Стаття 16. Права особи, яка постраждала від торгівлі людьми

1. Особа, якій встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, має право назабезпечення особистої безпеки, поваги, а також на безоплатне одержання:

1) інформації щодо своїх прав та можливостей, викладеної мовою, якою володіє така особа;

2) медичної, психологічної, соціальної, правової та іншої необхідної допомоги;

3) тимчасового розміщення, за бажанням постраждалої особи та у разі відсутності житла, взакладах допомоги для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, на строк до трьох місяців, який уразі необхідності може бути продовжено за рішенням місцевої державної адміністрації, зокрема узв’язку з участю особи в якості постраждалого або свідка у кримінальному процесі;

4) відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок осіб, які її заподіяли, у порядку,встановленому Цивільним кодексом України;

5) одноразовоїматеріальноїдопомоги у порядку, встановленому Кабінетом МіністрівУкраїни;

6) допомоги у працевлаштуванні, реалізації права на освіту та професійну підготовку.

2. Іноземець та особа без громадянства, якій встановлено статус особи, яка постраждала відторгівлілюдьми на території України, крім передбачених частиною першою цієї статті прав, маєтакож право на:

1) безоплатне отримання послуг перекладача;

2) тимчасове перебування в Україні строком до трьох місяців, який може бути продовжено уразі необхідності, зокрема у зв’язку з їхньою участю в якості постраждалих або свідків укримінальному процесі;

3) постійне проживання на території України в порядку, встановленому законодавством.

3. Довідка про статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, є підставою для реєстрації в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб.{ Частина третя статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом

N5459-VI(5459-17) від 16.10.2012}

4. Якщо у суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, існуютьобґрунтовані підстави вважати, що життю, фізичному чи психічному здоров’ю або свободі танедоторканності особи, яка постраждала від торгівлі людьми та є іноземцем або особою безгромадянства, загрожуватиме небезпека у разі повернення її в країну походження після завершеннястроку її перебування в Україні, в установленому порядку цій особі може бути продовжено статусособи, яка постраждала від торгівлі людьми, що є підставою для одержання дозволу на перебуванням території України до припинення таких обставин.

5. Особа, якій надано право на перебування в Україні відповідно до частини четвертої цієїстатті та яка безперервно проживала на території України протягом трьох років з днявстановлення їй статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, має право на отриманнядозволу на імміграцію в порядку, встановленому законодавством.

6. Надання допомоги особі, яка постраждала від торгівлі людьми, не залежить від:

1) звернення такої особи до правоохоронних органів та її участі у кримінальному процесі;

2) наявності у такої особи документа, що посвідчує особу.

У коментованій нормі надано основний перелік прав особи, що набула статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Аналіз норми дає підстави стверджувати, що перелік прав, виходячи з особливого статусу особи, дещо ширший, ніж в інших осіб, що постраждали від вчинення щодо них будь якого іншого злочину, і є більш конкретизованим.

Права людини, як і будь-яке інше явище, характеризується певними кількісними та якісним показниками. Якісні показники висвітлюють зміст прав людини, а кількісні — обсяг таких прав. Поняття змісту прав людини та поняття обсягу прав людини представлене, наприклад, у ст. 22 Конституції України. Зокрема, ч. 3 цієї статті встановлює, що при прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав людини. По суті права людини — це певні можливості людини діяти певним чином чи утримуватися від певних дій задля задоволення своїх потреб та інтересів. Отже зміст прав особи можна визначити як умови та засоби, які складають можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. У свою чергу, обсяг прав людини — це їх суттєва властивість, яка відображається показниками відповідних можливостей, виражених у певних одиницях виміру. Одиниці виміру обсягу прав людини не можуть бути універсальними, однозначними, однорідними для всіх і будь-яких прав людини. Характер таких одиниць виміру зумовлюється, насамперед, змістом можливостей, які відображені відповідними правами, а також особливостями носіїв (суб’єктів) прав та специфікою об’єктів цих прав.

Права особи можна розрізняти за змістом (характером) потреб, що цими правами забезпечуються:

• фізичні (життєві) права — це можливості особи, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних, матеріальних потреб (зокрема, право на життя, фізичну недоторканність, безпечне природне середовище, житло, соціальний захист);

• особистісні права — це можливості збереження, розвитку й захисту морально- психологічної індивідуальності особи, її світогляду та духовності (зокрема, право на ім’я, честь та гідність, свободу думки і слова);

• культурні (гуманітарні) права — можливості збереження та розвитку етнічно-національної самобутності, доступу до знань та інших духовних здобутків людства, до їх засвоєння, використання та участі у подальшому примноженні (зокрема, право на освіту, користування надбаннями культури і мистецтва, наукову, технічну і художню творчість, авторські права);

• економічні права — це можливості особи реалізовувати свої здібності, здобувати своєю працею засоби для існування, беручи участь у виробництві, розподілі й наданні матеріальних чи інших благ (зокрема, право на здобуття професії, вибір і здійснення трудової або іншої діяльності, сприятливі умови та справедливу оплату праці);

• політичні права—можливостілюдини брати участьу суспільному(державному й громадському) житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а також громадських об’єднань насамперед політичного спрямування (зокрема, право на юридичну правосуб’єктність; участь у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування).

До змісту суб’єктивного права в науковій літературі включається: 1) можливість особи вільно користуватися соціальними благами в межах, установлених правом; 2) можливість вимагати виконання кореспондуючих даному праву обов’язків місцевих державних адміністрацій та правоохоронних органів; 3) можливість звернутися за захистом свого суб’єктивного права.

Згідно ч.1 коментованої статті, особа має право на забезпечення особистої безпеки, поваги, а також на безоплатне одержання:

1) інформації щодо своїх прав та можливостей, викладеної мовою, якою володіє така особа;

2) медичної, психологічної, соціальної, правової та іншої необхідної допомоги;

3) тимчасового розміщення, за бажанням постраждалої особи та в разі відсутності житла — в закладах допомоги для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, на строк до трьох місяців, який у разі необхідності може бути продовжено за рішенням місцевої державної адміністрації, зокрема у зв’язку з участю особи у кримінальному процесі як постраждалого або свідка;

4) відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок осіб, які її заподіяли, у порядку, встановленому Цивільним кодексом України;

5) одноразової матеріальної допомоги в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Першим із згадуваних прав є право на забезпечення особистої безпеки. За загальним визначенням безпека — це стан, коли кому-небудь чи чому-небудь ніщо не загрожує, а з юридичної точки зору безпека — це стан захищеності життєво важливих інтересів особи. Безпека — це гарантія, необхідна умова життєдіяльності особи, що дозволяє їй зберігати та збільшувати духовні та матеріальні цінності; це відсутність небезпеки та загрози.

У літературі визначається, що інститут юридичної безпеки включає в себе два аспекти: по- перше, юридичний захист життєво важливих інтересів особи; по-друге, захищеність життєво важливих інтересів особи від загроз, які виникають у сфері юридичних правовідносин (в тому числі й у сфері кримінально-правових відносин, пов’язаних з торгівлею людьми). Тому забезпечення особистої безпеки особи, яка постраждала від торгівлі людьми, відбувається у двох напрямах: перший — закріплення цього права в законодавстві; другий — визначення порядку його реалізації.

Таким чином, особиста безпека — це гарантія від посягань з боку будь-кого. Право на особисту безпеку характеризується як право на особисту недоторканність, тобто це юридично забезпечена можливість особи розпоряджатися собою без перешкод, на свій власний розсуд, і припиняти будь-які протиправні дії, що обмежують її особисту свободу. Також це право людини на тілесну, статеву і психологічну захищеність від будь-якого неправомірного посягання.

Вказаному праву кореспондує обов’язок осіб, що оточують громадянина, не посягати на його особистість шляхом фізичного, психологічного, юридичного та іншого впливу, якщо можливість такого впливу прямо не передбачена законом.

Коментована стаття містить загальну заборону щодо будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на особу. Дане положення базується на нормі, що задекларована в ст. 28 Конституції України, де вказано, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Право на особисту недоторканність, проголошене ст. 29 Конституції України, треба розуміти як право людини на її тілесну, статеву і психологічну захищеність від будь-якого неправомірного посягання на її свободу, життя, здоров’я, честь і гідність, у тому числі право не бути свавільно позбавленим волі. Тілесна недоторканність передбачає існування та дотримання заборон щодо заподіяння людині тілесних ушкоджень, побоїв або іншого застосування щодо неї фізичної сили (крім випадків, коли ці дії вчиняються іншою людиною, яка, зокрема, перебуває у стані необхідної оборони чи затримує злочинця), насильницького введення в її організм наркотичних засобів, сильнодіючих чи отруйних речовин тощо. Тілесна недоторканність також передбачає, що стосовно людини (за загальним правилом, без її згоди) забороняється втручання медичними методами діагностики, профілактики, лікування, примусове взяття донорської крові, органів та інших анатомічних матеріалів.

Статева недоторканість — це захищеність людини, яка досягла статевої зрілості, від незаконних змін (корекції) статевої належності, штучного переривання вагітності, штучного запліднення та імплантації ембріона, стерилізації тощо, а також захищеність людини, яка не досягла статевої зрілості, від статевих зносин, а дитини — від розпусних та їм подібних дій. Окремо слід виділити статеву свободу як право людини, яка досягла статевої зрілості, самостійно вирішувати питання про своє статеве життя.

Психологічна недоторканність передбачає захищеність людини від загроз на її адресу, залякування, шантажу її та інших способів придушення її волі, від різноманітних видів впливу на її підсвідомість, коли людина без її згоди та відома може бути змушена виконати протиправні, аморальні та інші дій, які вона у звичайному стані не бажала б і не стала вчинювати.

Особа, яка стала жертвою торгівлі людьми, є також суб’єктом кримінально-правових відносин, і якщо вона звернеться з відповідною заявою до правоохоронних органів, додатково має набути право на забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», право на захист та забезпечення безпеки мають: працівники суду, прокурор, слідчий, оперативний працівник, ревізор, аудитор, працівник податкової адміністрації, усі учасники кримінального процесу без винятку; члени сім’ї вказаних осіб та їх близькі родичі.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров’ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки. Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають: а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про кримінальне правопорушення або в іншій формі брала участь чи сприяла виявленню, попередженню, припиненню або розкриттю кримінальних правопорушень; б) потерпілий та його представник у кримінальному провадженні; в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники; г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; д) свідок; е) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах «а» — «е» цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.

Підставою для застосування заходів забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю і здоров’ю. Приводами для застосування заходів забезпечення безпеки можуть бути: а) заяви осіб, які є учасниками кримінального судочинства; б) заяви близьких родичів або членів сімей осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві; в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю і здоров’ю зазначених осіб. Рішення про застосування заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, приймається тим органом, у провадженні яких знаходяться кримінальні справи про злочини, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь зазначені особи.

Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Таке право випливає із ст. 28 Конституції України, де зазначено, що кожен має право на повагу до його гідності. Також про це зазначено в Європейській конвенції про захист прав та основних свобод людини. Цивільний кодекс України встановлює, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (ст. 297 ЦК України).

Але слід зауважити, що право на повагу, для того, щоб вважатись гарантованою державою можливістю, повинно бути забезпечено кореспондуючим обов’язком усіх інших осіб поважати честь та гідність певного суб’єкта. Але повага є виявом визнання певних заслуг особи, що формується на підставі власних переконань. А це означає, що не можна примусити особу поважати іншу особу, з огляду на проголошений конституційний принцип свободи думки та слова. Тому, доцільніше було б закріпити в даній статті право на честь та гідність, аніж право на повагу. Право на гідність — це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як біопсихосоціальної істоти, а також на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті. У свою чергу, право на честь — особисте немайнове право фізичної особи на об’єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її поведінки щодо дотримання морально-етичних та правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також на формування цієї оцінки та користування нею. Право на повагу до гідності та честі може порушуватися суб’єктами протидії торгівлі людьми у зв’язку з поширеністю суспільних стереотипів стосовно постраждалих від торгівлі людьми, упередженого до них ставлення.

Право на особисту безпеку тісно пов’язане з правом на інформацію, яке займає особливе місце серед прав жертви злочину. Це пояснюється тим, що право на інформацію є важливою гарантією реалізації всіх інших прав особи, оскільки будь-яка цілеспрямована діяльність людини потребує максимально повної та достовірної інформації про об’єкт, способи досягнення мети, про оточуючу обстановку. Правова інформованість особи формує її правосвідомість і є грантом реалізації конституційних прав і свобод. Тому вкрай важливим є закріплене у законі право на безоплатне одержання інформації щодо своїх прав та можливостей, викладеної мовою, якою володіє така особа.

Для забезпечення права на інформацію людини і громадянина та реалізації принципу гласності суттєве значення мають конституційні норми й чинне законодавство України про інформацію. Конституцією (ст. 34) закріплено право кожного на інформацію, гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Ця конституційна норма відповідає положенням ст. 19 Загальної декларації прав людини, ст.ст. 18, 19 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, п. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод і тісно взаємодіє зі ст.ст. 21, 23, 31, 32, 35 Основного Закону.

Стосовно статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, відсутність інформації про її права та юридичний механізм реалізації цих прав викликає неможливість їх здійснення. Відповідно особа, яка постраждала від торгівлі людьми, позбавляється можливості вимагати встановлення справедливості шляхом відшкодування збитків, фактично вона позбавляється права використовувати передбачені законом засоби захисту (допомога адвоката, можливість клопотання, звернення до міжнародних правозахисних організацій тощо). Право постраждалої від торгівлі людьми особи на інформацію щодо своїх прав та можливостей передбачає обов’язок держави забезпечити таку особу необхідною інформацією, пов’язаною з її спеціальним статусом. Така інформація повинна бути надана безоплатно і мовою, якою володіє постраждала особа.

Також особа має право на медичну, психологічну, соціальну, правову та іншу допомогу. Детальніше про суб’єкти, які вповноважені надавати зазначені види допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, описано в коментарі до ст.ст. 6, 7, 8 та 13 даного Закону.

Медична допомога — процес надання медичних послуг, спрямованих на забезпечення профілактики, діагностики, лікування хвороб, травм та отруєнь, догляду та реабілітації у зв’язку з цими станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами, що забезпечується лікарями або медичними сестрами, іншим професійним медичним чи технічним персоналом під керівництвом лікаря. Надавати медичні послуги може будь-яка зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична чи фізична особа, якій надано право на здійснення медичної практики (надання медичних послуг). Медичним працівником, який може надати необхідну медичну допомогу, є лікар або інша особа, яка у встановленому законодавством порядку отримала медичну освіту, відповідає встановленим кваліфікаційним вимогам та здійснює медичну практику в складі закладу охорони здоров’я або як самостійний суб’єкт підприємницької діяльності. Медична допомога включає безплатні або субсидовані медичні послуги або виплати, які дозволяють людям оплатити необхідні їм за станом здоров’я медичні послуги.

Одним із напрямів реабілітаційної роботи з людьми, які постраждали від торгівлі людьми, є психологічна допомога, яка надається на добровільній основі психологами, якщо є згода постраждалих. Програма психологічної допомоги складається з попередньої психологічної оцінки стану постраждалої особи, проведення психодіагностики, індивідуального психологічного консультування, групової психотерапії та моніторингу психологічного стану протягом місяця.

Психологічна оцінка постраждалої особи робиться на основі зібраної інформації про її емоційний та фізіологічний стан, виявлені нагальні потреби. У першу чергу необхідно звернути увагу на: можливість алкогольної та наркотичної інтоксикації, зумовленої вживанням психоактивних речовин (алкоголь, наркотики, ліки); рівень напруженості, роздратованості, нервового виснаження, дезорієнтації, аутоагресії, наявність симптомів психічних або неврологічних розладів.

Психодіагностика особистості постраждалого проводиться за допомогою психологічного інструментарію (методики, запитальника, анкетування, спостереження тощо) та триває, в залежності від стану і можливостей постраждалого, від декількох днів до декількох тижнів. Якщо виявлені симптоми психічних розладів, постраждалий направляється на консультацію до лікаря-фахівця. При виявлені аддикцій (залежностей) постраждалий направляється на консультування та лікування до лікаря-нарколога. Результати дослідження дають можливість скласти індивідуальну програму психологічної допомоги для кожного постраждалого.

Індивідуальне психологічне консультування як вид психологічної допомоги надається постраждалим в залежності від потреби та наявного психологічного стану особи. Кількість та тривалість психологічних консультацій залежить від особистісних особливостей постраждалої особи, впливу психологічної травми, заподіяної злочином, переживання посттравматичного стресового розладу. Індивідуальне психологічне консультування доцільно поєднувати з психокорекційними та психотерапевтичними заходами.

Групова психотерапія, як правило, спрямована на: зниження рівня негативних переживань, страхів, шокового стану, формування свідомої та активної життєвої позиції, вироблення адекватної самооцінки, набуття комунікаційних навичок, вміння планувати своє життя та бути відповідальним за свої вчинки. Групова психотерапія є дієвим видом психологічної допомоги, оскільки являє собою безперервний відкритий груповий процес, де постраждалі обмінюються інформацією, мають можливість одержатита надати підтримкуодне одному, відкрито обговорити свої негативні стани, переживання і отриманий досвід, а також обговорити реалістичні плани на майбутнє.

Отже, психологічна допомога може виявлятися у психологічному консультуванні, психологічній корекції і психотерапії, які є її рівнями. Вони тісно поєднані, але є певні відмінності, пов’язані з межами та обсягом втручання.

Перша відмінність психологічного консультування від психотерапії полягає у відмовленні від концепції хвороби й орієнтованість на психічно здорову особистість, частіше на її сьогодення і майбутнє. Психокорекція призначена як для здорових людей, у яких є проблеми, так і для людей, які перебувають у стані «ще не хворих, але вже не здорових», тобто людей з дезадаптованою поведінкою і невротичним реагуванням, що перебуває на стадії формування. Слід визначати психотерапію як метод лікування, а психологічне консультування і психокорекцію як метод профілактики.

Психотерапія, психологічна корекція і консультування відрізняються тривалістю надання психологічної допомоги. Консультування є короткотривалою допомогою, психокорекція — середньо тривалою, а психотерапія — довготривалою допомогою, що може тривати декілька років. Часто особи, які постраждали від торгівлі людьми, не мають місця, де вони могли б жити, ані засобів до існування, до того ж вони переважно травмовані внаслідок перенесеного фізичного та психічного насильства, страждають нервовими розладами або навіть психічними захворюваннями. Тому дуже важливим є закріплення права на психологічну допомогу особам, які постраждали від торгівлі людьми. До того ж, після встановлення особі статусу постраждалої від торгівлі людьми, місцева державна адміністрація із залученням інших суб’єктів Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, складає план реабілітації особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Зазначений план складається строком до 2 років та переглядається не рідше 1 разу на квартал в залежності від прогресу виконання заходів та може бути продовжений на строк, необхідний для успішного виконання усіх заходів плану, але не більше ніж на 1 рік. За належне виконання плану реабілітації особи, яка постраждала від торгівлі людьми, несуть відповідальність заклади допомоги таким особам. Під соціальною допомогою розуміється система заходів, спрямованих на повернення особи до активного життя та праці, відновлення соціального статусу і формування в особи якостей, установок щодо пристосування до умов нормальної життєдіяльності шляхом правового захисту і матеріального забезпечення її існування, підготовки до самообслуговування з формуванням здатності до пересування і спілкування, задоволення повсякденних життєвих потреб тощо. Частиною соціальної допомоги є допомога в грошовій або натуральній формі, призначена спеціально для осіб, які постраждали від торгівлі людьми. На жаль, Україна не ратифікувала Європейську конвенцію про соціальну і медичну допомогу. Але ст. 46 Конституції України визначає право особи на соціальний захист за рахунок бюджетних коштів. Цей вид соціального забезпечення отримав назву «державна соціальна допомога».

Інші види допомоги можуть надаватися у вигляді послуг соціального обслуговування постраждалих від торгівлі людьми з метою подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримку соціального статусу та повноцінної життєдіяльності; соціального супроводу, спрямованих на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу; соціальної реабілітації, спрямованих на відновлення основних соціальних функцій, психологічного, фізичного, морального здоров’я, соціального статусу сімей, дітей та молоді.

Крім того, постраждалим можуть надаватися:

соціально-побутові послуги — забезпечення продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, здійснення соціально-

побутового патронажу, соціально-побутової адаптації, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

соціально-педагогічні послуги — виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб постраждалих від торгівлі людьми, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб тощо;

соціально-медичні послуги — консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, тощо;

Сукупність усієї необхідної допомоги для однієї особи формується в план реабілітації постраждалої особи, який складається центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді після проведення оцінки потреб. Оцінка потреб — процес збору, узагальнення та аналізу соціальними працівниками інформації щодо стану та життєвих обставин постраждалих осіб з метою визначення видів та обсягів послуг, їх впливу на процес подолання складних життєвих обставин. Форма, за якою проводиться оцінка потреб постраждалої особи, затверджується Мінсоцполітики. Після складення плану реабілітації центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді ініціює протягом семи робочих днів проведення спільного засідання суб’єктів допомоги, на якому план реабілітації узгоджується та затверджується керівником центру.

Що стосується права на правову допомогу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, то воно базується на положеннях ст. 59 Конституції України: «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура».

Відповідно до Закону Україну «Про безоплатну правову допомогу» безоплатна правова допомога — правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел і яка є гарантованою Конституцією України можливістю для громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість для певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом. Більш детально положення щодо безоплатної правової допомоги в контексті забезпечення допомоги постраждалим від торгівлі людьми розглянуто в коментарі до ст. 7 Закону України «Про протидію торгівлі людьми».

Крім того право на правовий захист закріплений положеннями Європейської конвенції, ратифікованої Україною, в якій зазначено, що: «кожен має право захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або — якщо він не має достатніх коштів для оплати правової допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя». Рішенням Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. надано роз’яснення, що право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами права. Для реалізації права на отримання правової допомоги в Україні діє адвокатура, яка покликана сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Будь-якій особі гарантується право вільно отримати правову допомогу в необхідному для неї обсязі та на будь- якій стадії процесу: допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства, дачі пояснень тим чи іншим державним органам.

Правовою допомогою є професійна діяльність юристів, що спрямована на забезпечення інформованості громадян України, іноземців, осіб без громадянства про свої права, підготовку всіх документів, покликаних сприяти реалізації прав і свобод людини і громадянина, представництво громадян в усіх органах державної влади, органах місцевого самоврядування України і інших держав світу, міжнародних організаціях, а також інша діяльність із захисту прав, свобод і законних інтересів громадян.

Виходячи із змісту коментованої норми, правова допомога повинна надаватися виключно юристами — особами, що мають вищу юридичну освіту, або юридичними особами, в складі яких працюють юристи достатньої кваліфікації (юридичні фірми, адвокатські об’єднання, органи державної влади, громадські організації правозахисного спрямування тощо). Предметом надання правової допомоги може бути будь-яка діяльність фізичної особи з забезпечення своїх прав. Це може бути: допомога в судах (у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного, кримінального процесів), в органах досудового слідства, органах, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Особа, постраждала від торгівлі людьми, має право на безоплатне тимчасове розміщення в закладах допомоги для осіб, які постраждали від торгівлі людьми. Таке розміщення відбувається за бажанням постраждалої особи. Установи з надання допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, а також умови перебування та надання послуг таким особам визначено у ст. 17 «Заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми» (див. коментар до ст. 17).

Особа, яка постраждала від торгівлі людьми, має також право на відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Таке відшкодування відбувається за рахунок осіб, які її заподіяли, у порядку, встановленому Цивільним кодексом України. Під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Право на відшкодування моральної шкоди має фізична особа, честь, гідність та ділова репутація якої принижені, або юридична особа у зв’язку з приниженням її ділової репутації.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з’ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода відшкодовується винною особою добровільно або за рішенням суду. При цьому не має значення чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи вона відшкодована. При цьому також не враховується розмір такого відшкодування. Моральна шкода може відшкодовуватися грішми, іншим майном або в інший спосіб. За загальним правилом така шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не передбачено законом чи договором. При відшкодуванні моральної шкоди в судовому порядку її розмір визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Слід зауважити, що при встановленні розміру такого відшкодування ані суд, ані сторони не мають жодних законодавчих передумов для його визначення. У чинному законодавстві не тільки не встановлено чітких методик нарахування розміру моральної шкоди, а й навіть хоча б нижньої чи верхньої межі, як орієнтирів. Вказано лише, що при визначенні розміру завданої моральної шкоди повинні враховуватися вимоги розумності та справедливості.

У своєму рішенні суд повинен навести мотиви визначення відповідного розміру такої моральної шкоди. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Суд у своєму рішенні повинен навести мотиви визначення саме такого розміру моральної шкоди.

Особа, яка постраждала від торгівлі людьми, має право на одержання одноразової матеріальної допомоги у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Він визначений у Постанові від 25.07.2012 №660 «Про затвердження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми».

Матеріальна допомога виплачується особі, якій встановлено статус постраждалої від торгівлі людьми. Виплата матеріальної допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення одноразово в розмірі прожиткового мінімуму для відповідної категорії осіб (діти віком до шести років, діти віком від шести до 18 років, працездатні особи, особи, які втратили працездатність), установленого на момент звернення особи по матеріальну допомогу.

Для отримання матеріальної допомоги особа або законний представник дитини, яка постраждала від торгівлі людьми і розлучена із сім’єю, або недієздатної особи подає органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання (перебування) зазначеної особи такі документи: заяву за формою, затвердженою Мінсоцполітики; копію довідки про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; копію документа, що посвідчує особу; копію документа, що підтверджує непрацездатність особи (у разі потреби). Іноземець або особа без громадянства, що не володіє українською або російською мовою, заповнює заяву з перекладачем.

У заяві про надання одноразової матеріальної допомоги зазначається: прізвище, ім’я, по батькові заявника; місце проживання або перебування; дата подання заяви та підпис заявника. У разі необхідності також зазначаються прізвище та ініціали перекладача, його/її підпис. Підписуючи заяву особа також має дати згоду на обробку її персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних». Заява пишеться на ім’я голови місцевої державної адміністрації. У випадку, коли постраждалою особою є дитина, таку заяву підписує її законний представник. Письмова відповідь про надання/відмову у наданні одноразової матеріальної допомоги вручається особисто заявнику, уповноваженій заявником особі під розписку або може бути надіслана поштою.

Орган праці та соціального захисту населення формує особову справу, яка зберігається протягом трьох років після виплати матеріальної допомоги.

Матеріальну допомогу може отримати уповноважена особа, законний представник дитини, яка постраждала від торгівлі людьми і розлучена із сім’єю, або недієздатної особи.

Виплата матеріальної допомоги здійснюється згідно з відомістю, яка складається органом праці та соціального захисту населення за формою, затвердженою Мінсоцполітики, через державне підприємство поштового зв’язку або шляхом перерахування коштів на особистий банківський рахунок.

Витрати на оплату послуг державного підприємства поштового зв’язку, пов’язаних з виплатою матеріальної допомоги, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету відповідно до заявки органу праці та соціального захисту населення.

Матеріальна допомога виплачується особі не пізніше одного місяця з дня її звернення до органу праці та соціального захисту населення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі.

Особа, яка постраждала від торгівлі людьми, має право на безоплатне одержання допомоги у працевлаштуванні, реалізації права на освіту та професійну підготовку. Кожна особа наділена правом на працю (ст. 43 Конституції України), тобто вона повинна мати можливість заробляти собі на життя працею, яку обирає вільно або на яку вільно погоджується. Працевлаштування — це процес підшукування необхідної роботи, підготовки до неї та влаштування на цю роботу. Розрізняють працевлаштування в широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні — це процес будь- якого влаштування на роботу, у тому числі й самостійного, і за допомогою служби зайнятості.

У вузькому розумінні працевлаштування — це діяльність відповідних державних органів зі сприяння громадянам України у відшуканні потрібної роботи й улаштуванні на неї, включаючи й процеси професійної підготовки, перепідготовки та ін. Саме такої допомоги потребують особи, які постраждали від торгівлі людьми. Підприємства, що активно сприяють зайнятості, отримують пільги щодо податків та інших платежів до бюджету згідно зі ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення».

Практична допомога в працевлаштуванні громадян надається державною службою зайнятості, до складу якої входять Державний центр зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України; Республіканський (Автономної Республіки Крим) центр зайнятості; обласні, районні, міжрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості. Крім цих органів до державної служби зайнятості входять також: а) центри професійної орієнтації; б) навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення; в) інформаційно-обчислювальні центри; г) територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості; ґ) центри трудової реабілітації населення.

Право на освіту базується на ст. 53 Конституції України. У цій статті уточнюється, що право на освіту полягає у тому, що:

1) повна загальна середня освіта є обов’язковою;

2) громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі;

3) дошкільна, повна загальна середня, професійно-технічна, вища освіта в державних і комунальних навчальних закладах є доступними і безоплатними у тій мірі, в якій це здатна забезпечити держава;

4) держава забезпечує розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання;

5) держава забезпечує надання державних стипендій та пільг учням і студентам;

6) громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Освіта — це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей. Однією з правових гарантій права на освіту є встановлення кримінальної відповідальності за незаконну відмову у прийнятті до навчального закладу будь- якої форми власності і за незаконну вимогу оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах (ст. 183 Кримінального кодексу України (Порушення права на отримання освіти)).

Іноземець та особа без громадянства, якій встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми на території України, має також право на безоплатне отримання послуг перекладача. Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, яка володіє мовами, знання яких є необхідним для перекладу. Місцеві державні адміністрації повинні забезпечити іноземців та осіб без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми, компетентними та кваліфікованими перекладачами до та під час усіх кримінальних, цивільних, адміністративних процесів, у яких особа, яка постраждала від торгівлі людьми, виступає в ролі потерпілого, обвинуваченого, позивача, відповідача, свідка, іншого учасника процесу. А також забезпечити доступ потерпілої особи до копій усіх документів по справі, які перекладені на її рідну мову або мову, яку вона розуміє.

Згідно з чинним законодавством України особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою або користуватися послугами перекладача (ч. 3 ст. 29 КПК, ч. 4 ст. 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» тощо).

Іноземець та особа без громадянства, якій встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми на території України, мають право на тимчасове перебування в Україні строком до трьох місяців, який може бути продовжено у разі необхідності, зокрема у зв’язку з їх участю як постраждалих або свідків у кримінальному процесі. У такому випадку іноземці та особи без громадянства вважаються такими, що перебувають в Україні на законних підставах. Положення про продовження строку перебування спирається на ст. 17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», згідно з якою іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).

В жовтні 2012 року до пункту 3 статті 16 Закону України «Про протидію торгівлі людьми», так саме як і до низки інших статей, які прописують права іноземних громадян, які постраждали від торгівлі людьми на території України, були внесені зміни, які поміняли порядок реєстрації іноземців, які отримали довідку, що підтверджувала факт звернення за встановленням статусу особи постраждалої від торгівлі людьми. Як вже зазначалось у коментарі до статті 14 Закону, реєстрація має відбуватися в центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб. До внесення змін реєстрація мала відбуватися в територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції.

Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України.

Продовження строку перебування на території України здійснюється Державною міграційною службою України.

Окрім права на тимчасове перебування в Україні іноземець та особа без громадянства, якій встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, має право на постійне проживання на території України в порядку, встановленому законодавством.

Для оформлення постійного проживання на території України названі категорії осіб повинні отримати статус іммігранта (отримати право на постійне проживання в Україні), для цього необхідно отримати дозвіл на імміграцію. Згідно із Законом України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію видається в рамках квоти імміграції (гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року). Термін розгляду заяви про отримання дозволу на імміграцію не може перевищувати 1 рік з дня її подачі. Після того, коли іноземець або особа без громадянства отримали дозвіл на імміграцію, необхідно звернутися в дипломатичне представництво або консульську установу України для отримання імміграційної візи, яка діє протягом року.

Після цього іноземець або особа без громадянства повинні звернутися до підрозділів Державної міграційної служби за місцем проживання із заявою про видачу посвідчення на право постійного проживання в Україні. До заяви необхідно додати копію паспорта заявника з проставленою імміграційною візою та копію рішення про надання дозволу на імміграцію. Протягом тижня з моменту подачі заяви про видачу посвідчення на право постійного проживання в Україні, заявнику видається посвідчення на право постійного проживання в Україні. Посвідка на постійне проживання — документ, що підтверджує право іноземця або особи без громадянства на постійне проживання в Україні. Після отримання даного посвідчення іноземець отримує статус іммігранта. Це дає право працювати на Україні без отримання дозволу на працевлаштування, можливість отримувати візи в інші країни в українських посольствах і консульствах, і крім того, відсутній обов’язок періодичної реєстрації в міграційній службі.

Довідка про статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, є підставою для реєстрації в територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції за місцем проживання особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Довідка про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми видається на бланку місцевої державної адміністрації, та містить дані про особу, яка постраждала від торгівлі людьми, термін дії довідки та права постраждалої від торгівлі людьми особи, і обов’язково засвідчується гербовою печаткою місцевої державної адміністрації. Положення щодо реєстрації іноземців та осіб без громадянства закріплено у ст. 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Згідно з цією статтею при реєстрації іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, робиться відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах. Вона дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.

Якщо у суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, існують обґрунтовані підстави вважати, що життю, фізичному чи психічному здоров’ю або свободі та недоторканності особи, яка постраждала від торгівлі людьми та є іноземцем або особою без громадянства, загрожуватиме небезпека у разі повернення її в країну походження після завершення строку її перебування в Україні, в установленому порядку цій особі може бути продовжено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, що є підставою для одержання дозволу на перебування на території України до припинення таких обставин. Однак, тут варто зауважити, що ці повноваження не прописані ні в самому Законі, ні в нормативно-правових актах будь-якого із суб’єктів протидії торгівлі людьми.

Якщо особа, якій надано право на перебування в Україні у зв’язку з загрозою небезпеки у разі повернення її в країну походження і в установленому порядку продовжено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, і вона безперервно проживала на території України протягом трьох років з дня встановлення їй статусу, у такому разі вона має право на отримання дозволу на імміграцію в порядку, встановленому законодавством. Це питання регулюється Законом України «Про імміграцію», відповідно до цього закону дозвіл на імміграцію — це рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. І спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань імміграції є Державна міграційна служба України.

У цій статті закріплено важливе положення, згідно з яким надання допомоги особі, яка постраждала від торгівлі людьми, не залежить від звернення такої особи до правоохоронних органів та її участі у кримінальному процесі, а також наявності у такої особи документа, що посвідчує особу.

Відповідно до Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми (постанова Кабміну від 22.08.2012 № 783), у разі коли постраждала особа не зверталася та не бажає співпрацювати з органами внутрішніх справ, відповідний підрозділ місцевої державної адміністрації подає до органу внутрішніх справ інформацію про вчинення злочину з поміткою про відмову особи співпрацювати з відповідними органами. Орган внутрішніх справ розглядає зазначену інформацію та здійснює в установленому законодавством порядку відповідні заходи. Відсутність звернення особи до правоохоронних органів не впливає на присудження статусу особи, постраждалої від торгівлі людьми, і відповідно на можливість отримання допомоги.

У разі відсутності у постраждалої особи документів, що посвідчують особу, відповідний підрозділ звертається до територіального органу або підрозділу ДМС, який терміново здійснює заходи щодо відновлення або видачі таких документів. Якщо постраждалою особою є іноземець або особа без громадянства, відповідальний підрозділ протягом двох робочих днів з дня звернення такої особи письмово повідомляє про неї територіальний орган або підрозділ ДМС.

Територіальний орган або підрозділ ДМС у разі відсутності у постраждалої особи, якою є іноземець або особа без громадянства, документів, що підтверджують її громадянство, підданство або країну постійного проживання чи право на постійне проживання на території відповідної країни, надсилає до країни походження такої особи запит щодо встановлення її особи та підтвердження громадянства або підданства, про результати розгляду якого інформує відповідальний підрозділ.

Використані джерела:

1. Чехович С. Б. Елементарний курс міграційного права України : конспект лекцій : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл / С.Б. Чехович. — К. : МАУП, 2004. — 216 с.

2. Колодій А. М. Державне будівництво і місцеве самоврядування : навч. посіб. / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 304 с.

3. Предотвращение торговли людьми: учебно-метод. пособие. — Х. : Изд-во нац. ун-та внутр. дел, 2001. — 174 с.

4. Рабінович П. М. Права людини і громадянина : навч. посіб. / П.М. Рабінович, Й.І. Хавронюк. — К. : Атіка, 2004. — 464 с.

5. Сыроед Т. Л. Права жертв преступлений: международные стандарты и национальное законодательство/ Т.Л. Сіроед. — Х. : Эспада, 2002. — 272 с.

6. Науково-практичний аналіз відповідності українського законодавства положенням Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми : наук. моногр. / Колектив авторів ; за заг. ред. О. М. Бандурки, К. Б. Левченко, О. М. Литвинова. — Х. : Права людини, 2011. - 244 с.

7. Надання соціальних послуг різним групам осіб, які постраждали від торгівлі людьми : звіт про дослідження. — К. : Фенікс, 2011. — 108 с.

8. Робочий зошит щодо надання допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми — К., 2012. — 69 с.