Стаття 29. Відповідальність за порушення законодавства у сфері протидії торгівлі людьми

1. Особи, винні у порушенні законодавства у сфері протидії торгівлі людьми, несуть відповідальність згідно із законом.

Законодавство у сфері протидії торгівлі людьми включає в себе Конституцію України, коментований закон, інші закони і міжнародні договори України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно- правовими актами.

За порушення законодавства, яке регулює відносини, що виникають у сфері протидії торгівлі людьми, особи несуть кримінальну та цивільно-правову відповідальність. У окремих випадах також можуть нести і сімейно-правову відповідальність.

Особи, котрі безпосередньо вчинили торгівлю людьми, готування чи замах на неї або були співучасниками зазначеного злочину, підлягають відповідальності за ст. 149 КК України.

У відповідності з цією статтею злочинною визнається торгівля людьми, здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи.

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є: вчинення злочину щодо неповнолітнього; щодо кількох осіб; повторно; за попередньою змовою групою осіб; службовою особою з використанням службового становища; особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності; дії, поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких або з погрозою застосування такого насильства; щодо малолітнього; організованою групою; дії, поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких або з погрозою застосування такого насильства; спричинення тяжких наслідків.

Експлуатацію людиникримінальний закон розкриває як усі форми сексуальноїексплуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання в збройних конфліктах тощо.

Крім того, ст. 149 КК України розкриває уразливий стан як зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

У законі також зазначено, що відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.

Ці положення вітчизняного законодавства цілком відповідають міжнародному. Відповідно до ст. 149 КК України злочинними визнається навіть більш широке коло суспільно-небезпечних діянь, необхідність криміналізації яких передбачено ст. 4 Протоколу про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності.

Дії службових осіб, не пов’язані із безпосереднім вчиненням торгівлі людьми, але такі, що порушують законодавство у сфері протидії цьому злочину, можуть утворювати склад службового злочину (наприклад, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК України), службове підроблення (ст. 366 КК України), службова недбалість (ст. 368 КК України) або склад злочину проти правосуддя (наприклад, постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови) тощо (ст. 375 КК України)).

Окрім кримінальної відповідальності особа несе цивільно-правову відповідальність. Це пов’язано з тим, що особі, яка потерпіла від торгівлі людьми, може бути завдано майнової (матеріальної) та моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 22 ЦК України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Знищенням або пошкодженням речі може виступати, наприклад, зіпсування особистих речей потерпілої особи. Безумовно, необхідно пам’ятати, що для відшкодування вартості за знищення або пошкодження речей потерпіла сторона має надати суду докази щодо майнової вартості таких речей або вказати хоча б приблизну її вартість. Витратами, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права можуть виступати, наприклад, витрати на лікування в лікарні, проходження реабілітації, придбання ліків тощо. Для цього також має бути надано відповідне документальне підтвердження (виписки з лікарень, санаторіїв, чеки на придбання медикаментів тощо).

До упущеної вигоди мають зараховуватися доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Стаття 23 ЦК України встановлює, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім’ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Для визначення того, чи було спричинено потерпілій особі моральної шкоди, та її грошового еквівалента, призначається судово-психологічна експертиза, де відповідь на дане питання можуть надати експерти шляхом психологічного діагностування потерпілої особи, вивчення всіх обставин та матеріалів справи. Висновок такої експертизи є важливим доказом у справі, що робить проведення відповідних експертиз обов’язковим.

Способом стягнення з винної особи коштів за спричинену шкоду є подача цивільного позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Такий цивільний позов може бути поданий в рамках кримінальної справи в порядку КПК України (в такому випадку особа набуває додаткового статусу — цивільного позивача та звільняється від сплати усіх судових витрат), або окремо від кримінальної справи в порядку цивільного судочинства. Варто пам’ятати, що при подачі такого позову має бути подана заява про забезпечення цивільного позову.

Варто звернути увагу, що ЦК України містить спеціальні статті стосовно відшкодування шкоди. Так ст. 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, а ст. 1167 ЦК України визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Цими статтями необхідно керуватися при подачі цивільного позову на додаток до ст.ст. 22 та 23 ЦК України.

Загальне правило встановлює, що особа, яка вчинила злочин, передбачений ст.

Як зазначалося, в окремих випадках, може наставати і сімейно-правова відповідальність. Що це означає? Стаття 164 СК України як одну із підстав порушення батьківських прав встановлює засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тому, у випадку вчинення торгівлі людьми щодо дитини батьком або матір’ю дитини особа буде нести сімейно-правову відповідальність у вигляді позбавлення її батьківських прав щодо дитини. Для цього має бути ініційовано подання цивільного позову про позбавлення батьківських прав до суду одним із батьків або органом опіки та піклування.

Закон чітко визначає види відповідальності у сфері протидії торгівлі людьми. Окрім кримінальної відповідальності, що визначена спеціальною статтею КК України, окремого законодавства, який би визначав порядок настання такої відповідальності немає, відповідальність настає на загальних підставах, що визначені цивільним та сімейним законодавством України.

Використані джерела:

1. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/435-15

2. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1001-05

3. Сімейний кодекс України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada. gov.ua/laws/show/2947-14