Стаття 28. Міжнародне співробітництво у сфері протидії торгівлі людьми

1. Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері протидії торгівлі людьми на державному, регіональному та місцевому рівнях.

2. Суб'єкти, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, мають право укладати договори про співробітництво, встановлювати прямі зв’язки з відповідними органами іноземних держав, міжнародними організаціями згідно із законодавством України.

3. Держава підтримує та стимулює міжнародне співробітництво у сфері протидії торгівлі людьми.

4. Міжнародні організації можуть згідно з установленими процедурами залучатися до розробки та реалізації в Україні спільних програм з питань протидії торгівлі людьми.

У коментованій статті передбачені форми участі України у міжнародному співробітництві у сфері протидії торгівлі людьми.

Основні питання міжнародного співробітництва у сфері протидії торгівлі людьми врегульовані такими нормативно-правовими актами:

- Конвенція ООН «Про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами» (1949 р.).

- Конвенція ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок» (1979 р.).

- Конвенція ООН «Про права дитини» (1989 р.). Ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР 27 лютого 1991 року.

- Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (2005 р.). Ратифікована Верховною Радою України від 21.09.2010 р.

- Гаазька міністерська декларація щодо Європейських вказівок стосовно ефективних заходів для запобігання та боротьби із торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації (1997 р.).

- Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.). Ратифікована Верховною Радою України 04.02.2004 р.

- Протокол до Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності Про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми та покарання за неї (2000 р.) Ратифікований Верховною Радою України 4 лютого 2004 року.

- Протокол до Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності Проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю (2000 р.). Ратифікований Верховною Радою України 04.02.2004 р.

- Конвенція Ради Європи про заходи протидії торгівлі людьми (Варшава 2005 р.) Ратифіковано Верховною Радою України 21.09.2010 р.

- Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення (Ланцарот, 2007 р.). Ратифікована Верховною Радою України 20.06.2012 р.

- Європейська конвенція про видачу правопорушників (Париж, 1957 р.) Ратифікована Верховною Радою України 16.01.1998 p.

- Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.). Ратифікована Верховною Радою України 16.01.1998 р.

- Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах (Страсбург 1972 р.). Відповідно до Закону України від 22.09.1995 р. Україна приєдналася до цієї Конвенції, зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.12.1999 р.

- Угода про співробітництво держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з торгівлею людьми, органами та тканинами людини. Москва, 25.11.2005 р. (Угода подана на ратифікацію Верховною Радою України 1 серпня 2012 року).

- План дій ОБСЄ з протидії торгівлі людьми (2005 р.).

- Закон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. № 1906-IV.

- Постанова Кабінету Міністрів України від 03.03.2005 р. № 174 «Про деякі питання координації діяльності органів виконавчої влади у сфері європейської інтеграції» (із подальшими змінами, станом на 2 червня 2010 року).

- Постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 р. № 220 «Про Національне центральне бюро Інтерполу» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 р. № 532).

- Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок участі центральних органів виконавчої влади у діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна» від 13.09.2002 р. № 1371 (із подальшими змінами, станом на 15.08.2012 р.) та інші нормативно-правові акти.

За своєю природою торгівля людьми може мати транснаціональний кримінально організований характер, оскільки в процесі її здійснення до неї долучаються представники злочинного світу різних країн, а постраждалих можуть переміщувати через значну кількість державних кордонів.

За даними експертів ООН, у світовому рейтингу наддоходного кримінального бізнесу торгівля людьми посідає третє місце після торгівлі зброєю та наркотиками і оцінюється у межах 12—19 млрд доларів на рік.

На сьогодні Україна намагається якомога активніше долучатися до процесу міжнародного співробітництва у сфері протидії торгівлі людьми, а також до загальної боротьби з міжнародною організованою злочинністю. Слід зазначити, що Україна (як на міжнародному, так і на національному рівні) застосовує багатовекторний підхід до цієї проблеми.

Цілями міжнародного співробітництва у протидії торгівлі людьми для України є:

- створення єдиного інформаційного поля боротьби з корупцією та легалізацією незаконно здобутих коштів, від торгівлі людьми;

- удосконалення системи обміну інформацією між спеціалізованими органами України у протидії торгівлі людьми і судовими органами європейських країн;

- широкомасштабне залучення засобів масової інформації для підтримки міжнародної політики країн, спрямованої на знищення торгівлі людьми в усіх її проявах;

- зміцнення співробітництва між правоохоронними органами України та відповідними органами інших держав у питаннях боротьби з торгівлею людьми;

- розвиток діалогу, консультацій і співробітництва з метою боротьби з нелегальною міграцією; візової політики, надання притулку, допомоги біженцям; підвищення безпеки кордонів та їх облаштування, зокрема в контексті транскордонного співробітництва, для ефективної протидії торгівлі людьми;

- поглиблення співробітництва між органами судової влади і зближення норм кримінального права;

- укладання угод про працевлаштування громадян України тощо.

Міжнародне співробітництво у сфері протидії торгівлі людьми проводиться на таких основних рівнях:

1) у рамках участі України в діяльності різноманітних міжнародних організацій;

2) у рамках виконання зобов’язань за універсальними багатосторонніми договорами у сфері захисту прав людини, окремі положення яких стосуються протидії торгівлі людьми;

3) у рамках двосторонніх та багатосторонніх локальних та регіональних міжнародних договорів, спрямованих на боротьбу з міжнародною злочинністю.

У Гаазькій міністерській декларації європейських рекомендацій щодо ефективних заходів із запобігання та боротьби з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації звернуто увагу на таке важливе питання, як співробітництво між державами — членами ЄС та країнами, з яких прибувають особи — об’єкти торгівлі людьми. Відповідно до цієї декларації співробітництво з країнами-постачальниками пропонується проводити шляхом:

- підвищення соціального, економічного та юридичного статусу жінок у країнах- постачальницях через багатосторонні та двосторонні угоди;

- надання підтримки урядовим агентам і недержавним організаціям, які працюють у напрямі створення більших можливостей для реалізації прав жінок;

- підтримки навчання та програм зміцнення потенціалу жінок брати активну участь в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

- заохочення та сприяння обміну інформацією між відповідними організаціями у країнах- постачальницях та країнах призначення;

- впровадження програм допомоги та підтримки для жінок груп ризику, у тому числі освітніх; професійного тренування, порад і консалтингу з можливостей працевлаштування, а також обміну досвідом у країнах-постачальниках.

Центральним міжнародним документом щодо протидії транснаціональним злочинам, зокрема торгівлі людьми, є Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, яку доповнює Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що ратифіковані Законом України від 04.02.2004 р. з низкою заяв і застережень. Конвенція передбачає таку класичну форму співробітництва, як надання взаємної правової допомоги, що регламентовано ст. 18, зокрема ч. 3 зазначеної статті передбачає, що: «Взаємна правова допомога, що надається відповідно до цієї статті, може запитуватися з будь-якою з нижчеперелічених цілей:

a) одержання показань свідків або заяв від окремих осіб;

b) вручення судових документів;

c) проведення обшуку і здійснення виїмки або арешту;

d) огляд об’єктів і ділянок місцевості;

e) надання інформації, речових доказів і оцінок експертів;

f) надання оригіналів або завірених копій відповідних документів і матеріалів, включаючи урядові, банківські, фінансові, корпоративні чи комерційні документи;

g) виявлення або відстеження доходів від злочинів, майна, засобів вчинення злочинів або інших предметів з метою доведення;

h) сприяння добровільній явці відповідних осіб до органів запитуючої Держави-учасниці;

i) надання будь-якого іншого виду допомоги, що не суперечить внутрішньому законодавству запитуваної Держави-учасниці».

Також, у Конвенції зазначено, що держави-учасниці розглядають можливість укладання двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей, в силу яких у зв’язку зі справами, що є предметом розслідування, кримінального переслідування або судового розгляду в одній або декількох державах, заінтересовані компетентні органи можуть створювати органи з проведення спільних розслідувань. За відсутності таких угод або домовленостей спільні розслідування можуть проводитися за угодою в кожному окремому випадку. Відповідні держави-учасниці забезпечують повну повагу суверенітету держави-учасниці, на території якої повинно бути проведене таке розслідування (ст. 19 Конвенції).

Беручи до уваги положення цієї Конвенції та протоколів, що доповнюють її, керуючись загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, 25.11.2005 р. в м. Москві було укладено Угоду про співробітництво держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у боротьбі з торгівлею людьми, органами та тканинами людини (Угода подана на ратифікацію Верховною Радою України 01.08.2012 р.). У ст. 4 цієї Угоди викладено основні форми міжнародної співпраці між країнами:

- обмін оперативною, криміналістичною, статистичною й іншою інформацією, у тому числі відомостями про злочини, що готуються чи скоєні, легалізації доходів від цих діянь і причетних до них фізичних або юридичних осіб;

- виконання запитів про проведення оперативно-розшукових заходів;

- планування і здійснення скоординованих оперативно-розшукових і профілактичних заходів;

- обмін нормативними правовими актами, публікаціями і науково-методичними матеріалами;

- обмін досвідом роботи, проведення робочих зустрічей, консультацій, нарад, практичних конференцій і семінарів, а також спільних наукових досліджень;

- розробка і здійснення узгоджених заходів щодо попередження і припинення використання мережі Інтернет в цілях торгівлі людьми;

- обмін досвідом впровадження інформаційних систем паспортно-візового контролю, включаючи використання біометричних даних;

- сприяння в підготовці кадрів і підвищенні кваліфікації фахівців;

- розробка і впровадження нових методів соціальної і медичної реабілітації жертв торгівлі людьми, особливо жінок і дітей.

Також, відповідно до Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, яку ратифіковано Законом України від 21.09.2010 р. № 2530-VI, встановлено загальні принципи й заходи міжнародного співробітництва. Так, відповідно до ст. 32 Конвенції, «сторони якомога ширше співробітничають одна з одною згідно з положеннями цієї Конвенції та шляхом застосування відповідних міжнародних і регіональних документів, домовленостей, погоджених на основі уніфікованого або взаємно зобов’язуючого законодавства й внутрішнього права для:

- запобігання торгівлі людьми й боротьби з нею;

- захисту жертв і надання їм допомоги;

- розслідувань або процесуальних дій, що стосуються злочинів, установлених згідно з цією Конвенцією».

Проте проблема протидії торгівлі людьми виходить на новий виток, і тому все більшу роль відіграє підтримка міжнародної співпраці між правоохоронними установами різної юрисдикції у сфері розробки нових методів боротьби з цим видом злочину.

На Європейському просторі спеціалізованим багатостороннім міжнародним договором щодо правової взаємодії при розслідуванні злочинів є Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах, укладена в м. Страсбурзі 20.04.1959 р., а також Додатковий протокол 1978 р. до Конвенції, які були підписані від імені України 29.05.1997 р. в м. Страсбурзі та ратифіковані Законом України від 16.01.1998 р. із рядом заяв та застережень. У зазначених документах, передбачено надання допомоги шляхом виконання судових доручень, які стосуються кримінальної справи. Така форма міжнародного співробітництва, як передача провадження у кримінальних справах, безпосередньо регламентована Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах, що укладена 15.05.1972 р. в м. Страсбурзі (відповідно до Закону України від 22.09.1995 р. Україна приєдналася до цієї Конвенції, зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 15.12.1999 р.), а видача злочинців, передбачена Європейською конвенцією про видачу правопорушників, яка підписана в м. Парижі 13.12.1957 р. і доповнена Додатковим протоколом 1975 р. та Другим додатковим протоколом 1978 р., що були ратифіковані Законом України від 16.01.1998 р., зі змінами, внесеними Законом України від 15.12.1999 р.

Основним документом щодо взаємодії у кримінальних справах на терені СНД є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яка підписана від імені України в м. Мінську 22.01.1993 р. та ратифікована Законом України від 10.11.1994 р. Далі держави-учасниці внесли до Конвенції зміни та доповнення, виклавши їх у Протоколі до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р., який був ратифікований Законом України від 03.01.1998 р. із застереженнями. Згідно з цими документами правова допомога здійснюється шляхом виконання процесуальних та інших дій, для чого надсилається доручення.

Наведені міждержавні договори відображають широкий спектр форм міжнародно- правового співробітництва, загальний перелік яких викладено вище, але він не є вичерпним. Слід звернути особливу увагу на положення ч. 18 ст. 18 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, де записано, що «у тій мірі, в якій це можливо і відповідає основним принципам внутрішнього законодавства, якщо будь-яка особа знаходиться на території Держави-учасниці і повинна бути заслухана як свідок або експерт судовими органами іншої Держави-учасниці, перша Держава-учасниця може на прохання іншої Держави-учасниці дозволити проведення заслуховування за допомогою відеозв’язку, якщо особиста присутність відповідної особи на території запитуючої Держави-учасниці не є можливою або бажаною».

Також варто підкреслити, що організована злочинність не знає кордонів, тому відповідним органам, які ведуть боротьбу з нею, доцільно вирішувати питання про проведення спільних розслідувань, що передбачено ст. 19 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Так, держави-учасниці розглядають можливість укладання двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей, в силу яких у зв’язку зі справами, що є предметом розслідування, кримінального переслідування або судового розгляду в одній або декількох державах, заінтересовані компетентні органи можуть створювати органи з проведення спільних розслідувань. За відсутності таких угод або домовленостей спільні розслідування можуть проводитися за угодою в кожному окремому випадку.

Відповідно до ст. 20 зазначеної Конвенції прогресивною формою співпраці є можливість використання спеціальних методів розслідування. Якщо це допускається основними принципами її внутрішньої правової системи, кожна держава-учасниця, у межах своїх можливостей і на умовах, встановлених її внутрішнім законодавством, вживає необхідних заходів для того, щоб дозволити належне використання контрольованих поставок, і в тих випадках, коли вона вважає це доречним, використання інших методів, таких як електронне спостереження або інші форми спостереження, а також агентурні операції, компетентними органами на її території з метою проведення ефективної боротьби проти організованої злочинності. Для використання таких методів укладаються двосторонні або багатосторонні угоди чи домовленості, а в разі їх відсутності рішення про використання таких спеціальних методів розслідування на міжнародному рівні приймаються в кожному окремому випадку і можуть, у разі необхідності, враховувати фінансові домовленості та взаєморозуміння щодо здійснення юрисдикції заінтересованими державами- учасницями.

8 листопада 2001 р. в м. Страсбурзі держави — члени Ради Європи, вважаючи за доцільне посилити індивідуальні та колективні можливості розслідування злочинів, уклали Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, що підписаний і Україною, який розширює форми міжнародно-правової співпраці. Так, співробітники поліції однієї зі Сторін, які в рамках кримінального розслідування здійснюють у своїй країні нагляд за особою, яка, як припускається, брала участь у вчиненні кримінального правопорушення, яке є підставою для екстрадиції, або за особою, щодо якої є обґрунтовані припущення вважати, що вона може визначити вищезгадану особу або вказати її місце знаходження, уповноважені продовжувати нагляд за нею на території держави іншої Сторони, якщо остання дозволила транскордонний нагляд у відповідь на попередньо подане прохання про надання допомоги. У разі, якщо з причин особливої терміновості попередній дозвіл іншої Сторони не може бути запитаний, співробітники поліції, які здійснюють нагляд у рамках кримінального розслідування, уповноважені продовжувати за кордоном нагляд за особою, яка, як припускається, вчинила певні кримінальні правопорушення, зокрема такі, як торгівля людьми, викрадення людей, ввіз нелегальних мігрантів, розтління неповнолітніх, зґвалтування та інші, з дотриманням вимог ст. 17. Також передбачена можливість проведення таємних розслідувань. Відповідно до ст. 19, Сторона, що запитує, та запитувана Сторона можуть домовитись надавати одна одній допомогу в проведенні розслідувань злочину співробітниками поліції, які діятимуть таємно або за вигаданими прізвищами (таємні розслідування).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 р. № 220 «Про Національне центральне бюро Інтерполу» взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами закордонних держав щодо вирішення питань боротьби зі злочинністю, яка носить транснаціональний характер, здійснюється тільки через Національне центральне бюро Інтерполу. В Україні функції Національного центрального бюро (НЦБ) Інтерполу покладені на Міністерство внутрішніх справ, в структурі якого і створений робочий апарат Бюро.

Треба зауважити, що на даний час Україною здійснюється взаємодія з Генеральним секретаріатом Інтерполу в рамках таких проектів:

- «Міленіум» (тисячоліття) — проект, запроваджений для збору та аналізу інформації про транснаціональну євразійську організовану злочинність;

- «Брідж» (міст) — проект щодо протидії нелегальній міграції;

- «Сідраг» — проект щодо збору інформації про розповсюдження синтетичних наркотиків;

- «Червоні шляхи» — проект щодо припинення функціонування каналів торгівлі жінками з країн Східної Європи з метою сексуальної експлуатації до Західноєвропейського регіону.

У коментованій статті Закону зазначено, що Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері протидії торгівлі людьми не тільки на державному, але й на регіональному та місцевому рівнях. Основними шляхами здійснення міжнародної діяльності у сфері протидії торгівлі людьми органами місцевого самоврядування є:

- службові контакти (зустрічі, візити, обмін делегаціями, проведення переговорів, обмін листами тощо) посадових осіб органів місцевого самоврядування з посадовими особами та іншими представниками відповідних органів іноземних держав, міжнародних фінансових, донорських, неурядових організацій, фірм, компаній тощо, за результатами яких можуть укладатися протоколи зустрічей, інші документи різних форм і найменувань (угоди, договори, меморандуми, протоколи про наміри тощо);

- участь у роботі міжнародних організацій, агентств, установ, у міжнародних проектах та програмах тощо;

- обмін інформацією, науковими та навчально-методичними матеріалами, спеціалістами;

- проведення комунікативних заходів за міжнародною участю (конгресів, конференцій, семінарів, «круглих столів» тощо);

- виконання спільними зусиллями українських та іноземних фахівців науково-дослідних, інформаційно-аналітичних, експертно-фахових та інших робіт;

- організація та проведення спільних міжнародних заходів з підготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування та працівників підприємств усіх галузей господарства;

- участь у роботі спільних міжурядових комісій;

- залучення інвестицій та організації співпраці з міжнародними фінансовими та донорськими організаціями;

- проведення інших заходів, передбачених законодавством України.

Актуальним є питання налагодження співпраці з поліцейськими та спеціальними органами зацікавлених іноземних держав шляхом підписання відповідних міжнародних угод, розробки механізмів інформаційного обміну як між правоохоронними структурами в Україні, так і правоохоронними органами зарубіжних країн. Усе це вимагає комплексної взаємодії різних установ та зацікавлених сторін як у межах однієї країни, так і між відповідними країнами, що охоплює органи поліції, судового переслідування, програми підтримки жертв та захисту свідків і засобів масової інформації. Тому важливим надбанням коментованого Закону є законодавче закріплення права суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми укладати договори про співробітництво, встановлювати прямі зв’язки з відповідними органами іноземних держав, міжнародними організаціями. Така діяльність повинна відповідати вимогам законодавства України, а саме Закону України від 29.06.2004 р. № 1906-IV «Про міжнародні договори України»; Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2005 р. № 174 «Про деякі питання координації діяльності органів виконавчої влади у сфері європейської інтеграції» «Про деякі питання координації діяльності органів виконавчої влади у сфері європейської інтеграції» (із подальшими змінами, станом на 02.02.2010 р.); Постанови Кабінету Міністрів України від 13.09.2002 р. № 1371 «Про порядок участі центральних органів виконавчої влади у діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна» (із подальшими змінами, станом на 15.08.2012 р.) тощо.

Укладення угод про співпрацю в попередженні та боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю, у тому числі з торгівлею людьми, є важливим інструментом взаємодії правоохоронних органів різних країн. Слід зазначити, що дво- та багатосторонні міжнародні договори про взаємну допомогу у кримінальних та інших категоріях справ, що регламентують, зокрема, порядок надсилання та виконання клопотань про надання міжнародної правової допомоги укладаються, як правило, на рівні керівників урядів та вищих посадових осіб держав, а не окремих поліцейських відомств. Однак останні також мають безпосередній стосунок до формування правової бази міжнародного співробітництва зазначеної спрямованості, яке реалізується в укладенні двосторонніх угод у сфері боротьби зі злочинністю. При цьому, за наявності підписаних на високому рівні та ратифікованих національними парламентами багатосторонніх міжнародних договорів про взаємну допомогу у кримінальних та інших категоріях справ, такі документи додають ряд переваг до існуючого порядку взаємодії, оскільки носять суто правоохоронний характер, досить часто передбачають не тільки співпрацю у рамках порушених кримінальних справ, а й на стадії оперативних розробок і перевірок інформації, у деяких випадках спрощують порядок співробітництва (наприклад, правоохоронців однієї держави з поліцейськими підрозділами прикордонних регіонів іншої), регламентують окремі аспекти діяльності органів внутрішніх справ на цьому напрямку роботи, не передбачені багатосторонніми договорами. Крім того, із зменшенням кількості учасників прискорюється процес переговорів та узгодження положень таких документів. Описаний вид міжнародного співробітництва широко використовується, наприклад, МВС України. На даний час зазначеним центральним органом виконавчої влади укладено подібні угоди із міністерствами внутрішніх справ Азербайджану, Грузії, Молдови, Польщі, Австрії, Чехії та іншими державами.

Також для України, держави Східної Європи зі стратегічним курсом на інтеграцію до європейського політичного, економічного та правового простору, актуальною є співпраця в боротьбі з торгівлею людьми в рамках Європолу, Регіонального центру Південно-східної європейської ініціативи співробітництва у боротьбі з транскордонною організованою злочинністю (SECI) та Організації за демократію та економічний розвиток — ГУАМ.

Ураховуючи специфіку торгівлі людьми, важливість ідентифікації та роботи з постраждалими, їх небажання контактувати з будь-ким, у тому числі правоохоронцями, з приводу їх експлуатації (через брак інформації, особисті моральні цінності, залякування з боку торгівців тощо), подекуди нелегальне перебування таких осіб на території іноземної держави, МЗС та консульські установи України за кордоном співпрацюють з органами внутрішніх справ у питанні інформування останніх про депортованих з-за кордону громадян України.

У свою чергу, дуже доцільним та обґрунтованим є закріплення у коментованому Законі права міжнародних організацій бути залученими до розробки та реалізації в Україні спільних програм з питань протидії торгівлі людьми.

Співпраця із залученням можливостей міжнародних та неурядових організацій має місце, перш за все, у тих сферах, які потребують залучення міжнародного досвіду або додаткових ресурсів. Це, зокрема, робота з постраждалими особами, яким міжнародні та неурядові організації надають реінтеграційну, реабілітаційну, фінансову, психологічну та медичну допомогу, проведення тренінгів для фахівців різних служб, співорганізація інформаційних та просвітницьких кампаній тощо.

Європейська конвенція про визнання прав юридичної особи міжнародних неурядових організацій (НУО), прийнята Радою Європи у 1986 р., виділяє три ознаки міжнародних неурядових організацій:

- некомерційний характер діяльності;

- створення у відповідності з внутрішнім актом якої-небудь держави;

- поширення діяльності у двох і більше державах.

Таким чином, міжнародна неурядова організація — це організація некомерційного характеру, створена не на основі міжурядової угоди, однак у відповідності із нормативним актом держави, для здійснення діяльності у двох і більше державах у відповідності з основними принципами і нормами міжнародного права. Фактично міжнародні НУО являють собою об’єднання національних громадських організацій двох і більше держав для досягнення спільних цілей у міжнародному масштабі. Урядові структури також можуть брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій, але домінуючої ролі вони в них не грають.

Головними особливостями діяльності неурядових організацій є те, що:

- вони будують свою діяльність на принципах захисту прав людини;

- інтереси потерпілих осіб, які звертаються до організації, є пріоритетними;

- організації співпрацюють з державою, але є незалежними від неї;

- вони незалежні також від правоохоронних органів та інших відомств; надають їм інформацію про потерпілих від торгівлі людьми тільки в разі згоди з ними;

- мають фахівців, які розмовляють багатьма мовами потенційних жертв торгівлі;

- знають проблему порушення прав людини (особливо при торгівлі людьми) внаслідок безпосереднього спілкування з потерпілими;

- працюють на принципах анонімності та конфіденційності і користуються підтримкою органів державної влади.

За рівнем своєї діяльності НУО поділяються на міжнародні, місцеві та регіональні.

Такі неурядові організації, як Всесвітній альянс проти торгівлі жінками (Global Alli­ance Against Trafficking in Women, GAATW), Міжнародна асоціація «Ла Страда», Міжнародна організація проти рабства (Anti-Slavery International), ЕКПАТ (Організація з протидії комерційній сексуальній експлуатації дітей, торгівлі дітьми) працюють на міжнародному рівні.

На місцевому та регіональному рівнях громадські організації відіграють ключову роль у підвищенні інформованості населення про проблему торгівлі людьми, в забезпеченні підтримки постраждалих від цього виду злочину і, таким чином, роблять вагомий внесок у посилення боротьби із цим явищем у своїх країнах.

Діяльність міжнародних організацій в Україні, як правило, базується на офіційних угодах, підписаних з Урядом України. Міжнародні організації співпрацюють з українськими партнерами в багатьох галузях, пов’язаних з протидією торгівлі людьми (наприклад, запобігання, навчання фахівців, забезпечення матеріалами, надання підтримки та допомоги постраждалим, розвиток мережі неурядових організацій). Наприклад, угода між МВС та Представництвом Міжнародної організації з міграції, підписана у 2005 р., стосується низки питань, включаючи попередження і боротьбу з торгівлею людьми, особливо жінками і дітьми; управління міграційними процесами; сприяння добровільному поверненню громадян України, які стали жертвами торгівлі людьми, з-за кордону; збір, використання і поширення інформації щодо міграції; спільну організацію конференцій, семінарів та інших технічних заходів взаємодії у сфері міграції; навчання з питань протидії торгівлі людьми та нелегальної міграції для посадовців.

Такі угоди можна укладати з відповідними зацікавленими сторонами про надання фінансування чи матеріальної підтримки, передачі матеріалів/забезпечення матеріалами тощо. Наприклад, практична діяльність Координатора проектів ОБСЄ в Україні у сфері протидії торгівлі людьми реалізується на запит українських партнерів, зокрема Міністерства соціальної політики та Міністерства внутрішніх справ. Крім того, представники міжнародних організацій беруть участь у роботі експертної робочої групи з питань попередження насильства в сім’ї та протидії торгівлі людьми. Міжнародні організації також співпрацюють між собою в різних сферах діяльності.

У багатьох випадках надається допомога постраждалим від торгівлі людьми та ведеться профілактична робота з ініціативами міжнародних та громадських організацій, які отримують на це фінансування від донорів. Громадські організації, отримуючи кошти від міжнародних організацій, укладають угоди з обласними та районними державними адміністраціями на виконання обласних та місцевих програм, планів та заходів щодо протидії торгівлі людьми.

Важливими принципами роботи таких організацій з протидії торгівлі людьми є:

- захист прав людини;

- дотримання ґендерної рівності;

- анонімність і конфіденційність у роботі з постраждалими.

Міжнародні та неурядові організації сприяють залученню громадськості, представників органів державної влади, науково-дослідних та навчальних закладів, ділових та фінансових кіл, засобів масової інформації та інших сил для створення потужної системи протидії торгівлі людьми. Ефективними є кроки таких організацій і в напрямі сприяння міжнародному співробітництву правоохоронних органів у боротьбі з торгівлею людьми, що знаходить свій прояв у забезпеченні участі працівників органів внутрішніх справ України у навчальних тренінгах, семінарах за участю іноземних колег та експертів, проведенні ними робочих зустрічей, обміну інформацією, започаткуванні проектів співпраці, організаційному забезпеченні підготовки клопотань про надання міжнародної правової допомоги та ін.

У цій сфері активно діють Представництво Міжнародної організації з міграції, Координатор проектів Організації з безпеки та співробітництва в Європі в Україні, Міжнародна організація праці, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда - Україна».

Координатор проектів ОБСЄ в Україні надає допомогу уряду України у впровадженні національної стратегії боротьби з торгівлею людьми. Ця діяльність є частиною програми людського виміру та відповідає Плану Дій ОБСЄ з протидії торгівлі людьми, прийнятому у липні 2003 р. та доповненому у 2005 р.

У відповідь на звернення українських інституцій Координатор проектів ОБСЄ в Україні впроваджує проекти, спрямовані на запобігання торгівлі людьми, підсилення переслідування та криміналізації цього злочину та надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми. Важливою складовою роботи Координатора проектів є тісна співпраця з ключовими українськими інституціями, а саме: з Міністерством соціальної політики, Міністерством освіти і науки, Міністерством молоді та спорту України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством юстиції України, Верховним Судом України, а також багатьма регіональними неурядовими організаціями (НУО) та іншими партнерами. На міжнародному рівні Координатор проектів ОБСЄ в Україні тісно співпрацює з ООН, Міжнародною організацією з міграції (МОМ), Міжнародною організацією праці (МОП). Координатор проектів ОБСЄ в Україні також співпрацює з Офісом Спеціального представника та Координатора ОБСЄ з протидії торгівлі людьми, з Бюро демократичних інституцій і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ, з Відділом стратегічних питань поліції ОБСЄ, а також з офісом Координатора ОБСЄ з питань економіки та довкілля.

Програми протидії торгівлі людьми Представництва Міжнародної організації з міграції в Україні почали реалізовуватися у 1998 р. Спираючись на системний підхід, вони складаються з трьох інтегрованих та послідовних компонентів, покликаних допомогти органам влади і громадянському суспільству в їхніх зусиллях, спрямованих на протидію торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, в цьому регіоні та поза його межами:

- попередження (шляхом поширення інформації для підвищення рівня обізнаності громадськості);

- сприяння органам виконавчої (особливо правоохоронним органам), законодавчої та судової влади у кримінальному переслідуванні злочинців;

- захист і реінтеграція (включає надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми, які повертаються на батьківщину, як безпосередньо, так і через мережу неурядових організацій — партнерів).

Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда-Україна» з 1997 р. працює в напрямі попередження торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, ліквідації всіх форм дискримінації та насильства в суспільстві, сприяння дотриманню прав людини, ґендерної рівності та захисту прав дітей.

Центр є засновником та членом Міжнародної асоціації «Ла Страда» (з 2004 р.), членом мережі «Аріадна». З 2008 р. «Ла Страда-Україна» є координатором Всеукраїнської мережі проти комерційної сексуальної експлуатації дітей, яка об’єднує 26 неурядових організацій в Україні. З 2009 р. Центр «Ла Страда-Україна» є членом Коаліції за безпеку дітей в Інтернеті. З початку 2010 р. «Ла Страда-Україна» є Національним партнером Міжнародної організації TheCode в Україні. З 2010 р. Центр «Ла Страда-Україна» є членом Європейського альянсу за безпечний Інтернет для дітей.

Центр «Ла Страда-Україна» активно співпрацює з державними структурами, міжнародними організаціями, дипломатичними представництвами закордонних країн в Україні, неурядовими організаціями в Україні та за кордоном.

Напрями діяльності Центру «Ла Страда-Україна»:

1. Удосконалення державної політики та проведення досліджень:

- проведення досліджень з проблем протидії торгівлі людьми, сексуальній експлуатації дітей, насильству, дискримінації в суспільстві, дотримання прав людини;

- участь у розробці міжнародних документів;

- удосконалення національного законодавства;

- співробітництво з урядовими, міжнародними та неурядовими організаціями в Україні та за кордоном.

2. Превентивно-освітня діяльність:

- ведення просвітницької діяльності серед молоді та дітей з тематики діяльності Центру;

- проведення тренінгів, семінарів, «круглих столів», конференцій для фахівців;

- підготовка, видання та розповсюдження інформаційних та превентивних матеріалів;

- розробка, підготовка, видання та розповсюдження навчально-методичних та наукових матеріалів;

- співробітництво з урядовими та неурядовими організаціями в Україні і за кордоном, міжнародними організаціями з метою формування спільних стратегій превентивної роботи в напрямі протидії торгівлі людьми та ліквідації всіх форм дискримінації у суспільстві;

- «Ла Страда-Україна» є національним центром з розробки наукового та методичного забезпечення діяльності із попередження торгівлі людьми, насильства та впровадження гендерної рівності.

3. Інформаційна діяльність:

- співпраця із засобами масової інформації;

- підготовка та проведення інформаційних кампаній;

- створення та розповсюдження соціальної реклами;

- підготовка, розміщення та систематичне оновлення інформації з проблеми торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, ліквідації всіх форм дискримінації та насильства у суспільстві, сприяння дотриманню прав людини, ґендерної рівності та захисту прав дітей на сайті Центру;

- систематична електронна розсилка новин щодо проблеми торгівлі людьми;

- підготовка та розсилка електронних інформаційних бюлетенів.

4. Соціальна допомога постраждалим:

- організація та надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми (медична, психологічна, юридична допомога, надання тимчасового притулку, соціальний супровід, переадресація та ін.), а також членам їх родин;

- організація та надання допомоги дітям, постраждалим від торгівлі людьми, сексуальної експлуатації та насильства;

- допомога та сприяння в пошуку українських громадян, які зникли за кордоном, та поверненні їх в Україну;

- співпраця з дипломатичними установами зарубіжних країн в Україні та дипломатичними установами України за кордоном з метою надання допомоги постраждалим;

- робота щодо укріплення мережі фахівців міжнародних, урядових та неурядових організацій з метою надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми;

- підготовка методичних матеріалів для соціальних працівників та представників неурядових організацій з надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми;

- підготовка, видання та розповсюдження інформаційних матеріалів для осіб, які постраждали від торгівлі людьми та насильства.

5. Робота «гарячоїлінії»:

- організація роботи Національної «гарячої лінії» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації і Національної дитячої «гарячої лінії»;

- надання консультацій з питань виїзду за кордон з метою працевлаштування, навчання, одруження; законодавства, отримання статусу особи, постраждалої від торгівлі людьми, та з питань насильства й захисту прав дітей;

- надання психологічної допомоги постраждалим від торгівлі людьми, насильства, дискримінації, порушень прав дітей;

- постійне ведення та оновлення бази даних для надання консультацій з проблеми торгівлі людьми;

- розробка та видання інформаційних та методичних матеріалів для консультантів телефонів довіри та «гарячих ліній»;

- організація та проведення тренінгів, «круглих столів», семінарів, конференцій та інших заходів для консультантів телефонів довіри та «гарячих ліній»;

- надання консультацій через електронну пошту з питань виїзду за кордон з метою працевлаштування, навчання, одруження тощо та з питань запобігання насильству.

6. Робота Електронної “гарячоїлінії” з протидії дитячій порнографії в Інтернеті:

- організація роботи електронної «гарячої лінії»;

- адміністрування сайту «гарячої лінії» www.internetbezpeka.org.ua;

- співпраця з урядовими, міжнародними та неурядовими організаціями в Україні та за кордоном.

Використані джерела

1. Гаврилюк В.І. Актуальні аспекти міжнародного співробітництва органів внутрішніх справ України у напрямку протидії торгівлі людьми. / Гаврилюк В.І., Дубина В.І., Данилюк М.П - К. : Цифра. - 175 с.

2. Биковець В. Діяльність роботодавців та їхніх об’єднань у попередженні неврегульованої зовнішньої трудової міграції, протидії торгівлі людьми та ліквідації дитячої праці : навч. посіб. / В. Биковець, Р. Курінько, Д. Маршавін ; за заг. редакцією С. Литвин, В. Аніщенка — К., 2007.

— 174 с.

3. Запобігання торгівлі жінками : навч.-метод. посіб. / за ред. К. Б. Левченко, О. А. Удалової.

— К. : «Міленіум». — 2004. — 180 с.

4. Куц В. М. Гармонізація європейського законодавства про відповідальність за торгівлю людьми / В. М. Куц // Вісн. Ун-ту внутр. справ. № 11. — Х. : «Регіон-інформ», 2000. — С. 22 — 24.

5. Левченко К. Б. Права жінок : зміст, стан та перспективи розвитку : моногр. / К. Б. Левченко.

— Х. : Вид-во НУВС, 2001. — 348 с. 6. Противодействие торговле людьми: законодательные и нормативне акты зарубежных государств : информ.-аналит. справ. / под общ. ред. О. М. Бандурки. — Х. : Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2003. — 232 с.