Стаття 12. Завдання у сфері боротьби з торгівлею людьми

1. До завдань у сфері боротьби з торгівлею людьми належать:

1) виявлення причин та передумов, що сприяють торгівлі людьми, та вжиття заходів щодо їх усунення;

2) забезпечення безпеки осіб, які визнані потерпілими від торгівлі людьми, свідків та інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві у справах щодо торгівлі людьми; 3) виявлення та розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми;

4) притягнення до відповідальності, у тому числі кримінальної, осіб, причетних до торгівлі людьми;

5) забезпечення відновлення прав постраждалих від торгівлі людьми;

6) інформування суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, та громадськості щодо результатів діяльності у сфері боротьби з торгівлею людьми.

Коментована стаття присвячена нормативному закріпленню переліку орієнтирів у сфері діяльності спеціальних суб’єктів боротьби з торгівлею людьми. Будучи комплексним, системним явищем, така діяльність передбачає управлінську єдність, що ґрунтується на визначенні не лише кінцевої мети, а й складових, проміжних завдань, виконання яких є запорукою успішної реалізації державної політики у сфері протидії торгівлі людьми на рівні функціонування системи кримінальної юстиції.

Боротьба з торгівлею людьми є елементом більш масштабної системи — протидії торгівлі людьми та за змістом ст.ст. 1, 11 цього Закону зорієнтована на реагування компетентними державними органами на факти вчинених або таких, що готуються, злочинів. Метою такої діяльності є забезпечення притягнення винних до кримінальної відповідальності та відновлення прав постраждалих від торгівлі людьми. У зв’язку із цим, особливості завдань, які виокремлюються законодавцем, пов’язані, перш за все, з ефективною специфікацією оперативно- розшукової діяльності, досудового розслідування та судового розгляду до характерних вимог щодо попередження торгівлі людьми.

Виявлення причин та передумов, що сприяють торгівлі людьми, та вжиття заходів щодо їх усунення — пріоритетне завдання функціонування всієї системи протидії вказаному виду злочинності. Хоча, як уже було зазначено в коментарі до ст. 11, законодавець визначає суб’єктом боротьби з торгівлею людьми саме органи внутрішніх справ, однак, виходячи зі змісту коментованої статті та враховуючи контекст виокремлення цього завдання саме у межах боротьби зі злочинністю, слід констатувати, що воно виконується в межах оперативно-розшукової, кримінально-процесуальної діяльності (на всіх стадіях кримінального судочинства) та діяльності з виконання покарань. У зв’язку із цим суб’єктами виявлення причин та умов торгівлі людьми й вжиття заходів щодо їх усунення є:

- Міністерство внутрішніх справ України — підрозділи кримінальної, транспортної та спеціальної міліції, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів і учасників кримінального судочинства, дільничні інспектори міліції, слідчі;

- Служба безпеки України — розвідка, контррозвідка, підрозділи оперативно-технічного, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів;

- оперативні підрозділи Державної прикордонної служби України;

- оперативні підрозділи Державної пенітенціарної служби України;

- оперативні підрозділи Державної митної служби України — у відповідності до ст.

- прокуратура — слідчі прокуратури, прокурори та їх заступники;

- судді;

- захисники (адвокати).

Виявлення причин та умов,що сприяють торгівлі людьми, під час провадження оперативно- розшукової діяльності ґрунтується на положеннях Закону України «Про оперативно- розшукову діяльність», низці відомчих нормативно-правових актів МВС України, СБ України та здійснюється в межах відповідних оперативно-розшукових справ. Так, відповідно до ст. 7 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» підрозділи, які здійснюють оперативно- розшукову діяльність (їх перелік визначений у ст. 5 вказаного Закону), зобов’язані у межах своїх повноважень відповідно до законів, що становлять правову основу оперативно-розшукової діяльності, вживати необхідних оперативно-розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення, припинення і розкриття злочинів та викриття причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, здійснювати профілактику правопорушень.

У процесі досудового розслідування прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, виконуючи обов’язки щодо всебічного дослідження обставин справи, визначені ст. 9 КПК України, виявляють причини та умови, що сприяли вчиненню злочину. Ця діяльність, маючи кримінально-процесуальну форму, адже здійснюється через провадження слідчих (розшукових) дій (як гласних, так і негласних), в той же час характеризується суто кримінологічним змістом. Це зумовлює необхідність обізнаності її суб’єктів щодо типових характеристик процесу криміногенної детермінації, а також особливостей детермінації певних видів злочинності та окремих злочинів.

Традиційною для кримінологічної науки є градація причин та умов злочинів на два рівні: об’єктивний та суб’єктивний. Перший передбачає спрямування зусиль спеціальних суб’єктів на виявлення факторів зовнішнього, безособистісного по відношенню до винного, характеру. Ці фактори, у свою чергу, прийнято диференціювати за сферою існування та відтворення на соціально-економічні, культурно-психологічні, організаційно-управлінські, правові та ін.

Як засвідчують численні кримінологічні дослідження, серед криміногенних факторів торгівлі людьми в Україні превалюють соціально-економічні та культурно-психологічні. Їх виявлення та усунення виходить за межі діяльності по боротьбі з означеним видом злочинності, тобто за межі кримінально-юрисдикційної діяльності, натомість має реалізуватися на рівні попередження торгівлі людьми (про відповідні заходи див. коментар до ст.ст. 4, 9, 10 цього Закону).

Поряд із цим, у процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування та судового розгляду в компетентних суб’єктів існує можливість виявити безпосередні умови організаційно-управлінського, правового характеру.

Крімозначенихвищеоб’єктивнихкриміногеннихфакторівдослідженнюпідчасоперативно- розшукової діяльності та провадження досудового розслідування й судового розгляду підлягає також і криміногенна ситуація, яка передбачає конкретну життєву ситуацію, що склалася під час або безпосередньо перед вчиненням злочину. Її характеризує комплекс найближчих побутових обставин, які сприяли вчиненню злочину, а також особливості жертви злочину. Це, зокрема, стосується перебування в ситуації домашнього насильства, яке передувало потраплянню в ситуацію торгівлі людьми, жорстоке поводження, приналежності до національних меншин та спільнот, відсутності врегульованого статусу особи, інших обставин, які можна характеризувати як уразливий стан особи. При цьому важливо не вийти за межі доказування причин та умов, які сприяли вчиненню злочину, яка має обмежуватись предметом та завданнями доказування у конкретній кримінальній справі [1, c.

Поряд з об’єктивними криміногенними факторами виокремлюються й суб’єктивні, які полягають в особистісних вадах фізичного, психічного, морально-психологічного характеру, притаманних особам, винним у вчиненні злочинів, зокрема торгівлі людьми. У зв’язку із цим діяльність означених вище спеціальних суб’єктів має бути спрямована, перш за все, на вивчення особистості злочинця шляхом збирання відповідних відомостей про його соціально- демографічні (стать, вік, громадянство, освіта, сімейний стан, професія, працевлаштованість, трудовий стаж, постійне місце проживання тощо), морально-психологічні та фізіологічні (морально-вольові якості, наявність акцентуацій характеру, розладів психічної діяльності, психічних, фізіологічних захворювань тощо) характеристики.

Під час провадження оперативно-розшукової діяльності такі відомості у відповідності до ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» можуть збиратися шляхом:

1) опитування осіб за їх згодою;

2) створення й застосовування автоматизованих інформаційних систем;

3) знімання інформації з каналів зв’язку, застосовування інших технічних засобів отримання інформації;

4) контролювання шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштових відправлень;

5) візуального спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів;

6) співпраці з гласними і негласними штатними та позаштатними працівниками, в тому числі на конфіденційних засадах;

7) отримання інформації про особу злочинця від юридичних та фізичних осіб безкоштовно або за винагороду;

8) відвідування жилих та інших приміщень за згодою їх власників або мешканців для з’ясування відомостей про особу злочинця;

9) витребування, збирання і вивчення документів та даних, що характеризують спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні торгівлі людьми, джерела та розміри їх доходів.

При реалізації матеріалів оперативно-розшукової діяльності в кримінальній справі інформація про особистість злочинця сприяє формуванню слідчих версій, обранню адекватного суспільній небезпечності особи запобіжного заходу, впливає на обрання специфічних тактичних прийомів низки слідчих дій та, врешті-решт, обумовлює повне й об’єктивне розслідування справи.

У межах кримінально-процесуальної діяльності з розслідування кримінальної справи слідчий самостійно у відповідності до чинного законодавства здійснює збирання відповідних відомостей про особистість підозрюваного, обвинуваченого шляхом проведення відповідних слідчих дій (допити, виїмки документів (у тому числі медичних), обшуки, призначення судово- медичних,судово-психіатричнихекспертиз),витребуваннямхарактеристикзмісцяпроживання, роботи, навчання, отриманням довідок з психоневрологічних, наркологічних диспансерів, автоматизованих баз даних МВС щодо судимостей, перебування на профілактичних обліках тощо.

Адвокат у кримінальному провадженні здійснює аналогічну пошукову діяльність, спрямовану на збирання (як самостійно, так і шляхом участі у слідчих діях) та подання (у вигляді відповідних клопотань) слідчому, прокуророві, судді інформації, яка характеризує особистість підозрюваного, обвинуваченого, підсудного і яка сприяє прийняттю обґрунтованих кримінально-процесуальних рішень, індивідуалізації кримінальної відповідальності. Остання є запорукою досягнення запобіжних цілей, які покладаються на інститут покарання (ст. 50 КК України) та реалізуються установами виконання покарань. Відповідно до ст. 6 КВК України засоби виправлення і ресоціалізації засуджених (у тому числі і за вчинення злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми) застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання. Адже ефективність диференційованих заходів кримінально-правового, кримінально-виконавчого впливу на злочинця залежить переважно від характеристики особистості, яка складається на підставі матеріалів кримінальної справи та особистої справи засудженого.

Таким чином, діяльність щодо виявлення причин та передумов торгівлі людьми, вжиття заходів щодо їх усунення в межах боротьби з торгівлею людьми є комплексною, системною, має плановий, наступальний характер, передбачає взаємодію найбільш широкого кола спеціалізованих суб’єктів, залучених до сфери кримінальної юстиції. Зміст такої діяльності має кримінологічний характер із збереженням відповідної кримінально-процесуальної (чи іншої процедурної) форми та передбачає урахування як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів детермінації торгівлі людьми.

Забезпечення безпеки осіб, які визнані потерпілими від торгівлі людьми, свідків та інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві у справах щодо торгівлі людьми. Виконання цього завдання спрямоване на припинення негативного впливу на потерпілого від торгівлі людьми, перш за все, з боку осіб, які безпосередньо вчинили цей злочин, а також з боку інших осіб, які потенційно можуть чинити протидію розслідуванню, застосовувати до потерпілого фізичне чи психічне (у формі погроз) насильство тощо. Забезпечення безпеки означених вище осіб випливає, крім іншого, з низки міжнародно-правових зобов’язань України. Так, відповідно до ст. 1 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, до якої приєдналась і Україна, однією з цілей Конвенції є захист прав людини стосовно жертв торгівлі людьми, розробка всеосяжної структури захисту жертв і свідків, а також забезпечення ефективного слідства й кримінального переслідування.

Відповідно до ст. 25 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності кожна держава-учасниця вживає у межах своїх можливостей відповідні заходи для надання допомоги і захисту потерпілих від злочинів, що охоплені цією Конвенцією, особливо у випадках погроз помсти або залякування. Згідно зі ст. 6 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками й дітьми у відповідних випадках у тій мірі, в якій це можливо відповідно до її внутрішнього законодавства, кожна держава-учасниця забезпечує захист особистого життя й особи жертв торгівлі людьми, у тому числі, серед іншого, шляхом забезпечення конфіденційного характеру кримінального провадження стосовно такої торгівлі.

Як випливає зі змісту ст. 55 КПК України, потерпілою в кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права та обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

У відповідності до ст. 65 КПК України свідок — це фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

Інші особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві:

- заявник — фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим;

- цивільний позивач;

- цивільний відповідач;

- представник цивільного позивача, цивільного відповідача;

- законний представник цивільного позивача;

- перекладач;

- експерт;

- спеціаліст;

- секретар судового засідання;

- судовий розпорядник.

Застосування до всіх вищеперелічених категорій осіб заходів безпеки залежить від наявності формально визначеного критерію — заяви про вчинення злочину, заяви про залучення до провадження як потерпілого чи наявність такого провадження — щодо інших, окрім потерпілого, учасників. Видається, що подібна позиція законодавця є не зовсім виправданою, у зв’язку з чим більш доцільним було б оперування категорією «жертва злочину» або «постраждала особа», що обумовить можливість вжиття заходів безпеки незалежно від наявності чи відсутності відповідної заяви та кримінального провадження в цілому. Зокрема, це може мати місце на етапі виявлення злочину оперативно-розшуковими заходами та його припинення з одночасним забезпеченням безпеки жертві торгівлі людьми, не очікуючи дій, що мають кримінально-процесуальне значення, про які йшлося вище.

Таким чином, більш ефективною в аспекті забезпечення безпеки постраждалих (жертв) від торгівлі людьми є визнання законодавцем можливості застосування відповідних заходів не лише в межах кримінального судочинства, а й у межах оперативно-розшукової діяльності, яка в низці випадків може значно випереджати в часовому вимірі кримінально-процесуальну діяльність. Однак, реалізація такої пропозиції пов’язана із внесенням відповідних змін до Закону України від 23.12. 1993 р. № 3782 «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Наразі ж його чинна редакція передбачає можливість застосування до потерпілих, свідків чи інших учасників кримінального судочинства, в тому числі й у справах щодо торгівлі людьми, такі заходи:

а) особиста охорона, охорона житла і майна;

б) видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;

в) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

г) заміна документів та зміна зовнішності;

д) зміна місця роботи або навчання;

е) переселення в інше місце проживання;

є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення;

ж) забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

з) закритий судовий розгляд.

З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров’я, житла та майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й інші заходи безпеки. Конкретний зміст викладених вище заходів безпеки визначений ст.ст. 8—16 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Рішення про застосування заходів безпеки приймається органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні справи про злочини, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь відповідні особи, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів.

Здійснення заходів безпеки покладається за підслідністю на органи Служби безпеки або внутрішніх справ, у складі яких з цією метою створюються спеціальні підрозділи. Безпека осіб, яких беруть під захист, якщо кримінальні справи знаходяться у провадженні прокуратури або суду, за їх рішенням здійснюється відповідно органами Служби безпеки, органами внутрішніх справ чи органами і установами виконання покарань та слідчими ізоляторами.

Забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах, здійснюється відповідними підрозділами таких установ та слідчих ізоляторів.

Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки є дані, що свідчать про наявність реальної загрози життю, здоров’ю, житлу і майну особи. Приводом для вжиття зазначених заходів може бути: а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім’ї або близького родича; б) звернення керівника відповідного державного органу; в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб.

Виявлення та розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.

Успішне й швидке розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, залежить, перш за все, від своєчасного та повного виявлення їх ознак. З метою виявлення ознак торгівлі людьми оперативні підрозділи здійснюють пошук первинної інформації, до якої належать:

- інформація, отримана з оперативних джерел;

- скарги і заяви потерпілих, їх родичів та інших осіб;

- інформація, отримана під час перевірки фірм, що надають посередницькі послуги з працевлаштування громадян України,шлюбних, модельних та туристичних агентств;

- інформація, отримана від органів державної влади, які працюють у сфері протидії торгівлі людьми;

- інформація, отримана від Робочого апарату Укрбюро Інтерполу в Україні, правоохоронних органів інших держав [5], Європолу, Балтійської робочої групи, Ініціативи Чорноморського економічного співробітництва;

- інформація, отримана з Держприкордонслужби [6];

- інформація, отримана із засобів масової інформації;

- інформація, отримана з мережі Інтернет;

- інформація, отримана від громадських організацій.

Діяльність у цих напрямах здійснюється також і слідчими в межах розслідування відповідних кримінальних справ.

Одним із перспективних напрямів діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, є аналітична розвідка. Сутність аналітичної розвідки фахівці визначають як розвідку в інформаційному середовищі, отримання нових знань про розвідувальний об’єкт або явище на підставі аналітичного опрацювання наявної розвідувальної інформації і даних про відомі факти [3].

Важливо звернути увагу на те, що досить часто з фактичними жертвами торгівлі людьми відповідні органи влади поводяться як із нелегальними мігрантами — піддають депортації. У зв’язку із цим, у кожному випадку виявлення нелегальних мігрантів слід перевіряти інформацію про підстави та передумови їх перебування на території України, виявлення ознак тероризування цієї особи: наявність її особистих документів у інших осіб, примушування до праці (в тому числі й побутової), зайняття проституцією, залишення без засобів до існування; обмеження в свободі пересування (відсутність ключів у таких осіб від замикаючих пристроїв, заґратовані вікна, наявність засобів відеоспостереження у місцях перебування нелегальних мігрантів, охорона на вході/виході з таких місць) тощо. При виявленні цих ознак процес депортації підлягає призупиненню з одночасним вжиттям заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та КПК України.

Розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, має низку труднощів, зумовлених незначною кількістю свідків та небажанням потерпілих у низці випадків давати показання. Остання проблема спричинена: а) страхом за власне життя і здоров’я, а також близьких осіб у разі викриття ними торгівців людьми; б) страхом викриття їх власної протиправної поведінки (зокрема, це стосується нелегальних мігрантів). У зв’язку із цим діяльність слідчого поряд з традиційним набором заходів, описаних криміналістичною методикою щодо розслідування даної групи злочинів, має бути спрямована на подолання цих негативних факторів шляхом застосування описаних вище заходів безпеки, надання психологічної допомоги та встановлення статусу, відновлення прав постраждалої особи.

Враховуючи переважно організований характер вчинення злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, розслідування кримінальних справ про такі злочини має відбуватися у щільному оперативному супроводженні працівниками відповідних підрозділів по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. При цьому особливу увагу належить приділяти заходам планування та координації спільної діяльності, яка в низці випадків передбачає налагодження співпраці з правоохоронними органами інших держав, міжнародними організаціями.

Процес досудового розслідування детально регламентований КПК та завершується передачею кримінальної справи до суду. Суд, здійснюючи функцію правосуддя, забезпечує притягнення винних у торгівлі людьми до кримінальної відповідальності.

Притягнення до відповідальності, у тому числі кримінальної, осіб, причетних до торгівлі людьми. Це завдання реалізується судом під час судового розгляду кримінальних справ та постановлення обвинувального вироку, а також установами виконання покарань. Статтею 149 КК України передбачене покарання за торгівлю людьми у вигляді позбавлення волі строком від 3 до 15 років (в залежності від наявності чи відсутності кваліфікуючих ознак) та конфіскації майна. У зв’язку із цим одними з основних вимог, що висуваються перед судом та кримінально- виконавчими установами закритого типу, є індивідуалізація відповідальності та покарання, комплексність та повнота заходів ресоціалізації, які застосовуються до засуджених.

Щодо останнього — важливо реалізувати комплекс заходів обмежувального характеру під час відбування винним покарання, які передбачають: а) усунення (обмеження) можливостей підтримувати злочинні зв’язки з особами, які не відбувають покарання; б) обмеження факторів ризику подальшої криміналізації злочинця шляхом реалізації диференційованого підходу до організації утримання ув’язнених в залежності від особистісних (соціально-демографічних, морально-психологічних, кримінально-правових) їх ознак. З урахуванням специфіки злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, відповідні поглиблені заходи щодо з’ясування вивчення особистості винних застосовуються під час їх 14-денного перебування в дільниці карантину, діагностики і розподілу кримінально-виконавчих установ закритого типу. У дільницях ресоціалізації, посиленого контролю та соціальної реабілітації зазначених установ до засуджених застосовуються заходи виправлення, передбачені Кримінально-виконавчим кодексом України та відомчими нормативно-правовими актами Державної пенітенціарної служби України.

Забезпечення відновлення прав постраждалих від торгівлі людьми передбачає комплекс заходів щодо: а) забезпечення особистої волі (звільнення з рабства, місць насильницького утримання, забезпечення можливості повернутися в країну проживання); б) відновлення реквізитів правового статусу особи (видача нових документів); в) роз’яснення права на пред’явлення цивільного позову в процесі розслідування кримінальної справи чи в порядку цивільного судочинства, вжиття заходів щодо забезпечення цивільного позову (зокрема, накладення арешту на майно підозрюваного/обвинуваченого) та вирішення судом заявленого цивільного позову. Також необхідним елементом забезпечення відновлення прав постраждалої особи є інформування її про роботу органів державної влади та громадських організацій, процедуру отримання статусу постраждалої особи, її права, можливість отримання відповідної допомоги.

Інформування суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, та громадськості щодо результатів діяльності у сфері боротьби з торгівлею людьми має на меті не стільки звітування компетентних органів перед населенням про проведену роботу, скільки поширення кримінологічних знань та посилення віктимологічного напряму профілактики торгівлі людьми. У цьому аспекті суттєва роль відводиться налагодженню тісної співпраці практичних підрозділів по боротьбі з торгівлею людьми та засобами масової інформації (як друкованими, так і електронними).

Спільнимизусиллямипрактичнихпрацівників,науковців(навчальнимизакладами,науково- дослідними установами МВС, СБУ), міжнародних та громадських організацій систематично проводяться науково-практичні конференції, семінари, тренінги щодо: а) актуалізації питань, що виникають у практиці роботи суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, громадськості та їх вирішення; б) впровадження в практичну діяльність по боротьбі з торгівлею людьми та протидії цьому явищу новітніх наукових розробок; в) поширення серед населення знань про основні способи, методи вербування людей з подальшим їх залученням до торгівлі людьми; мережу організацій (в тому числі й неурядових), які здатні надати матеріальну, психологічну допомогу, зокрема на конфіденційних засадах, жертвам торгівлі людьми; про заходи зменшення віктимності окремих категорій осіб; про тактику поводження жертви в ситуаціях, коли злочин вже відбувся; шляхи виходу із ситуацій торгівлі людьми.

Зазначену діяльність у громадському середовищі в Україні проводять такі організації:

- «Ла Страда-Україна» — Міжнародний жіночий правозахисний центр, член експертної робочої групи при Міжвідомчій координаційній раді із запобігання торгівлі людьми. «Ла Страда-Україна» здійснює спільні дослідження з проблем торгівлі людьми, сексуальної експлуатації дітей, дотримання прав людини, а також просвітницьку діяльність серед молоді, дітей тощо. Співпрацює з правоохоронними органами, Кримінологічною асоціацією України;

- Кримінологічна асоціація України — всеукраїнська громадська організація, що діє на базі Харківського національного університету внутрішніх справ та спрямовує свою діяльність на акумулювання зусиль вчених, практичних працівників, громадськості з метою координації наукових кримінологічних досліджень (у тому числі і щодо проблем торгівлі людьми), здійснює підготовку, видання та розповсюдження інформаційних та превентивних матеріалів;

- Всеукраїнська коаліція щодо протидії торгівлі людьми — громадська інституція, яка охоплює такі організації, як Миколаївський фонд «Любисток», Вінницька громадська організація «Прогресивні жінки», Тернопільський міський жіночий клуб «Відродження нації», Громадський рух «Віра, Надія, Любов» (м. Одеса), Харківська міська організація Міжнародної організації«Жіночагромада»,Херсонськийобласнийцентр«Успішнажінка»,Харківськаобласна громадська організація «Твоє право», Севастопольська міська молодіжна громадська організація «Молодіжний центр жіночих ініціатив», громадська організація «Аніма» (м. Южне), громадська організація «Есперо» (м. Хмельницький), Закарпатська громадська жіноча організація «Веста», Чернівецьке обласне громадське молодіжне об'єднання «Сучасник», Вінницька обласна правозахисна організація «Джерело надії», Дніпропетровська обласна громадська організація «Промінь», Західноукраїнський центр «Жіночі перспективи», Міжнародний благодійний фонд «Карітас України», Благодійний фонд «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ». Метою діяльності коаліції є попередження торгівлі людьми та інформування громадськості й правоохоронних органів як про схеми, канали торгівлі людьми, так і про конкретні факти злочинів вчинених чи таких, що готуються;

- Представництво в Україні Міжнародної організація міграції (МОМ) — міжурядова організація, що здійснює комплекс інформаційних, а також реабілітаційних заходів щодо мігрантів, у тому числі дійсних чи потенційних жертв торгівлі людьми. Надає інформаційну допомогу правоохоронним органам.

- Координатор проектів Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) в Україні — міжурядова організація, яка у відносинах з Україною має на меті сприяти нашій державі у приведенні її законодавства, функціонування інституцій та процесів урядування у відповідність до вимог сучасної демократії, яка базується на принципах верховенства права та захисті прав людини. Одним з пріоритетних напрямів діяльності ОБСЄ є протидія торгівлі людьми.

Крім зазначеного, контекст коментованої статті передбачає також інформаційну діяльність спеціальних суб’єктів під час провадження оперативно-розшукової діяльності, розслідування та судового розгляду кримінальних справ. Ця діяльність, маючи загальний та спеціально-превентивний характер, спрямована на інформування як суб’єктів кримінального судочинства, так і спостерігачів (під час гласного судового розгляду) про способи вчинення злочину та специфіку віктимної поведінки. Кінцевим метою такої діяльності є попередження вчиненню подібних злочинів як винними (повторних злочинів), так і іншими особами.

Таким чином, підсумовуючи викладене, слід зазначити, що коментована стаття визначає завдання тактичного порядку, притаманні боротьбі з торгівлею людьми як складової протидії злочинності, що реалізується в межах діяльності суб’єктів системи кримінальної юстиції.

Виявлення причин та передумов, що сприяють торгівлі людьми, та вжиття заходів щодо їх усунення реалізуються в більшій мірі в процесі досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ слідчими, прокурорами, суддями, адвокатами. Діяльність щодо виявлення означених факторів здійснюється у двох напрямах: з’ясування обставин криміногенної ситуації (в тому числі особливості поведінки та інші характеристики жертви злочину) та вивчення особистості злочинця. Обсяг цих факторів визначається межами предмета доказування у кримінальних справах. Заходи щодо їх усунення реалізуються у процесуальній формі.

Використані джерела

1. Кримінологічна діяльність суб’єктів кримінального судочинства : моногр. / за заг. ред. проф. Л. М. Давиденка. — Х. : Тимченко, 2011. — 213 с.

2. Куц В.М. Прокурорські засоби протидії торгівлі людьми: наук.-практ. посіб. / Куц В.М., Орлеан А.М. ; за ред. Г.П. Середи. — К. : Варта, 2007. — 168 с.

3. Мовчан А.В. Використання сучасних інформаційних технологій у боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми / А.В. Мовчан // Вісник Запоріз. юрид. ін-ту. — 2010. — № 3. - С. 170-176

4. Овчинский С.С. Оперативно-розыскная информация / под ред. А.С. Овчинского, В.С. Овчинского. — М. : ИНФА, 2000. — 367 с.

5. Про затвердження Інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів : наказ МВС, Генеральної прокуратури, Служби безпеки, Державного комітету у справах охорони державного кордону, Державної митної служби, Державної податкової адміністрації України від 09.01.97, №3/1/2/5/2/2 — К. : МВС України, 1997.

6. Про затвердження Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетинають державний кордон України» : наказ Державної прикордонної служби України від 25.06.2007, № 472 — К. : Держприкордонслужба, 2007.

7. Холмс П. Посібник для співробітників правоохоронних органів з питань виявлення, розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми / [Пол Холмс ; ред. рада: Ільковець Л.Б. (голова) та ін.]. — К. : Тютюкін, 2009. — 512 с.