Стаття 19. Репатріація іноземців та осіб без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми

1. Після проходження курсу реабілітації відповідно до положень цього Закону іноземець або особа без громадянства може бути репатрійована в порядку, встановленому законодавством.

2.

3. Уразі необхідності центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб, із залученням інших суб’єктів у сфері протидії торгівлі людьми, а також неурядових і міжнародних організацій надає іноземцю або особі без громадянства, яку репатрійовано, контактну інформацію про установи, які їм можуть допомогти в країні, до якої їх репатрійовано, у тому числі правоохоронні органи, неурядові організації, юридичні установи та заклади соціального захисту. {Частина третя статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N5459-VI( 5459-17) від 16.10.2012}

Репатріація — це повернення до країни громадянства, постійного проживання або походження осіб, які опинилися в силу різноманітних обставин на території іншої країни. У коментованій статті визначаються дії органів влади України лише щодо повернення з її території іноземців або осіб без громадянства, осіб, які набули статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Діяльність стосовно повернення в Україну її громадян регулюється ст. 18 цього Закону (див. коментар до ст. 18).

Зазвичай репатріація здійснюється на підставі міжнародних угод та має добровільний з боку особи, що підлягає репатріації, характер.

Іноземець — це особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Дія коментованої статті поширюється на всіх осіб, що мають статус особи постраждалої від торгівлі людьми, незалежно від того, на законних підставах чи з порушенням встановленого законом порядку вони потрапили на територію України та перебувають на її території (є нелегальними мігрантами).

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції є Державна міграційна служба України. Територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції — це головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення. До законодавчого врегулювання організації та діяльності Державної міграційної служби України для забезпечення виконання покладених на неї завдань з реалізації державної політики у сфері протидії нелегальній міграції, а також притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері реєстрації фізичних осіб, видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, у Міністерстві внутрішніх справ України утворено підрозділ міліції міграційного контролю, функціонально підпорядкований Державній міграційній службі України.

Репатріація здійснюється шляхом організації органами влади України повернення особи (іноземця або апатрида) до країни походження. Країна походження — це країна, громадянином якої є фізична особа, або країна місця проживання або перебування для особи без громадянства (див. додатково ч. 1 ст. 1 цього Закону та коментар до неї). При цьому за наявності в особи більш як одного громадянства для проведення репатріації може бути обрана будь-яка з країн її громадянської належності.

Основи механізму репатріації осіб, постраждалих від торгівлі людьми, закладено у ст. 19 Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами, де встановлено зобов’язання держав репатріювати зазначених осіб, якщо вони цього захочуть або якщо надійшла вимога про їх репатріацію від осіб, у чиєму розпорядженні вони перебувають, або якщо є оснований на законі наказ про їх висилку із країни. Репатріація провадиться лише після того, як досягнута угода з державою призначення про особистість і громадянство репатрійованої особи або про місце і дату її прибуття за кордон. Кожна сторона у цій Конвенції сприяє проїздові такої особи через свою територію. У випадках, коли зазначені особи не можуть самі відшкодувати витрат, пов’язаних з репатріацією і не мають ні чоловіка, ні рідних, ні опікуна, які заплатили б за них, витрати на репатріацію до кордону, порту відправлення або авіапорту, найближчих до держави їх походження, оплачуються державою, у якій дані особи проживають, а решту зв’язаних із цим витрат бере на себе держава їх походження.

Правові засади репатріації визначаються міграційною процедурою, встановленою згідно із законодавством України про правовий статус на її території іноземців та осіб без громадянства, з урахуванням особливостей, визначених коментованою статтею. До іноземців та осіб без громадянства, які не були визнані у відповідності з положеннями цього Закону особами, які постраждали від торгівлі людьми, застосовується звичайний міграційний режим.

Стаття 16 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми вимагає від країни, громадянином якої є особа, що репатріюється, або в якій вона мала право постійного проживання на момент в’їзду на територію України, без надмірної або необґрунтованої затримки погоджуватися на її повернення з дотриманням її прав, безпеки й гідності.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції України в разі необхідності надсилає запит до відповідних органів влади країни походження щодо підтвердження громадянства особи або її права постійного проживання на її території на час в’їзду на територію України. Така країна має підтвердити, чи є особа її громадянином або мала право на постійне проживання на її території на момент в’їзду на територію України. Для того щоб полегшити повернення потерпілого без необхідних документів, країна походження, громадянином якої є ця особа або в якій вона мала право на постійне проживання на момент в’їзду на територію України, видає на запит територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції України проїзні документи або інший дозвіл, які можуть бути необхідними для надання особі можливості подорожувати й повторно в’їхати на її територію.

Зазначену в цій статті репатріацію іноземців та осіб без громадянства, які постраждали від торгівлі людьми, слід відрізняти від примусового видворення з України іноземців та осіб без громадянства, які порушили законодавство про протидію торгівлі людьми. У випадку, коли щодо особи (іноземця або апатрида), яка має правовий статус постраждалої від торгівлі людьми, встановлено порушення вказаного законодавства, до неї доцільно застосувати примусове видворення. При цьому забороняється видворення за межі України особи, яка звернулася для встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, до встановлення зазначеного статусу.

Слід зазначити, що коментована стаття не охоплює випадків, коли Україна є країною постійного місця проживання.

При вирішенні питання про репатріацію особи має бути врахований не лише її статус як постраждалої від торгівлі людьми, а й кримінально-процесуальний (визначений КПК України) статус в кримінальній справі (якщо вона порушена правоохоронними органами України) про торгівлю людьми: потерпілого, свідка, обвинуваченого.

Не може бути здійснена до вказаних у коментованій статті осіб репатріація (за винятком добровільної), якщо у встановленому законом порядку вони отримали на території України статус біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, а в країні громадянства, постійного проживання або походження їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, або в цій країні вони можуть зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або з яких вони можуть бути вислані або примусово повернуті до країн, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження.

Особливості репатріації дітей, що постраждали від торгівлі людьми, виявлених на території України, визначається з урахуванням положень ст. 24 цього Закону України «Про протидію торгівлі людьми», Європейської конвенції про репатріацію неповнолітніх та інших національних і міжнародних нормативно-правових актів, які визначають правовий статус дітей на території України.

Використані джерела:

1. Посібник МОМ з питань надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми. — K. : Тютюкін, 2009. — 320 с.

2. Протидія торгівлі людьми : навч.-метод. посіб. / за ред. Т. Семигіної. — К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 166 с.