Стаття 22. Інформування про дітей, які постраждали від торгівлі дітьми

1. Особа, якій стало відомо про дитину, яка страждає/постраждала від торгівлі дітьми, зобов’язана невідкладно та із забезпеченням конфіденційності повідомити про це місцеву державну адміністрацію, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ або органи прокуратури.

2. Уразі існування підозри щодо причетності батьків дитини або осіб, які їх замінюють, до торгівлі дітьми особи, які постійно контактують з дітьми у сферах освіти, охорони здоров’я, культури, фізичної культури та спорту, оздоровлення та відпочинку, судовій та правоохоронній сферах, у порядку, встановленому законодавством, інформують про це органи внутрішніх справ або органи прокуратури.

У коментованій статті на нормативно-правовому рівні закріплюється питання інформування про дітей, які постраждали від торгівлі дітьми.

Згідно з ч. 1 коментованої статті особа, якій стало відомо про дитину, яка страждає/ постраждала від торгівлі дітьми, зобов’язана невідкладно та із забезпеченням конфіденційності повідомити про це місцеву державну адміністрацію, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ або органи прокуратури.

У затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2012 р. № 783 «Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми», в п. 5 передбачено, що у разі, коли постраждалою особою є дитина, суб’єкт невідкладно повідомляє про неї відповідну службу у справах дітей та орган внутрішніх справ. Усі дії щодо такої дитини здійснюються відповідно до вимог нормативно-правових актів щодо захисту прав дитини» [4].

Відповідно до п. 2 даного Порядку, до суб’єктів взаємодії належать суб’єкти, визначені п. п. 2-5 ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про протидію торгівлі людьми», а саме: центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, закордонні дипломатичні установи України, заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, громадські організації та окремі громадяни.

Важливо зазначити, що в Україні діє «Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення», який затверджений наказом чотирьох відомств від 16.01.2004 р. № 5/34/24/11 [5]. Відповідно до цього наказу держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного та сексуального насильства, образи, недбалого й жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні домагання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Згідно з діючим Порядком, окрім визначених структур, особа може повідомити до органу або закладу освіти, органу або закладу охорони здоров’я, управління (відділу) у справах сім’ї, дітей та молоді, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді або звернутися до притулків для дитини.

Невідкладне в українській мові означає таке, що не можна відкладати, що треба здійснювати чи розв’язувати негайно. Отже, коли мова йде про обов’язок особи невідкладно повідомити таку інформацію, то треба вважати, що повідомлення повинно бути здійснено негайно.

Наступна характерна особливість даної статті Закону полягає в тому, що повідомлення повинно бути здійснено з дотриманням конфіденційності.

Закон України «Про інформацію» встановлює загальні правові принципи отримання, використання, розповсюдження та зберігання інформації; стверджує право особи на отримання інформації в усіх сферах суспільного та політичного життя України; описує систему інформації та її джерела; визначає статус учасників інформаційних відносин; регулює доступ до інформації, порядок захисту інформації, а також захисту особи та суспільства від недоброякісної інформації.

Зокрема, ст. 11 Закону «Про інформацію» дає визначення інформації про фізичну особу та забороняє збирати персональні дані без попередньої згоди особи, окрім випадків, передбачених законом [6].

Згідно з офіційним тлумаченням Закону, лише в процесі зберігання чи розповсюдження персональних даних недієздатної особи сама ця особа, дієздатні члени її родини чи її юридичні представники мають право доступу до таких даних та перевірки їх правильності й надійності.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 цього Закону конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень.

Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

До загальної системи заходів із захисту прав жертв злочинів належить захист персональних даних та права на приватне життя. Захист приватного життя жертв є необхідним із погляду забезпечення їх фізичної безпеки та повноцінної соціальної реінтеграції.

У цьому зв’язку Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми передбачає вимоги до спеціального режиму опрацювання та збереження персональних даних, а також здійснення судочинства. Окрема увага приділена забезпеченню коректності діяльності засобів масової інформації в контексті їх права на свободу вираження думки та прав осіб—жертв торгівлі людьми на повагу до приватного життя та особистості [7].

Це особливо стосується оприлюднення інформації щодо дитини-жертви. Передбачається, що дані про особу чи подробиці, які дозволяють ідентифікувати дитину — жертву торгівлі людьми, не стали загальновідомими через засоби масової інформації чи будь-яким іншим шляхом, крім виняткових обставин, коли це потрібно для полегшення пошуку членів сім’ї або для забезпечення іншим чином благополуччя й захисту дитини (ч. 2 ст. 11 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми).

Тож держава має обов’язок забезпечити нерозголошення відомостей про дітей, які постраждали або стали свідками торгівлі людьми, дитячої проституції чи порнографії, а також безпеку таких дітей і їх сімей.

Відповідно до п. 28 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2012 р. № 783, розголошення відомостей про особисте життя постраждалої особи та іншої інформації про особу, яка стала відома суб’єктам під час роботи з такою особою, забороняється.

У чинному законодавстві України захист інформації про особу регламентується та регулюється низкою законодавчих актів.

Насамперед ст. 32 Конституції України наголошує: «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» [8].

Стаття 10 «Заборона розголошення відомостей, що містяться у зверненнях» Закону України «Про звернення громадян», забороняє розголошення одержаних зі звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди [9].

Кримінальний кодекс України, у свою чергу, встановлює кримінальну відповідальність за розголошення таких даних (ст. 387) [10].

Стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства» встановлює обмеження розголошення інформації про дитину [11].

Повідомлення повинно бути направлено до органу місцевої державної адміністрації, органу місцевого самоврядування, органу внутрішніх справ або органу прокуратури.

Як правило, повідомлення про дитину, яка страждає або постраждала від торгівлі дітьми, надходить до органу внутрішніх справ, відповідальні особи якого, керуючись Інструкцією про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14.04.2004 р. № 400) [12], реагують відповідним чином.

Держава надає допомогу дитині з моменту, коли з’явилися підстави вважати, що вона постраждала від торгівлі дітьми, і до повного завершення реабілітації дитини.

Після отримання інформації про дитину, яка постраждала від торгівлі дітьми, місцева державна адміністрація, на території якої виявлено дитину, невідкладно встановлює особу дитини, здійснює оцінку обставин та приймає план першочергових заходів допомоги дитині на період до вирішення питання щодо встановлення дитині статусу особи, яка постраждала від торгівлі дітьми.

Відповідно до п. 20 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2012 р. № 783 складається індивідуальний план соціального захисту дитини, яка опинилася в складних життєвих обставинах, дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування. Індивідуальний план розглядається та затверджується на засіданні комісії з питань захисту прав дитини відповідно до законодавства. Відповідно до п. 23 зазначеної постанови, виконавцем індивідуального плану буде служба у справах дітей за місцем перебування дитини.

У разі якщо дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, місцева державна адміністрація невідкладно вирішує питання влаштування дитини.

Суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію прав дітей, які постраждали від торгівлі дітьми.

У разі виявлення в Україні дитини, яка постраждала від торгівлі дітьми та є іноземцем чи особою без громадянства, в установленому порядку приймається одне з таких рішень:

1) повернення дитини до країни походження;

2) залишення дитини в Україні.

Дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, підлягає поверненню до країни походження за умови, якщо батьки або особи, які їх замінюють, або установа у справах захисту дітей країни походження дитини погодилися і мають можливість взяти на себе відповідальність за дитину і надати їй належну допомогу та захист.

Дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, підлягає залишенню в Україні у разі неможливості її повернення до країни походження та за наявності умов для інтеграції дитини в Україні в частині забезпечення її права на охорону здоров’я, освіту, соціальний захист.

При вирішенні питання про повернення або залишення дитини слід враховувати думку дитини, беручи до уваги вік, фізичний, інтелектуальний розвиток та інтереси дитини.

Дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, не повертається до країни походження, якщо є ознаки того, що таке повернення ставить під загрозу її безпеку та не відповідає її найкращим інтересам.

У разі існування підозри щодо причетності батьків дитини або осіб, які їх замінюють, до торгівлі дітьми особи, які постійно контактують з дітьми у сферах освіти, охорони здоров’я, культури, фізичної культури та спорту, оздоровлення та відпочинку, судовій та правоохоронній сферах, у порядку, встановленому законодавством, інформують про це органи внутрішніх справ або органи прокуратури.

Використані джерела

1. Іващенко В.О. Торгівля жінками та дітьми (кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби) : моногр. / В.О. Іващенко. — К. : Атіка, 2004. — 112 с.

2. Предотвращениеторговли людьми и эксплуатации детей : науч.-метод. пособие. / Е.Б. Левченко, Е.А. Удалова, И.Н. Трубавина и др. ; общ. ред. Е.Б. Левченко и Е.А. Удаловой. - К., 2006. - 210 с.

3. Протидія торгівлі людьми : навч.-метод. посіб. / за ред. Т. Семигіної. — К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 166 с.

4. Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, у разі, коли постраждалою особою є дитина : постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2012 р. № 783 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov. ua∕laws∕show∕783-2012-%D0%BF. — (Редакція від 22.08.2012).

5. Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення : наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, МВС України, МОН України, МОЗ України від 16.01.2004 р. № 5/34/24/11

ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0099-04. — (Редакція від 16.01.2004).

6. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12. - Редакція від 10.08.2012.

7. Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми : Конвенцію ратифіковано Законом України від 21.09.2010 р. № 2530-VI [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_858. — (Редакція від 21.09.2010).

8. Конституція України : Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80. — (Редакція від 12.04.2012).

9. Про звернення громадян : Закон від 02.10.1996 р. № 393/96-ВР [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80. — (Редакція від 21.09.2012).

10. Кримінальний кодекс України : Закон від 05.04.2001 № 2341-III [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14. — (Редакція від 21.09.2012).

11. Про охорону дитинства : Закон від 26.04.2001 р. № 2402-III [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2402-14. — (Редакція від 10.07.2011).

12. Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються : наказ МВС України від 14.04.2004 р. № 400 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/z0571-04. — (Редакція від 14.04.2004).