2.3. Органи дерЖавної влади та органи місцевого самоврядування

Органами державної впади відповідно до ст. 1 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади» від ЗО черв­ня 1999 р. є органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департа­менти, комісії, управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністра­ції), Верховна Рада України та її апарат, Рахункова палата, Прези­дент України тощо.

У визначених законом випадках органи державної влади мо­жуть подавати до суду заяви на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, суспільних чи державних інтересів. Так, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з геологічно­го вивчення та забезпечення раціонального використання надр, Державний комітет України по нагляду за охороною праці, Мініс­терство охорони навколишнього природного середовища України та їх органи на місцях можуть подавати позовні заяви про стяг­нення коштів та відшкодування збитків, завданих державі внаслі­док порушень законодавства про надра (ч. З ст. 64 Кодексу України

72

про надра); державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об\'єднані дер­жавні податкові інспекції - про визнання правочинів недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних підприємствами, установами, організаціями та громадянами за такими правочинами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 p.); спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні орга­ни в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Сева­стополі - про захист прав споживачів (ст.

Органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, місь­кі, районні, обласні ради та їх виконавчі органи. Крім того, сільсь­кі, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоор­ганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції (ст. 140 Конституції України).

Зазначені органи можуть звертатися до суду із заявами про за­хист прав, свобод та інтересів окремих осіб, брати участь у розгля­ді цивільних справ, вступати у цивільний процес для дачі певних висновків.

Так, органи місцевого самоврядування з метою захисту прав споживачів мають право створювати при їх виконавчих органах структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, які вправі подавати до суду позови про захист прав споживачів (ст. 10і Зако­ну України «Про захист прав споживачів»).

Крім того, відповідно до п. 1.3 Правил опіки та піклування, за­тверджених наказом Державного комітету України у справах сім\'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров\'я України, Міністерства праці та соціальної політики Ук­раїни від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88 виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад є органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування.

Можна назвати такі повноваження органів опіки та піклування у цивільному процесі. Зокрема вони:

1) подають до суду заяви про обмеження цивільної дієздатності

73фізичної особи та визнання фізичної особи недієздатною (ст. 237 ЦПК України), визнання шлюбу недійсним у випадках, встановле­них ст. 42 СК України, позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України), скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК України);

2) обов\'язково беруть участь у справах про обмеження цивіль­ної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недіє­здатною (ч. 1 ст. 240 ЦПК України), надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ч.

3) подають суду письмовий висновок щодо розв\'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України), як-от про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам ди­тини (ч. 2 ст. 253 ЦПК України).

Крім зазначених вище форм участі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть брати участь у цивіль­ному процесі в особливій, передбаченій лише для них формі - для подання висновків на виконання своїх повноважень.

У такій формі участь цих органів буває двох видів: обов\'яз­ковою та факультативною. Обоє \'язковою участь органів державної влади та органів місцевого самоврядування для подання висновків є у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне; факультативною - якщо вони беруть участь у справі за власною ініціативою (ч. З ст. 45 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 46 ЦПК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права та обоє \'язки

74

осіб, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК України), а також ма­ють право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті. Висновок органів державної влади, органів місцевого самовря­дування не є обов\'язковим для суду. Проте він має важливе зна­чення для правильного вирішення справи, тому відхилення його судом повинне бути мотивованим.