Стаття 54. Заборона на одержання пільг, послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування

1. Державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно грошові кошти або інше майно, нематеріальні активи, майнові переваги, пільги чи послуги, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

2. Незаконне одержання від фізичних, юридичних осіб безоплатно грошових коштів або іншого майна, нематеріальних активів, майнових переваг, пільг чи послуг, за наявності підстав, тягне за собою відповідальність відповідних посадових осіб державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

1. Про поняття «грошові кошти або інше майно, нематеріальні активи, майнові переваги, пільги чи послуги» див. коментар до ст. 1 (в частині роз'яснення поняття «неправомірна вигода»).

2. Заборона, передбачена ст. 17 Закону, не є абсолютною, оскільки вона не стосується:

а) усіх підприємств, установ та організацій державної та комунальної власності;

б) одержання майна, послуг тощо за плату, хоча б остання і не відповідала їхній вартості (тобто за ціною, нижчою за мінімальну ринкову);

в) вигод нематеріального та негрошового характеру (див. визначення неправо­мірної вигоди у ст. 1 Закону);

г) випадків, коли одержання державними органами й органами місцевого само­врядування від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуг та майна передбачене законами або чинними міжнародними договорами України.

Крім того, за порушення цієї заборони прямо не встановлено юридичної відпо­відальності.

3. Відповідальність посадових осіб державних органів, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування за одержання від фізичних, юридичних осіб безоплатно грошових коштів або іншого майна, нематеріальних активів, майнових переваг, пільг чи послуг може настати лише у разі, якщо таке одержання є незаконним.

Що стосується випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України, то, згідно з деякими з них, певні суб'єкти можуть утримуватися, зокрема, і за рахунок коштів благодійної допомоги (пожертвувань).

Такими суб'єктами є, наприклад:

- органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які є суб'єктами соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю (Закон «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю»);

- центральні і місцеві органи виконавчої влади (ЦОВВ у сферах праці та соці­альної політики, охорони здоров'я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, будівництва та архітектури, інші ЦОВВ, їх територіальні органи, які в межах своїх повноважень займаються формуванням і реалізацією державної соціальної політи­ки та/або здійснюють заходи з реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів), органи місце­вого самоврядування, які в межах своїх повноважень здійснюють керівництво під­приємствами, установами, закладами системи реабілітації інвалідів (Закон «Про реабілітацію інвалідів в Україні»);

- ЦОВВ у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спад­щини Ради міністрів АРК; органи охорони культурної спадщини обласних, Київ­ської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій; органи охо­рони культурної спадщини місцевих рад, які є суб'єктами, що здійснюють заходи у сфері охорони, захисту, дослідження археологічної спадщини (Закон «Про охоро­ну археологічної спадщини»).

Закон «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (ст. 17) прямо передбачає можли­вість комплектування бібліотечних фондів, у т. ч. фондів бібліотек державних орга­нів та органів місцевого самоврядування, шляхом отримання в дарунок.

Дарунки бюджетним установам, якими є у т.ч. і органи державної влади, лега­лізовані у БК, відповідно до п. 15 ст. 2 якого під поняттям «власні надходження бюджетних установ» розуміються кошти, отримані в установленому порядку бю­джетними установами як плата за надання послуг, виконання робіт, гранти, дарунки та благодійні внески, а також кошти від реалізації в установленому порядку продукції чи майна та іншої діяльності.

Згідно з розпорядженням КМ від 14 квітня 2009 р. №417-р «Окремі питання казначейського обслуговування бюджетних установ», Державному казначейству було приписано забезпечити відкриття в його органах кожній бюджетній установі рахунків для зарахування коштів, отриманих від надання платних послуг, а також благодійних внесків, грантів, дарунків, а згідно з розпорядженням КМ від 19 серпня 2009 р. №1007-р «Про забезпечення цільового використання коштів бюджетними установами (закладами) соціально-культурної сфери» - спеціального реєстрацій­ного рахунка (для обліку операцій з виконання спеціального фонду кошторису та зарахування на цей рахунок коштів за надані установою платні послуги, а також благодійних внесків, грантів і дарунків).

Що ж до міжнародних договорів, то закони України містять положення, в яких згадується про можливість укладення договорів, що передбачають одержання деякими державними органами міжнародної технічної та іншої допомоги. Так:

- джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є надходження в межах програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ (п. 13 ч.

- фінансове забезпечення діяльності Рахункової палати здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, включаючи кошти, отримані відповідно до міжна­родних договорів України, згода на обов’язковість яких надана ВР, або проектів міжнародної технічної допомоги (ст. 5 Закону «Про Рахункову палату»);

- ВККС встановлює зв’язки з іноземними закладами, установами та організа­ціями, проектами міжнародної технічної допомоги, є бенефіціаром, реципієнтом міжнародної технічної допомоги, головним розпорядником міжнародної допомоги від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій (п. 9 ч. 1 ст. 93 Закону «Про судоустрій і статус суддів»);

- фонд оплати праці працівників секретаріату ВРП формується за рахунок ко­штів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в межах програм допомоги ЄС, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ (ч. 7 ст. 27 Закону «Про Вищу раду правосуддя»);

- з метою надання експертної допомоги в конституційних провадженнях за конституційними скаргами у КС тимчасово запроваджується інститут спеціального радника. Забезпечення діяльності спеціального радника здійснюється за рахунок міжнародної технічної допомоги або міжнародних організацій (п. 3 Розділу IV «Перехідні положення») Закону «Про Конституційний Суд України»);

- фінансове та матеріально-технічне забезпечення ДБР здійснюється за рахунок, зокрема, допомоги в межах проектів міжнародної технічної допомоги відповідно до міжнародних договорів України (ч. 1 ст. 17 Закону «Про Державне бюро роз­слідувань»).

Цей перелік не є вичерпним.

4. Хоча відповідальність керівників та інших посадових і службових осіб дер­жавних органів та органів місцевого самоврядування за одержання від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуг та майна прямо не встановлена, все ж законом передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність за інші пов'язані з цим порушення законодавства з фінансових питань. Зокрема, йдеться про:

- приховування в обліку доходів, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності тощо (ст.

- включення до складу спеціального фонду бюджету надходжень з джерел, не віднесених до таких БК чи законом про Державний бюджет України на відповідний рік; зарахування доходів бюджету на будь-які рахунки, крім єдиного казначейського рахунка; здійснення державних (місцевих) запозичень з порушенням вимог БК; створення позабюджетних фондів, порушення вимог БК щодо відкриття позабю­джетних рахунків для розміщення бюджетних коштів тощо (ч. 3 ст. 164-12 КАП);

- нецільове використання бюджетних коштів тощо (ч. 5 ст. 164-12 КАП);

- нецільове використання службовою особою бюджетних коштів у великих чи особливо великих розмірах (ст. 210 КК).

У деяких випадках безоплатне одержання послуг і майна державними органа­ми, органами місцевого самоврядування та пов'язані з цим діяння можуть мати ознаки порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (див., зокрема, ч. 1 ст. 209-1 і ст. 209 КК, ч. 1 ст. 166-9 КАП).

Нарешті, незаконне одержання від фізичних, юридичних осіб безоплатно гро­шових коштів або іншого майна, нематеріальних активів, майнових переваг, пільг чи послуг, за наявності підстав, в окремих випадках може тягнути за собою відпові­дальність посадових осіб державних органів, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування за ч. 2 ст. 172-7 КАП. Це може мати місце у випадку, коли реальний конфлікт інтересів існує між приватним інтересом посадової особи, пов'язаним з її громадянством, земляцтвом, расою, національністю, мовою, віросповіданням, статевою належністю чи належністю до ЛГБТ, інвалідністю, майновим станом, соціальним походженням, цивільним чи фінансовим зобов'язанням, політичними поглядами, ідеологічними, релігійними або іншими особистими переконаннями тощо, та її службовим чи представницьким інтересом.

Типовим прикладом цього є незаконне одержання посадовою особою від полі­тичної партії грошових коштів або іншого майна за використання так званого адмі­ністративного ресурсу - надання допомоги цій партії чи її представникам у веденні передвиборної агітації, перешкоджання представникам інших партій в праві на користування приміщеннями для проведення передвиборного публічного заходу тощо.

5. Заборона, встановлена у ч. 1 ст. 54 Закону, не вирішує проблеми фінансування державних органів, органів місцевого самоврядування. Припинення багаторічної практики потребує комплексних заходів.

Проста заборона не враховує масштабів проблеми, проявами якої є, серед ін­шого, щорічне зменшення фінансування судів, органів Національної поліції та ін., незважаючи на їхні бюджетні запити, розташування переважної більшості судів в приміщеннях, непридатних для здійснення правосуддя (не мають достатньої кіль­кості залів судових засідань, нарадчих кімнат суддів, приміщень для підсудних та охорони, кімнат для працівників апарату суду, комп’ютерів, меблів тощо). Саме недостатність державного фінансування часто компенсується за рахунок позабю­джетних коштів, зокрема приватних добровільних внесків та допомоги від органів місцевого самоврядування.

6. Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 60 Закону, інформація про розміри, види благодійної та іншої допомоги, що одержується від фізичних та юридичних осіб державни­ми органами, органами місцевого самоврядування, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом. Необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації тягнуть за собою відповідальність, передбачену ст. 212-3 КАП («Порушення права на інформацію та права на звернення»).