Стаття 23. Надання допомоги дітям, які постраждали від торгівлі дітьми

1. Держава надає допомогу дитині з моменту, коли з'явилися підстави вважати, що вона постраждала від торгівлі дітьми, і до повного завершення реабілітації дитини.

2. Після отримання інформації про дитину, яка постраждала від торгівлі дітьми, місцева державна адміністрація, на території якої виявлено дитину, невідкладно встановлює особу дитини, здійснює оцінку обставин та приймає план першочергових заходів допомоги дитині на період до вирішення питання щодо встановлення дитині статусу особи, яка постраждала від торгівлі дітьми.

3. Уразі якщо дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, місцева державна адміністрація невідкладно вирішує питання влаштування дитини.

4. Центри соціально-психологічної реабілітації дітей, притулки для дітей із залученням закладів освіти, охорони здоров’я здійснюють розробку та впровадження індивідуальної програми допомоги дитині, яка постраждала від торгівлі дітьми.

5. Суб’єкти, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію прав дітей, які постраждали від торгівлі дітьми.

Положення даної норми врегульовують питання щодо надання допомоги дітям, які постраждали від торгівлі дітьми та відповідають як міжнародно-правовим, так і національним законодавчим актам, спрямованим на протидію торгівлі дітьми. Всесвітньою декларацією прав людини 1948 р. визначено, що материнство та дитинство дають право на особливий захист та допомогу. Міжнародним пактом про громадянські та політичні права у ч. 1 ст. 24 закріплено, що «...кожна дитина без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, національного чи соціального походження, майнового стану або народження має право на такі заходи захисту, які потрібні їй як малолітній з боку її сім’ї, суспільства і держави».

Крім цього, положення щодо захисту прав дітей та надання допомоги постраждалим від торгівлі дітьми містяться у «Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї», який доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй «Проти транснаціональної організованої злочинності» (дата набуття чинності для України 21.05.2004 р.).

Розглядаючи питання щодо захисту прав дітей та надання допомоги постраждалим від торгівлі дітьми, слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про охорону дитинства», охорона дитинства — це система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав. Усі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я та народження дітей і їх батьків або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи. З метою забезпечення охорони дитинства та захисту прав дитини було прийнято Закон України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року», що передбачає створення системи реабілітації та реінтеграції дітей, які потерпіли від торгівлі ними, сексуальної експлуатації, інших форм жорстокого поводження.

На національному рівні відповідальність за належне задоволення потреб дітей, постраждалих від торгівлі людьми, має бути покладено на суб’єкти, що визначені п.п. 2—5 ч. 1 та ч. 2 ст. 5 коментованого Закону, а саме: центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, закордонні дипломатичні установи України, заклади допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, громадські організації та окремі громадяни.

Завдання із забезпечення взаємодії суб’єктів покладаються на відповідний структурний підрозділ місцевої держадміністрації та відповідальну посадову особу, що визначаються згідно з Порядком встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 р. № 417.

У контексті розгляду положень коментованої норми слід відзначити ст. 4 коментованого Закону, що визначає основні напрями державної політики у сфері протидії торгівлі людьми, до яких, окрім інших віднесено і надання допомоги та захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми, шляхом удосконалення системи відновлення їх прав, надання комплексу послуг, впровадження механізму взаємодії суб’єктів у сфері протидії торгівлі людьми. Ці положення повною мірою стосуються і дітей, які стали жертвами торгівлі людьми.

Поява цієї статті в Законі «Про протидію торгівлі людьми» зумовлена необхідністю врегулювання питань, пов’язаних з протидією торгівлі дітьми в цілому та надання допомоги дітям, які постраждали від торгівлі дітьми, зокрема.

Держава надає допомогу дитині з моменту, коли з’явилися підстави вважати, що вона постраждала від торгівлі дітьми, і до повного завершення реабілітації дитини. У такому випадку складається індивідуальний план соціального захисту дитини, який розглядається та затверджується на засіданні комісії з питань захисту прав дитини відповідно до законодавства та потреб окремої дитини. Головним виконавцем виконання індивідуального плану є служба у справах дітей за місцем перебування дитини. Про виконання індивідуального плану служба у справах дітей повідомляє відповідний підрозділ.

При цьому допомога може полягати у наданні таких видів послуг (згідно зі ст. 5 Закону України «Про соціальні послуги»):

- соціально-побутові — забезпечення продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації, здійснення соціально-побутового патронажу, соціально-побутової адаптації, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

- психологічні — надання консультацій з питань психічного здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;

- соціально-педагогічні—виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;

- соціально-медичні — консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

- соціально-економічні — задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;

- юридичні — надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, захист прав та інтересів особи, інша правова допомога тощо);

- послуги з працевлаштування — пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;

- інформаційні — надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об’єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги);

- інші соціальні послуги.

Окрім цього, постраждалим повинна бути надана одноразова матеріальна допомога. Порядок виплати такої допомоги регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2012 р. № 660.

Після отримання інформації про дитину, яка постраждала від торгівлі дітьми, місцева державна адміністрація, на території якої виявлено дитину, разом з адміністрацією закладу, до якого тимчасово її влаштовано, органами внутрішніх справ, охорони здоров’я невідкладно вживає заходів до встановлення особи дитини, місця її проживання, відомостей про батьків або осіб, які їх замінюють, інших родичів, місця їх проживання (перебування).

Після встановлення особи дитини та здійснення оцінки обставин місцева державна адміністрація, на території якої виявлено дитину, невідкладно приймає план першочергових заходів допомоги дитині на період до вирішення питання щодо встановлення дитині статусу особи, яка постраждала від торгівлі дітьми. Особливості і порядок реалізації названої процедури наведено у коментарі до ст. 15 цього Закону.

У разі, якщо дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, місцева державна адміністрація невідкладно вирішує питання влаштування дитини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» дитина- сирота — дитина, в якої померли чи загинули батьки; діти, позбавлені батьківського піклування — діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти;

Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, — це визначене відповідно до законодавства становище дитини, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

Особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування.

Усі повідомлення про дітей, залишених без батьківського піклування, служба у справах дітей реєструє в журналі обліку повідомлень про дітей, які залишилися без батьківського піклування, що ведеться за спеціальною формою.

Служба у справах дітей, а в разі, коли дитина виявлена на території села, селища, — виконавчий орган сільської, селищної ради разом з працівниками органів внутрішніх справ та охорони здоров’я протягом доби після надходження повідомлення про дитину, яка залишилась без батьківського піклування, проводять обстеження умов її перебування, стану здоров’я та з’ясовують обставини, за яких дитина залишилась без батьківського піклування.

За результатами обстеження умов перебування дитини складається акт, в якому зазначається дата, місце проведення обстеження, відомості про дитину, її батьків, інших осіб, з якими вона проживає, умови утримання дитини та стан її здоров’я, за яких обставин та з яких причин дитина залишилася без батьківського піклування, а також заходи, що були вжиті для захисту прав дитини.

Такий акт складається в одному примірнику, підписується усіма посадовими особами, які були присутні при обстеженні умов перебування дитини, і зберігається в особовій справі дитини.

Вказана процедура здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України 24.09.2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини». Для надання дитині статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, служба у справах дітей за місцем походження дитини протягом двох місяців повинна зібрати необхідні документи (свідоцтво про народження дитини та документи, що засвідчують обставини, за яких дитина залишилася без батьківського піклування).

У рішенні зазначаються прізвище, ім’я, по батькові дитини, дата народження, обставини, за яких вона залишилась без батьківського піклування, документи, які підтверджують ці обставини, та форма влаштування дитини.

Щодо подальшого влаштування таких дітей, то відповідно до ст. 24 Закону України «Про охорону дитинства», утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та безпритульних дітей, утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечує держава. Так, у разі, якщо дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, місцева державна адміністрація невідкладно вирішує питання влаштування дитини.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» формами влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є: усиновлення; встановлення опіки, піклування; передача до прийомної сім’ї, дитячих будинків сімейного типу, до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Усиновлення — прийняття усиновлювачем у свою сім’ю дитини на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення дитини провадиться в її інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Встановлення опіки та піклування — влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають, переважно, у сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів.

Передача до прийомної сім’ї — добровільне прийняття за плату сім’єю або окремою особою, яка не перебуває у шлюбі, із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від одного до чотирьох дітей на виховання та для спільного проживання.

Передача до дитячого будинку сімейного типу — прийняття в окрему сім’ю, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, на виховання та для спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей, включаючи рідних, у такій сім’ї не може перевищувати десяти осіб.

Заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, — медичні, навчальні, виховні заклади, заклади та установи праці та соціального захисту населення, в яких проживають діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування.

Відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, облік дітей, які залишились без батьківського піклування, здійснює служба у справах дітей за місцем проживання батьків дитини або одного з них, з яким проживала дитина до настання обставин, за яких вона залишилася без піклування батьків, незалежно від місця виявлення дитини, а дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, — служба у справах дітей за місцем походження дитини.

Центри соціально-психологічної реабілітації дітей, притулки для дітей із залученням закладів освіти, охорони здоров’я здійснюють розробку та впровадження індивідуальної програми допомоги дитині, яка постраждала від торгівлі дітьми.

Заклади освіти — управління освіти та науки облдержадміністрації, його структурні підрозділи і відповідні виконавчі органи міських рад:

— забезпечують роботу психологічної служби у системі освіти з дітьми дошкільного та шкільного віку та їх батьками, а також студентами з числа осіб, які постраждали від торгівлі людьми;

— контролюють відвідування такими особами навчальних закладів;

— беруть участь у підготовці програм соціальної та психологічної реабілітації учнів та студентів, які постраждали від торгівлі людьми;

— сприяють залученню учнів та студентів, які постраждали від торгівлі людьми, до громадської та гурткової роботи в навчальних закладах.

Заклади охорони здоров’я, головні управління охорони здоров’я, їх структурні підрозділи та відповідні виконавчі органи міських рад забезпечують:

— медичне консультування (за направленням ЦССДМ);

— кваліфіковане обстеження та лікування;

— забезпечують вирішення питань щодо надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми та перебувають на території України, а в разі необхідності залучають громадські організації, які спроможні забезпечити оплату надання їм такої допомоги;

— рекомендують санаторне лікування постраждалих у закладах системи охорони здоров’я (за наявності медичних показань).

Всі вищезазначені органи та установи здійснюють розробку та впровадження індивідуальної програми допомоги дитині, яка постраждала від торгівлі дітьми, враховуючи при цьому:

— вік дитини;

— соціально-медичні характеристики (стан здоров’я, фізичні та психічні відхилення в розвитку і т.п.);

— психологічні характеристики (психічне здоров’я, розумові здібності, середа оточення, в якому перебувала дитина, вплив дорослих на ці характеристики, комунікабельність);

— соціально-педагогічні характеристики (стан виховного, культурного, освітнього рівня).

У здійсненні заходів, спрямованих на протидію торгівлі людьми, беруть участь органи місцевого самоврядування, а також, за згодою, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, громадські організації та окремі громадяни.

Допомога дитині — жертві торгівлі людьми має надаватися до встановлення їй статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, суб’єктами, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми, в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію прав дітей, які постраждали від торгівлі дітьми. Більш детально про реалізацію прав дітей, можна ознайомитись у коментарі до статті 20 коментованого Закону.

Використані джерела

1. Боротьба з торгівлею людьми : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Донецьк, 26 черв. 2008 р. — Донецьк : ДЮІ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2008. — 278 с.

2. Кушнір О. Спеціально-галузеві принципи взаємодії суб’єктів протидії торгівлі людьми / О. Кушнір // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 4. — С. 149—151.