Стаття 17. Заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми

1. З метою забезпечення реалізації прав, передбачених цим Законом, особи, які постраждали від торгівлі людьми, можуть бути направлені до одного з діючої мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг).

2. З метою надання допомоги дітям, які постраждали від торгівлі дітьми, вони можуть влаштовуватися до центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та притулків для дітей з метою надання психологічної допомоги та забезпечення реабілітації у порядку, встановленому законодавством.

3. Умови перебування та надання послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми, діючою мережею центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг), центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та притулків для дітей регулюються положеннями про зазначені заклади.

Норми даної статті спрямовані на забезпечення реалізації прав на захист та допомогу у відповідних спеціалізованих закладах допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми. Її положення відповідають як вимогам міжнародно-правових актів у сфері протидії торгівлі людьми (Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, Конвенція ООН про права дитини, Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності), так і положенням національного законодавства, спрямованого на протидію торгівлі людьми (Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», Закон України «Про соціальні послуги», Закон України «Про охорону дитинства», Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», Закон України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року», Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей», Указ Президента України «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні» та ін.).

Як указано в ст. 1 Закону, що коментується, особою, яка постраждала від торгівлі людьми, є будь-яка фізична особа, яка стала об’єктом торгівлі людьми і визнана такою відповідно до положень Закону. Дитиною ж, у свою чергу, визнається будь-яка фізична особа віком до 18 років.

У разі виявлення будь-яким із суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, особи, щодо якої є підстави вважати, що вона постраждала від торгівлі людьми, цей суб’єкт визначає потреби особи та в разі необхідності направляє її до закладу, органу чи установи, які можуть задовольнити ці потреби.

Як уже раніше було вказано, Кабінетом Міністрів України було затверджено Постанову «Про Порядок взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми». Цей Порядок визначає механізм взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, процедуру здійснення ними заходів щодо надання допомоги та захисту осіб, які постраждали від торгівлі людьми. До суб’єктів такої взаємодії належать суб’єкти, визначені п.п. 2—5 ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про протидію торгівлі людьми». Завдання із забезпечення взаємодії суб’єктів покладаються на відповідний структурний підрозділ місцевої держадміністрації та відповідальну посадову особу, що визначаються згідно з Порядком встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 р. № 417.

Суб’єкт, якому в результаті його діяльності стало відомо про постраждалу особу, за згодою такої особи або її законного представника направляє постраждалу особу до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації за місцем перебування особи (далі — відповідальний підрозділ).

Уразі, коли постраждалою особою є дитина, суб’єкт невідкладно повідомляє про неї відповідну службу у справах дітей та орган внутрішніх справ. Усі дії щодо такої дитини здійснюються відповідно до вимог нормативно-правових актів щодо захисту прав дитини.

За зверненням постраждалої особи або її законного представника посадова особа інформує особу про можливість отримання допомоги, види такої допомоги, умови та порядок їх надання. Для отримання допомоги постраждала особа за місцем перебування подає до місцевої держадміністрації заяву про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, в установленому законодавством порядку. Після отримання заяви про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, посадова особа направляє постраждалу особу до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем перебування для проведення оцінки її потреб та отримання юридичних, психологічних, медичних, медико-консультативних та інших послуг. У разі, коли постраждала особа потребує тимчасового притулку, відповідальний підрозділ направляє таку особу до територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) або центру соціально-психологічної допомоги.

Якщо постраждала особа не може бути розміщена в зазначеному закладі у зв’язку з відсутністю вільних місць або з інших причин, а також у разі відсутності такого закладу в регіоні, відповідальний підрозділ залучає до співпраці громадські або міжнародні організації, які можуть надати такій особі послуги з розміщення.

Враховуючи положення коментованої норми, а також ст. 1 Закону України «Про протидію торгівлі людьми», закладами допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, слід визнавати:

- центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

- територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);

- центри соціально-психологічної реабілітації дітей;

- притулки для дітей;

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», утворюються, реорганізуються і ліквідуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, належать до сфери їх управління і підпорядковуються відповідно органу виконавчої влади чи виконавчому органу міської, селищної, сільської ради.

Відповідно до Типового положення про центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, такі центри є спеціальними закладами, що забезпечують організацію та проведення у відповідній територіальній громаді соціальної роботи із соціально незахищеними категоріями сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Мережа центрів складається з республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських районних, міських, районних у містах, селищних та сільських центрів.

Основною метою діяльності центру є сприяння у задоволенні соціальних потреб сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Основними принципами діяльності центрів є законність, дотримання і захист прав людини, системність, доступність, конфіденційність, відповідальність за дотримання етичних та правових норм під час надання допомоги, недопущення негуманних і дискримінаційних дій щодо соціально незахищених категорій сімей, дітей та молоді, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Територіальні центри соціального обслуговування, відповідно до Типового положення про територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг), утворюються для здійснення соціального обслуговування та надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги, за місцем проживання, в умовах стаціонарного, тимчасового або денного перебування. Відповідно до Переліку соціальних послуг, умов та порядку їх надання територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) надає: соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні послуги соціально-економічні послуги, юридичні послуги, інформаційні та інші соціальні послуги, перелік, умови та порядок надання яких визначають, у разі потреби, місцеві органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, що утворили територіальний центр.

Слід зазначити, що положеннями, якими врегульовано діяльність центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та територіальних центрів соціального обслуговування, робота з такою категорією, як постраждалі від торгівлі людьми, окремо не визначена. Відповідно до чинного законодавства робота з постраждалими від торгівлі людьми здійснюється в рамках роботи з категоріями осіб, що опинилися в складних життєвих обставинах. Крім того, існують певні обмеження щодо доступу до послуг зазначених закладів. Так, наприклад, відповідно до Типового положення про територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) право на соціальне обслуговування (отримання соціальних послуг) в територіальному центрі на платній та безоплатній основі мають такі категорії населення:

- громадяни похилого віку (жінки та чоловіки, яким виповнилось відповідно 55 та 60 років), інваліди (яким виповнилося 18 років і старше); хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більше чотирьох місяців), які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, визнані такими в порядку, затвердженому МОЗ (далі — непрацездатні громадяни);

- громадяни, які перебувають у складній життєвій ситуації у зв’язку з безробіттям, зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стихійними лихами, катастрофами (і мають на своєму утриманні неповнолітніх дітей, дітей-інвалідів, осіб похилого віку, інвалідів), якщо середньомісячний сукупний дохід їх сім’ї за останні шість календарних місяців, що передують місяцю звернення, нижче встановленого законодавством прожиткового мінімуму (далі — малозабезпечені особи).

Така категорія, як постраждалі від торгівлі людьми, не входить до зазначеного переліку, тому доцільним є внесення відповідних змін до положень, що регулюють діяльність зазначених закладів з метою їх приведення у відповідність до норм Закону.

Центри соціально-психологічної реабілітації дітей, відповідно до Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей, виступають закладами соціального захисту, що створюються для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

Основними завданнями центру є:

- надання дітям комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги;

- проведення психолого-педагогічної корекції з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини;

- створення умов для здобуття дітьми освіти з урахуванням рівня їх підготовки;

- сприяння формуванню у дітей власної життєвої позиції для подолання звичок асоціальної поведінки;

- здійснення трудової адаптації дітей з урахуванням їх інтересів та можливостей;

- розроблення рекомендацій з питань соціально-психологічної адаптації дітей для педагогічних та соціальних працівників і батьків.

До центрів приймаються діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, переведені з притулку для дітей, залишилися поза сімейним оточенням, зазнали насильства і потребують соціально-психологічної допомоги.

Прийняття дітей до центрів здійснюється за результатами психолого-медико-педагогічної консультації, що здійснюється на підставі направлення відповідної служби у справах дітей, за клопотанням органів опіки та піклування, органів управління освітою, у справах сім’ї та молоді, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кримінальної міліції у справах дітей органів внутрішніх справ, притулків для дітей, батьків.

Дитина може перебувати в центрі протягом часу, необхідного для її реабілітації, але не більше ніж 9 місяців у разі стаціонарного перебування та 12 місяців — денного перебування. Строк перебування дитини у центрі визначається психолого-медико-педагогічною комісією за погодженням з відповідною службою у справах дітей.

Дитина може особисто звертатися за допомогою до центру цілодобово. У такому разі протягом трьох днів вона направляється до притулку для дітей у супроводі працівника центру або залишається в ньому.

Після вибуття дитини з центру відповідна служба у справах дітей у місячний строк інформує центр про подальше влаштування дитини, необхідність соціального супроводу дитини, сім’ї.

Притулки для дітей. Відповідно до Типового положення про притулок для дітей служби у справах дітей, притулок для дітей служби у справах дітей відповідної місцевої державної адміністрації — це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому дітей віком від 3 до 18 років. Діти можуть перебувати в притулку протягом часу, необхідного для їх подальшого влаштування, але не більш як 90 діб.

До терміну перебування дітей у притулку не входить час їх перебування на оздоровленні, лікуванні або обстеженні у закладах охорони здоров’я, а також період карантину, оголошеного органами охорони здоров’я у разі наявності інфекційного захворювання у притулку. Про такі факти в журналі обліку дітей робиться відповідний запис. Після повернення дітей з лікувального закладу до притулку їх повторна реєстрація не провадиться.

Основними завданнями притулків для дітей є соціальний захист дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, залишили сім’ї, навчальні заклади; створення належних житлово- побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм можливості навчатися, працювати та змістовно проводити дозвілля.

Притулки для дітей утворюються, реорганізуються та ліквідуються відповідно до соціальних потреб відповідного регіону Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад і підпорядковуються відповідній службі у справах дітей. Притулки для дітей можуть також створюватися за погодженням із службами у справах дітей підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадськими організаціями та громадянами.

Відповідно до п.13 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2012 р. № 783 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми» у разі, коли постраждала особа потребує тимчасового притулку, відповідальний підрозділ може направити таку особу до центру соціально-психологічної допомоги. Як зазначено у Типовому положенні про центр соціально-психологічної допомоги, основними завданнями центру є надання невідкладної комплексної допомоги (психологічних, соціально-побутових, соціально-педагогічних, соціально-медичних, інформаційних і юридичних послуг тощо) особам, які опинилися у складних життєвих обставинах, що сприятиме якнайшвидшому їх поверненню до нормальних умов життєдіяльності. Центр відповідно до покладених на нього завдань: надає в умовах цілодобового стаціонару допомогу та тимчасовий притулок особам, які опинилися у складних життєвих обставинах і потребують тимчасового притулку, у разі відсутності у зазначених осіб засобів до існування, а також забезпечує їх харчуванням у визначеному порядку; надає соціальні послуги таким особам шляхом консультування за допомогою телефонного зв’язку, а також в умовах денного стаціонару без забезпечення тимчасовим притулком і харчуванням; надає консультації з питань застосування норм законодавства, допомогу в оформленні документів, забезпечує захист та реалізацію прав дітей, молоді та сімей, зокрема шляхом представлення їх інтересів перед третіми особами; проводить оцінку потреб осіб, які звернулися до центру, складає разом з ними індивідуальний план заходів щодо усунення складних життєвих обставин з установленням строку його виконання; проводить психологічну діагностику з метою психологічної корекції, реабілітації та адаптації; надає посередницькі послуги під час здійснення діагностичних заходів, у разі потреби здійснює профілактичні та лікувально- оздоровчі заходи, подає першу невідкладну допомогу у разі нещасного випадку; сприяє працевлаштуванню, влаштуванню на навчання; надає інформацію про графік роботи структурних підрозділів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій різних форм власності, взаємодіє з ними при розв’язанні проблем осіб, які звернулися до центру; порушує перед відповідними органами клопотання про застосування передбачених законодавством санкцій до фізичних та юридичних осіб у разі недотримання ними законодавства стосовно захисту прав, свобод та законних інтересів осіб, що тимчасово проживають у центрі, тощо.

Коментуючи вказану норму, слід також звернути увагу на постанову Кабінету Міністрів від 27.06.2003 р. № 987, якою було затверджено Типове положення про центр реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми. Відповідно до вказаного Типового положення, такий центр повинен виступати спеціалізованим закладом, діяльність якого спрямована на надання комплексу соціально-реабілітаційних послуг та організацію надання медичної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, для виведення їх з кризового психологічного стану.

Центр утворюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями відповідно до соціальних потреб регіону.

Центр, відповідно до положення, виконує такі функції:

- організовує надання постраждалим особам психологічних і юридичних послуг, інформує таких осіб про можливість отримання безоплатної правової допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу»;

- організовує проведення первинного медичного огляду постраждалих осіб з метою визначення виду, обсягу та місця надання їм, у разі потреби, медичної допомоги;

- забезпечує проживання та харчування постраждалих осіб у разі їх перебування у центрі;

- розробляє індивідуальні і групові програми реабілітації та соціально-психологічної адаптації постраждалих осіб;

- проводить заходи щодо реінтеграції постраждалих осіб;

- інформує населення про програми, функції, принципи діяльності центру;

- проводить серед населення профілактичну роботу із запобігання торгівлі людьми.

Постраждалі особи можуть перебувати в центрі протягом часу, необхідного для їх реабілітації (але не більше ніж 3 місяці).

Проте в коментованому Законі, а також у нормативних актах, прийнятих на виконання даного Закону, такі заклади, як центри реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми, не згадуються взагалі і не включені до переліку суб’єктів надання допомоги.

Як показує практика, осіб, які постраждали від торгівлі людьми, частіше направляють до закладів допомоги міжнародних та недержавних організацій, аніж до мережі центрів соціальних служб для дітей та молоді. Проте із появою цього Закону, а також прийняттям інших нормативних актів на виконання закону очікуються певні зміни в ставленні та більш активна участь державних структур щодо надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми.

Проблемами, що виникають у зв’язку з практичним застосуванням положень даної норми, є те, що, по-перше, на сьогоднішній день в Україні не існує достатньої кількості спеціалізованих установ для постраждалих від торгівлі людьми; по-друге, доступ до отримання соціальних послуг є дещо обмеженим у зв’язку із тим, що іноді не всі постраждалі знають взагалі про їх існування, місце знаходження; по-третє, на жаль, на сьогоднішній день фінансування системи закладів допомоги постраждалим від торгівлі людьми є недостатнім для ефективного виконання поставлених перед ними завдань; по-четверте, на практиці часто «відчувається» недостатня професійна компетентність працівників — суб’єктів надання соціальних послуг, що негативно впливає на виконання покладених на них функцій.

Використані джерела

1. Противодействие торговле людьми : учеб. пособие. / А. М. Бандурка, В.Н. Куц (рук. авт. коллектива), Е.Б.Левченко и др. ; под общ. ред. акад. АПрНУ А.М.Бандурки. — Х. : Консум, 2003.

2. Соціальна профілактика торгівлі людьми : навч.-метод. посіб. / за ред. К. Б. Левченко,

І. М. Трубавіної. — К. : ТОВ. «Агентство «Україна», 2007 — 344 с.

3. Запобігання торгівлі людьми : інформ.-метод. матеріали. / Л.П. Горват, О.С. Литвиненко, Т.М. Сурніна, Г.Г. Шкутько — Луганськ: Управління у справах сім'ї, молоді та спорту Луганської обласної державної адміністрації, ОКУ «Луганський обласний центр роботи з жінками», 2009.