Стаття 24. Повернення або залишення дитини, яка постраждала від торгівлі дітьми

1. Уразі виявлення в Україні дитини, яка постраждала від торгівлі дітьми та є іноземцем чи особою без громадянства, в установленому порядку приймається одне з таких рішень:

1) повернення дитини до країни походження;

2) залишення дитини в Україні.

2. Дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, підлягає поверненню до країни походження за умови, якщо батьки або особи, які їх замінюють, або установа у справах захисту дітей країни походження дитини погодилися і мають можливість взяти на себе відповідальність за дитину і надати їй належну допомогу та захист.

3. Дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, підлягає залишенню в Україні у разі неможливості її повернення до країни походження та за наявності умов для інтеграції дитини в Україні в частині забезпечення її права на охорону здоров’я, освіту, соціальний захист.

При вирішенні питання про повернення або залишення дитини слід враховувати думку дитини, беручи до уваги вік, фізичний, інтелектуальний розвиток та інтереси дитини.

4. Дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, не повертається до країни походження, якщо є ознаки того, що таке повернення ставить під загрозу її безпеку та не відповідає її найкращим інтересам.

Положення цієї статті, перш за все, точно відповідають Конвенції ООН «Про права дитини», відповідно до ст. 11 якої, держави-учасниці вживають заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону. Для цього держави-учасниці сприяють укладанню двосторонніх або багатосторонніх угод чи приєднуються до чинних угод.

Положення даної статті також кореспондують з положеннями норми, закріпленої у ч. 2 ст. 14 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми «Дозвіл на проживання для жертв-дітей, коли він юридично необхідний, видається відповідно до найліпших інтересів дитини і, коли потрібно, поновлюється на таких самих умовах».

У Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, міститься вказівка на те, що коли держава- учасниця повертає жертву торгівлі людьми державі-учасниці, громадянином якої є ця особа або в якій вона мала право постійно проживати на момент в’їзду на територію приймаючої держави-учасниці, то таке повернення здійснюється при належному врахуванні питань забезпечення безпеки цієї особи, а також характеру будь-якого провадження, пов’язаного з тією обставиною, що ця особа стала жертвою торгівлі людьми, причому таке повернення, переважно, є добровільним.

Таким чином, у порядку, встановленому законодавством України та відповідними міжнародними договорами, держава вживає заходів для боротьби з незаконним переміщенням, вивезенням та неповерненням дітей з-за кордону, їх викраденням, торгівлею та контрабандою ними.

У коментованій статті законодавець оперує такими поняттями, як «іноземець» та «особа без громадянства».

Конституція України розмежовує поняття «іноземець» та «особа без громадянства» Отже, згідно з Конституцією України іноземець — це будь-яка особа, яка проживає або перебуває на території України, не є громадянином України і має докази своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави. Відповідно, особи без громадянства—це особи, які проживають або перебувають на території України і не є громадянами України та не мають достовірних доказів своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави. Діти-жертви, які не є громадянами і не проживають у країні, в якій вони перебувають, зазвичай мають право на повернення до країни походження.

Для забезпечення повернення дитини до країни походження органи соціального забезпечення у співробітництві з відповідними міжнародними і громадськими організаціями за необхідності повинні вживати всіх заходів для пошуку, виявлення місця знаходження членів родини дитини-жертви з метою полегшення процесу возз’єднання дитини із родиною, в тих випадках, коли це відповідає інтересам дитини.

У ситуаціях, коли безпечне повернення дитини в її родину до країни походження неможливе або таке повернення не є в інтересах дитини, органи соціального забезпечення повинні вжити відповідних заходів щодо залишення дитини-жертви (вживаючи такі заходи, перевагу слід надавати сімейно і суспільно орієнтованій допомозі, а не утриманню дітей у спеціалізованих державних установах).

Дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, підлягає поверненню до країни походження за умови, якщо батьки або особи, які їх замінюють, або установа у справах захисту дітей країни походження дитини погодилися і мають можливість взяти на себе відповідальність за дитину і надати їй належну допомогу та захист. Питання є досить складним, адже жодним суб’єктом владних повноважень не визначено таку функцію, як ретельна оцінка ризиків повернення дитини. Головним у такій ситуації є отримання належним чином оформлену згоду країни, до якої має бути повернута дитина. Дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, підлягає залишенню в Україні у разі неможливості її повернення до країни походження та за наявності умов для інтеграції дитини в Україні в частині забезпечення її права на охорону здоров’я, освіту, соціальний захист.

Забезпечення права дитини на охорону здоров’я — регулюється на міжнародному рівні Конвенцією ООН «Про права дитини», відповідно до ст. 24 якої держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я. Держави-учасниці намагаються забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров’я.

Згідно із ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально- економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

В Основах законодавства про охорону здоров’я низкою статей (57—66) встановлені гарантії охорони здоров’я матері та дитини.

Стаття 6 Закону України «Про охорону дитинства» визначає право на життя та охорону здоров’я. Так, кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Держава гарантує дитині право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

Забезпечення права дитини на освіту регулюється відповідно до Конституції України (ст. 53): кожен має право на освіту, повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно із ст. 19 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на освіту. Держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку для виконання вимог щодо навчання дітей у загальноосвітніх навчальних закладах.

Забезпечення права дитини на соціальний захист врегульоване відповідно до Законів України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про соціальні послуги» і «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю».

При наданні допомоги дитині, яка постраждала від торгівлі людьми, слід враховувати культурні особливості, походження, стать, вік дитини. Але в Україні деякі із послуг навіть для дітей на практиці є платними, а тому це стає перешкодою у їх отриманні.

У разі, якщо постраждалою є дитина з особливими потребами (дитина-інвалід, дитина з психосоціальними розладами, хвороблива, вагітна), допомога має бути відповідною до стану, в якому вона перебуває.

Догляд за дітьми-жертвами повинен здійснюватись належно підготовленими фахівцями, які мають бути ознайомлені з особливими правами, потребами таких дітей і їх гендерною специфікою.

При вирішенні питання про повернення або залишення дитини слід враховувати думку дитини, беручи до уваги вік, фізичний, інтелектуальний розвиток та інтереси дитини.

Із цього приводу у ст. 12 Конвенції ООН про права дитини зазначено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності, отримання інформації, що відповідає її віку. Це право включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв’язку (комп’ютерної, телефонної мережі тощо) чи інших засобів на вибір дитини. Їй забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, особливо тих, які сприяють здоровому фізичному і психічному розвитку, соціальному, духовному та моральному благополуччю. Діти мають право звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення.

З метою реалізації цього права держава сприяє:

- поширенню засобами масової інформації матеріалів, корисних для розвитку дитини; виданню та розповсюдженню дитячої літератури та підручників шляхом створення пільгових умов для їх видання;

- міжнародному співробітництву у сфері обміну та поширення інформації та матеріалів, що надходять із різних національних і міжнародних джерел;

- діяльності засобів масової інформації, спрямованій на задоволення мовних потреб дітей, у тому числі тих, які належать до національних меншин.

Здійснення прав дитини на вільне висловлювання думки та отримання інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.

Щодо вікових характеристик дитини, яка постраждала від торгівлі людьми, то згідно із п. 4 ст. 6 Протоколу ООН проти торгівлі людьми передбачено, що кожна держава-учасниця повинна враховувати особливі потреби дітей-жертв. Якщо неможливо встановити вік жертви та існують обґрунтовані підстави вважати, що жертва є дитиною, держави-учасниці можуть вважати таких жертв дітьми у відповідності до Конвенції про права дитини, доки їх вік не буде встановлено.

Якщо вік жертви не визначено і є підстави вважати, що жертва — дитина, то жертву слід вважати дитиною (презумпція віку).

Перевірка віку жертви повинна враховувати:

- оцінку фізичного зовнішнього вигляду дитини і її психологічну зрілість;

- свідчення жертви;

- документацію;

- звірення з посольствами й іншими відповідними органами;

- медичне обстеження (за згодою жертви) і, відповідно, медичний висновок.

Дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, не повертається до країни походження, якщо є ознаки того, що таке повернення ставить під загрозу її безпеку та не відповідає її найкращим інтересам.

Дане положення повністю відповідає ч. 7 ст. 16 «Репатріація та повернення жертв» Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, в якій зазначено, що жертви-діти не повертаються до держави, якщо є ознаки того, що таке повернення не є у найліпших інтересах дитини і ставить під загрозу їхню безпеку. Під час прийняття рішення про репатріацію дитини - жертви торгівлі людьми, органи влади мають виходити з найкращих інтересів дитини, як того вимагає Конвенція ООН про права дитини, і здійснити оцінку можливих ризиків, які можуть виникнути внаслідок повернення дитини у відповідну державу, а також ступінь безпеки, яку слід забезпечити відносно цієї дитини.

Використані джерела

1. Скулиш Є. Структурні компоненти формування теоретичних основ протидії торгівлі людьми в Україні / Є. Скуліш // Право України. — 2010. — № 4. — С. 283-291.

2. Тимощук О. Люди як товар, або українські реалії работоргівлі // Юрид. вісн. України. — 2010. - № 35 - С. 13.

3. Кушнір О. В. Щодо необхідності здійснення взаємодії у протидії торгівлі людьми / О. В. Кушнір // Актуальні проблеми зміцнення державності і національної єдності України : матеріали наук. - практ. конф., Київ, 24 серпня 2010 р. — К. : Вид. О.С. Ліпкан, 2010. — С. 48-51.