Стаття 10. Завдання у сфері попередження торгівлі людьми

1. До завдань у сфері попередження торгівлі людьми належать:

1) дослідження стану, причин і передумов поширення явища торгівлі людьми;

2) підвищення рівня обізнаності населення про причини та наслідки торгівлі людьми шляхом проведення інформаційних кампаній протидії торгівлі людьми серед населення, у тому числі серед дітей;

3) забезпечення регулювання процесів зовнішньої та внутрішньої трудової міграції тощо.

Коментована стаття присвячена завданням тактичного порядку, які вирішуються в процесі попередження торгівлі людьми як особливого напряму соціального управління. Серед останніх законодавець виокремлює: 1) дослідження стану, причин і передумов поширення явища торгівлі людьми; 2) підвищення рівня обізнаності населення про причини та наслідки торгівлі людьми шляхом проведення інформаційних кампаній протидії торгівлі людьми серед населення, у тому числі серед дітей; 3) забезпечення регулювання процесів зовнішньої та внутрішньої трудової міграції тощо. Виконання цих завдань підпорядковане відповідним напрямам попередження торгівлі людьми, про зміст яких див. коментар до ст. 9 цього Закону.

Дослідження стану, причин і передумов поширення явища торгівлі людьми надзвичайно важливе в контексті діяльності з попередження торгівлі людьми. Отримані результати слугують орієнтиром при плануванні профілактичної роботи, зокрема у визначенні змісту, виборі основних об’єктів, методів і форм роботи.

Питання змісту, методології та суб’єктів досліджень окреслені у коментарі до ст. 9. Важливим джерелом для аналізу стану, причин і передумов поширення явища торгівлі людьми є історії постраждалих осіб. Так, наприклад, дослідження історій постраждалих осіб, які отримували допомогу від Представництва МОМ в Україні, дозволяють зробити відповідні висновки про останні тенденції в розвитку проблеми торгівлі людьми.

Спостерігається, зокрема, зниження кількості постраждалих, які повертаються з країн ЄС (18% у 2011 р.

Спостерігаються також зміни в групі причин та передумов поширення торгівлі людьми в Україні. Якщо декілька років тому експерти зазначали низький рівень безробіття, неможливість знайти роботу в Україні як одну з головних причин ризикованої поведінки громадян, то останніми роками переважає незадоволеність рівнем заробітних плат та добробуту. Відчутний вплив на ситуацію з торгівлею людьми справляє також стан економіки. Кримінологічна теорія депресії-експансії доводить, що злочинність зростає в періоди підйому економіки та економічної депресії, тобто зміни економіки як у кращий, так і в гірший бік підвищує рівень злочинності.

Крім того, спостерігається значна залежність економічних процесів від політичної ситуації. Результатом такого стану справ є фінансова нестабільність, глибокі кризові явища в більшості галузей господарства, занепад виробництва, залежність національної економічної системи від іноземного капіталу, високий рівень безробіття тощо.

Розбалансування економічних, соціальних та політичних чинників призвело до того, що для сучасної України бідність стала не тільки хронічним явищем, визначаючи спосіб життя більшої частини населення, але й фактором поляризації суспільства, його поділу на дуже заможних і дуже бідних при катастрофічному зменшенні середнього прошарку. За результатами досліджень, співвідношення доходів багатих українців до найбідніших становить 30:1. При цьому соціологами визнано, що вже соціально небезпечним є відповідне співвідношення 10:1 і більше. Гостроти ситуації додає превалювання приросту населення пенсійного віку над працездатним, зростання безробіття на фоні фінансової кризи, урбанізація та занепад села, запущеність сімейно-побутової сфери та дозвілля.

Низка проблем соціальної сфери, таких як домашнє насильство, ґендерна дискримінація, жорстоке поводження з дітьми, низька соціальна захищеність уразливих категорій дітей, залежність батьків від алкоголю чи наркотиків, суспільна стигматизація постраждалих також у значній мірі впливають на поширення явища торгівлі людьми.

Взаємозв’язок між торгівлею людьми і насильством, жорстоким поводженням став предметом міжнародного дослідження «Порушення прав жінок. Причина та наслідок торгівлі жінками» (2008 р.). Дослідження дозволило зробити висновок про те, що домашнє насильство збільшує ризик потрапляння в ситуації торгівлі людьми. Так, у Білорусі 30% постраждалих від торгівлі людьми потерпали від домашнього насильства, у Болгарії цей показник становить 43,5%. Переважна більшість (80%) постраждалих від торгівлі людьми з Молдови зазначили, що домашнє насильство змусило їх прийняти рішення про міграцію. В Україні близько 50% постраждалих від торгівлі людьми потерпали від різних форм домашнього насильства до потрапляння в ситуацію торгівлі людьми.

Зростаюча різниця між багатими та бідними країнами особливо впливає на становище жінок та дітей. Розлад національної економіки та політичної системи додає труднощів усім прошаркам населення, але жінки особливо вразливі в такій ситуації. Вони часто опиняються в парадоксальній ситуації, бо відповідають за дохід сім’ї, не маючи, в той же час, рівного доступу ні до краще оплачуваної роботи, ні до однакових можливостей для легальної міграції з метою працевлаштування порівняно з чоловіками. Зазначені чинники надають широке поле діяльності злочинцям для вербування жінок.

Останні дослідження рівня обізнаності з проблемою торгівлі людьми показують, що наявність попереднього міграційного досвіду сприяє ризикованій поведінці. Так, 54% тих, хто мав попередній досвід закордонної міграції, допускають можливість нелегального перетину кордону, проти 30% з числа тих, хто такого досвіду раніше не мав. Крім того, громадяни, які мали досвід внутрішньої трудової міграції найбільше схильні до ризикованої поведінки. І та, і інша категорія громадян усвідомлюють ризик не більше, ніж населення без такого досвіду.

Для діяльності з попередження торгівлі людьми ці та інші результати досліджень, які вказують на зміни в самій проблемі і причинах, що її породжують, означають необхідність швидкого реагування та внесення відповідних коректив до існуючих профілактичних програм.

Підвищення рівня обізнаності населення про причини та наслідки торгівлі людьми шляхом проведення інформаційних кампаній протидії торгівлі людьми серед населення, у тому числі серед дітей.

З метою зниження ступеня вразливості населення потрапити в ситуації торгівлі людьми законодавець виділив необхідність підвищення рівня обізнаності про причини та наслідки торгівлі людьми. Вище та в коментарях до ст. ст. 4 і 9 ішла мова про причини торгівлі людьми та важливість для діяльності з попередження торгівлі людьми зосередження уваги на мінімізації їх негативного впливу на поширеність явища.

Наслідки торгівлі людьми є надзвичайно руйнівними як для осіб, постраждалих від цього явища, так і для країни в цілому. Внаслідок перебування в таких ситуаціях порушується ціла низка прав і свобод людини, у тому числі право на життя. Злочинці використовують цілий арсенал способів маніпуляцій та контролю за постраждалими особами, котрі потерпають від фізичного, психологічного та сексуального насильства. У більшості випадків застосовуються різні види насильства водночас до однієї й тієї ж людини, відповідно і наслідки від такого поводження є комбінованими. Особи, які постраждали від торгівлі людьми, повертаючись після визволення у своє оточення, часто опиняються у ситуації соціальної стигматизації та неприйняття. На суспільному рівні наслідки торгівлі людьми посилюють дестабілізацію ринків праці, сприяють поширенню та диверсифікації злочинності, зростанню корупції та обсягів відмивання коштів, росту соціальних проблем тощо.

Підвищення рівня обізнаності про наслідки торгівлі людьми серед населення сприятиме кращому розумінню стану постраждалих осіб, що, у свою чергу, впливатиме на зменшення випадків їх повторної віктимізації та стигматизації; формуванню ставлення до проблеми як до актуальної для суспільства та такої, що вимагає адекватного реагування; підвищенню мотивації до навчання навичкам безпечної поведінки з метою попередження випадків торгівлі людьми.

Одним із шляхів підвищення рівня обізнаності населення про причини та наслідки торгівлі людьми є проведення інформаційних кампаній. Комплексна інформаційна кампанія може поєднувати в собі цілу низку заходів. Це можуть бути, зокрема: повідомлення в засобах масової інформації; заняття для представників уразливих груп населення; семінари, конференції, «круглі столи» для фахівців; розповсюдження інформаційних матеріалів серед цільової аудиторії; трансляція інформаційних відео- та аудіороликів; розміщення зовнішньої соціальної реклами на білбордах та сітілайтах. У рамках інформаційних кампаній може бути організоване консультування фахівців профільних відомств на «гарячих лініях» з питань протидії торгівлі людьми. На Національній «гарячій лінії» із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації (0 800 500 335 або 386 з мобільного) консультації надають представники Державної служби зайнятості та Департаменту сімейної політики Мінсоцполітики, МВС. Окрім тих консультацій, які вже стали традиційними (з питань працевлаштування за кордоном, прав і обов’язків українських громадян за кордоном, навчання за кордоном, отримання адрес та номерів телефонів НУО, українських посольств і консульств за кордоном у разі необхідності, з проблем дітей трудових мігрантів, безпечної поведінки дітей в Інтернеті, консультування іноземців, які перебувають на території України) на Національній «гарячій лінії» поширюється інформація про зміни в законодавстві з питань протидії торгівлі людьми, зокрема про порядок та можливості отримання статусу особи, постраждалої від торгівлі людьми, процедуру отримання одноразової матеріальної допомоги постраждалим, функції органів державної влади у національному механізмі взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми.

Значний потенціал у проведенні комплексних інформаційних кампаній мають мережі фахівців, організацій. Так, долучення тренерів Національної тренерської мережі Центру «Ла Страда-Україна», яка працює в Україні вже понад десять років, до такої діяльності дозволяє охопити заходами з протидії торгівлі людьми значну кількість учасників з різних місць країни, дійти з інформацією до сільської місцевості, поширювати інформаційні матеріали.

Інформаційні кампанії можуть бути приурочені до особливих дат у сфері протидії торгівлі людьми, наприклад: Європейський день протидії торгівлі людьми (18 жовтня), Міжнародний день боротьби з рабством (2 грудня), Міжнародна акція «16 днів протидії насильству» (25 листопада — 10 грудня) та ін.

Для підвищення рівня обізнаності населення з питань протидії торгівлі людьми доцільно використовувати в рамках проведення інформаційних кампаній мережу Інтернет з метою поширення відповідних заяв, повідомлень, відео- та аудіопродукції, оскільки це той канал інформації, який щороку набирає все більшої поширеності.

Особливу увагу слід приділити, як зазначено в самому Законі, проведенню інформаційних кампаній серед дітей. Це означає, що активну роль у здійсненні такої роботи мають відігравати навчальні заклади.

Забезпечення регулювання процесів зовнішньої та внутрішньої трудової міграції.

Спеціальні дослідження та експертні оцінки дають підставу стверджувати, що реальна кількість працівників-мігрантів у десятки разів більша за офіційну. На даний час загальна кількість українських громадян, працюючих за кордоном, оцінюється в 4,5 млн осіб (дані Українського соціального форуму). За даними Міністерства соціальної політики України, ця цифра більш як удвічі нижча — близько 2 млн осіб, що представляють 10,2% українських сімей. Деякі економісти називають цифру до 5 млн осіб. Незважаючи на різноманітність оцінок масштабів трудової міграції, всі вони, однак, засвідчують, що поїздки на заробітки як у межах країни, так і за кордон набули масового характеру, стали типовим для багатьох українців джерелом доходів, мають завдяки цьому велике суспільно-політичне і соціальне значення.

Певне уявлення про масштаби трудової міграції дають дані прикордонної статистики в комбінації з результатами соціологічних опитувань міжнародних пасажирів у пунктах перетину кордону, які засвідчують, що з метою працевлаштування і торгового бізнесу здійснюються відповідно близько 4% і понад 16% виїздів на західному кордоні, 14% и 25% — на східному. За даними соцопитування Інституту соціології НАН України, найбільший досвід роботи за кордоном мають жителі західних областей — 36,8%, або більш ніж кожна третя родина; мешканці Центрального й Східного регіонів — 26,4%, жителі південних областей — 21,4%

В останнє десятиріччя значно розширилася географія країн призначення мігрантів. Хоча Росія та країни, що є західними сусідами, залишаються найбільш відвідуваними українськими заробітчанами, збільшується їх присутність у Західній Європі, деяких азіатських, навіть латиноамериканських країнах. Наприклад, у Португалії, де 1999 р. налічувалось лише 127 легальних іммігрантів з України, у 2002р. їх кількість зросла до 65,5 тис, тобто більш ніж у 400 разів, а в 2007р. їх нараховувалося вже 123 тис. [2, c. 24-26]

На сьогодні основною сферами, де зайняті працівники-мігранти, є:

- будівництво;

- сільське господарство (збирання врожаю);

- домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та немічних людей похилого віку);

- сфера торгівлі та сервісу (у т.ч. — готельний бізнес).

Роботи у сфері будівництва виконують практично тільки чоловіки, у сільському господарстві серед працівників-мігрантів існує приблизний ґендерний паритет, а праця в домашньому господарстві та сфері сервісу є прерогативою жінок.

Більшість мігрантів працюють без належних документів, тобто мають неврегульований статус, що зумовлює низку факторів ризику в організації трудової поїздки і підвищеної можливості постраждати від торгівлі людьми, зокрема з використанням обману щодо дійсної мети організації виїзду людини.

Відсутність чіткого механізму в регулюванні міграційних процесів з боку держави, правове регулювання інтенсивних потоків зовнішньої трудової міграції, соціальний захист українських громадян, що працюють на тимчасових роботах за кордоном, — ось далеко не повний перелік міграційних проблем, що потребують розв’язання.

За нинішніх умов міграційна політика держави має передбачати систему правових, адміністративних, організаційно-фінансових заходів, а також інформаційне забезпечення урядовими структурами та громадськими організаціями упорядкування міграційного простору, регулювання міграційного руху населення з позицій національних пріоритетів, кількісного та якісного складу міграційних потоків, їх соціальної, демографічної та економічної структури.

Враховуючи іноземний досвід регулювання міграції, слід звернути увагу, що виконання комплексу процедур щодо оптимізації міграційних процесів передбачає використання таких інструментів:

1. Квоти. Більшість країн, що приймають мігрантів, встановлюють кількісні обмеження для країни в цілому, а також для окремих галузей, іноді — регіонів. Держава може визначати максимальну частку прибулих, що працюватимуть на окремому підприємстві. Усе це може стосуватися як іммігрантів, що прибули до країни на постійне проживання, так і сезонних робітників. Кількісне квотування є прикладом прямого адміністративного і доволі жорсткого втручання держави в міграційні процеси.

2. Часові обмеження. Більшість країн-реципієнтів у своєму законодавстві встановлюють максимальні терміни перебування на своїй території для таких категорій тимчасових мігрантів, як сезонні робітники, студенти, стажери, фахівці тощо. Після завершення строку всі згадані категорії іноземців мають повернутися на батьківщину і знову в’їхати до приймаючої країни тільки через чітко визначений період. Зазвичай це не стосується іммігрантів, які на законних підставах прибули до країни на постійне проживання.

3. Географічні та національні пріоритети. Сучасна міграційна практика свідчить, що практично всі країни-реципієнти законодавчо встановлюють географічну та національну структуру імміграції. Це здійснюється за допомогою квот на прибуття іммігрантів із певних регіонів світу. Національні обмеження практично не встановлюються, але існують відпрацьовані схеми прибуття переселенців із числа представників національностей країн-реципієнтів, які (або їх предки) раніше за різних причин покинули свою батьківщину. Так, із Радянського Союзу, а потім — із країн СНД, сотні тисяч осіб виїхали і донині від’їжджають до Ізраїлю, Німеччини, Фінляндії, Греції та інших країн.

4. Фінансово-економічні обмеження. Ця група інструментів також має на меті скорочення чисельності іммігрантів. У деяких країнах компанії та фірми мають право залучати іноземну робочу силу тільки після досягнення визначеного обсягу виробництва або продажу. Іноді передбачається, що особи, які залучають робітників-іноземців, мають вносити додаткові платежі до держбюджету.

5. Професійні та кваліфікаційні вимоги. Законодавство практично всіх країн-реципієнтів передбачає жорсткі професіонально-кваліфікаційні вимоги до іммігрантів. Обов’язковою умовою може бути повна середня або професійно-технічна освіта, що має бути підтверджено відповідними документами. Для фахівців рівень кваліфікації також потребує документального підтвердження. Вимогою може також виступати стаж роботи за фахом (здебільшого 3—5 років).

6. Обмеження особистого характеру. Зазвичай ці обмеження охоплюють такі аспекти:

- стан здоров’я (відсутність певних захворювань, насамперед СНІДу, туберкульозу тощо, психічний стан, відсутність алкогольної та наркотичної залежності);

- вік (здебільшого пріоритетним вважається вік від 20 до 40 років);

- політичні та соціальні аспекти (участь у діяльності партій, стосунки із законом. Переважна більшість країн не приймає осіб із профашистськими поглядами, кримінальним минулим та членів терористичних угруповань).

7. Заборони. У законах та підзаконних актах більшості країн містяться як прямі, так і приховані заборони на роботу іноземців. Прямі заборони вказують, які посади не можуть обіймати іммігранти (державна служба, роботи, пов’язані з державними та військовими таємницями, тощо). Приховані заборони передбачають перелік галузей та спеціальностей, де мають працювати виключно громадяни країни.

Існують усі підстави для порушення питання щодо імплементації зазначених цензів до національного законодавства з метою підвищення ефективності попередження торгівлі людьми засобами регулювання міграційних процесів.

У контексті зазначеної проблематики доцільно звернути увагу на положення ч. 1 ст. 7 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, де одним з пріоритетів визнано посилення прикордонного контролю, а в ч. 6 — міжнародне співробітництво між прикордонними службами. Основним відомством, що відповідає за реалізацію вищезазначених положень, є Державна прикордонна служба України, провідними функціями якої, відповідно до законодавства України, є участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України в межах контрольованих прикордонних районів, вживання заходів щодо забезпечення суспільної безпеки та попередження злочинів. З метою попередження торгівлі людьми уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України в пунктах пропуску організовано таку роботу:

- опитування осіб, яких депортовано правоохоронними органами суміжних держав;

- опитування осіб, які виїжджають з України, з метою з’ясування підстав виїзду з України;

- приймання заяв від осіб, які постраждали від торгівлі людьми (у разі звернення);

- проведення огляду транспортних засобів на підставі аналізу та оцінки ризиків з метою виявлення осіб, які незаконно переміщаються через державний кордон;

- розповсюдження інформації, опрацьованої разом з Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда-Україна», для осіб, які постраждали від торгівлі людьми в усіх пунктах пропуску через державний кордон.

З метою координації зусиль у протидії транскордонній злочинності на кордоні, у тому числі з попередження і виявлення випадків торгівлі людьми, Державна прикордонна служба України активно співпрацює з прикордонними відомствами та іншими правоохоронними органами іноземних країн, зокрема підписано численні міжнародні договори про співробітництво у сфері прикордонної безпеки та боротьби зі злочинністю через державний кордон.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль» службовим особам Держприкордонслужби надано право відмовляти в перетинанні державного кордону іноземцям та особам без громадянства, в тому числі причетним і до вчинення правопорушень, пов’язаних з торгівлею людьми, на підставі рішення уповноваженого державного органу України про заборону в’їзду в Україну. Реалізація таких рішень здійснюється в порядку, визначеному Положенням про порядок надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень правоохоронних і розвідувальних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон України, затвердженим Постановою КМУ від 22.01.2001 р. № 35.

У разі відмови іноземцю чи особі без громадянства в перетинанні державного кордону за наявності зазначеного рішення віза в його паспортному документі скасовується уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону шляхом проставляння на ній відбитка штампу «Анульовано», форма якого затверджена наказом Адміністрації Держприкордонслужби. Про скасування візи зазначається в рішенні про відмову в перетинанні державного кордону.

Перевірка законності видачі документів, що посвідчують особу, належить до компетенції Державної міграційної служби України. Відповідно до своїх завдань Державна міграційна служба України: здійснює оформлення і видачу громадянам України, які постійно проживають в Україні, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, затримує видачу та вилучає зазначені документи в передбачених законодавством випадках; здійснює ідентифікацію громадян України, які втратили документи, що посвідчують особу, тощо.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що коментована стаття закріплює завдання тактичного порядку, які мають бути виконані в ході діяльності щодо попередження торгівлі людьми та забезпечити в сукупності з іншими напрямами повноту реалізації стратегічної мети — зменшення кількості випадків торгівлі людьми.

Дослідження стану, причин і передумов поширення явища торгівлі людьми є первинним завданням у процесі попередження торгівлі людьми. Підвищення рівня обізнаності населення про причини та наслідки торгівлі людьми забезпечується шляхом проведення розгалужених інформаційних кампаній. Важлива роль у справі попередження торгівлі людьми відводиться збалансованій міграційній політиці держави.

Використані джерела

1. Альманах передовых технологий профилактики торговли людьми: практика и перспективы / кол. авторов ; под общ. ред. д-ра юрид. наук Е. Левченко, канд. пед. наук Л. Ковальчук. — К. : ТОВ «Агенство «Украина», 2011. — 132 с.

2. Дженкова В.І. Внутрішні та зовнішні виміри регулювання міграційних процесів / В.І. Дженкова, Л.М. Левченко // Економічний простір. — 2009. — № 24. — С. 23—30.

3. Демографічна ситуація. Міграційний рух населення [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua.

4. Звіт з дослідження рівня обізнаності з явнінем торгів.;іі людьми. / Ilрсдставниытво МОМ в Україні. - К., 2011 - 82 с.

5. Соціальна профілактика торгівлі людьми : навч.-метод. посіб. / за ред. К.Б. Левченко, І.М. Трубавіної. — К. : Держсоцслужба, 2005. — 344 с.

6. Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми трудових мігрантів : навч.-метод. посіб. / В.Л. Андрєєнкова, Т.О. Дорошок, М.В. Євсюкова та ін. ; за заг. ред. К.Б. Левченко — К. : ФОП «Купріянова», 2007. — 240 с.