Методи адміністративного права

Метод правового регулювання відображає спосіб правового впли­ву на суспільні відносини та сукупність засобів впливу права, які при цьому застосовуються. Методи адміністративного права відоб­ражають загальні змістовні складові, яких опосередковано сутністю методу правового регулювання в цілому, та специфічні складові, яких опосередковано особливостями адміністративного права.

В адміністративному правовому регулюванні щодо суб’єктів публічного адміністрування діє принцип «дозволено лише те, що прямо передбачено законом», а стосовно фізичних осіб - принцип «дозволено все, що прямо не заборонено законом». На процес онов­лення методу адміністративного права впливають і зміни, що відбу­ваються на теперішній час у публічному адмініструванні, зокрема у зв’язку із більш широким використанням людиноцентристської концепції.

Методи адміністративного права - це сукупність визначених нормами адміністративного права способів і засобів впливу на ті суспільні відносини, які форліують предмет адлііністратив- ного права, і які забезпечують ліаксиліально належні й достат­ні умови для здійснення якісного публічного адланістрування.

Структурно будь-який метод адміністративного права склада­ється з елементів, які визначають:

1) загальне юридичне становище суб’єктів адміністративного права (напр., адміністративна правосуб’єктність, адміністративно- правовий статус);

2) підстави виникнення, зміни і припинення адміністративних правовідносин (напр., адміністративний акт як різновид юридичного факту);

3) спосіб формування змісту прав і обов’язків суб’єктів адмініст­ративного права (напр., обов’язкове їх закріплення на рівні норма­тивно-правових актів);

4) юридичні заходи впливу (напр., застосування заходів адмініст­ративної відповідальності за невиконання установлених приписів).

Методам адміністративного права притаманні такі ознаки:

зовнішньою формою вираження їх змісту є способи та засоби, за допомогою яких регулюються суспільні відносини, що належать до предмета адміністративного права;

складові будь-якого методу адміністративного права мають бути нормативно закріпленими;

застосування будь-якого методу адміністративного права фор­мує правові зв’язки між суб’єктами адміністративного права (напр., підпорядкування, партнерство, узгодження дій тощо);

їхнє призначення полягає у забезпеченні максимально належ­них і достатніх умов для здійснення якісного публічного адмі­ністрування.

Методи адміністративного права являють собою певну систему, яку становлять загально-правові та спеціально-правові методи.

1. Загально-правові методи. Як правило, йдеться про імпера­тивний та диспозитивний методи, які є притаманними усім галузям права з урахуванням пріоритетності конкретного методу для відпо­відних суспільних відносин. Названі методи мають певні особливос­ті регулювання щодо суспільних відносин, які становлять предмет адміністративного права, зокрема:

а) імперативний: протягом досить тривалого часу цей метод був основним і найбільш поширеним для цієї галузі права. Його сутність полягає у тому, що в об’єкта публічного адміністрування є тільки один варіант поведінки, той, що приписано нормами права (напр., державні службовці, які займають державні посади категорії «А», не мають права бути членами політичних партій). Запровадження людиноцентристської ідеології адміністративного права докорінно зменшило коло суспільних відносин, для регулювання яких вико­ристовується цей метод, він використовується переважно для ре­гулювання суспільних відносин у галузі оборони, національної без­пеки, цивільного захисту, публічної служби тощо;

б) диспозитивний: характеризується тим, що об’єкт публічно­го адміністрування має певну свободу вибору варіанта поведінки, виходячи зі своїх інтересів (напр., фізична особа, маючи право на оскарження дій державного органу, може звернутися з такою скар­гою до суду або ні).

Названі методи реалізуються шляхом: а) використання норма­тивних приписів, які підлягають обов’язковому виконанню (напр., особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зобов’язані щорічно до 1-го квітня подавати дек­ларацію); б) встановлення заборон щодо виконання певних дій/без- діяльності (напр., особи, уповноважені на виконання функцій дер- жави або місцевого самоврядування, не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб); в) надання дозволів здійснювати певні дії на власний розсуд (напр., керівник державної служби дер­жавного органу має право, на власний розсуд, серед 5-й кандидатів на посаду державної служби, які набрали найбільшу кількість балів за результатами рейтингу, обрати одного).

2. Спеціально-правові методи. Перелік цих методів не є вичерп­ним і з розвитком відповідних суспільних відносин можуть вини­кати нові методи адміністративного права. До спеціальних методів слід віднести:

а) субординації (влада-підпорядкування) - способи (заходи) впли­ву на адміністративно-правові відносини, за яких відбувається вик­лючне підпорядкування одних суб’єктів адміністративного права іншим (напр., КМУ - міністерство; керівник державної служби в державному органі - державний службовець цього органу);

б) координації - способи (заходи) впливу на адміністративно- правові відносини, за яких не підпорядковані один одному суб’єкти адміністративного права домовляються щодо спільних дій із при­воду вирішення конкретних питань (напр., МОЗ і НАДС затверди­ли Порядок надання медичного висновку у зв’язку з неможливістю виконання державним службовцем службових оов’язків за станом здоров’я);

в) реординації - способи (заходи) впливу на адміністративно- правові відносини, відповідно до яких об’єкт публічного адміністру­вання має право вимагати від суб’єкта публічного адміністрування створення необхідних умов для своєї діяльності (напр., міністер­ство, як об’єкт публічного адміністрування КМУ, вправі вимагати від КМУ належного фінансування для виконання покладених на мі­ністерство повноважень).

1.5.