Реалізація норм адміністративного права

Для практичного втілення норм адміністративного права в життя необхідно забезпечити безумовну відповідність поведінки суб’єктів адміністративного права (тобто майбутніх потенційних учасників відносин у сфері публічного адміністрування) вимогам правової норми.

Реалізація норлі адлііністративного права - це процес прак­тичного втілення в життя суб’єкталіи адлііністративного права волі, вираженої в норліах. Існує чотири форліи реалізації норлі адлііністративного права: виконання, використання, до- триліання і застосування^[117].

Виконання - це активна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов’язків. Так, до цьо­го варіанта реалізації адміністративно-правових норм належать такі дії, як сплата податків, подання звітів, здійснення реєстрації, одер­жання паспорта тощо.

Використання - це активна поведінка суб’єкта адміністратив­них правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав (можливостей). Діями щодо використання адміністративно-право­вих норм є: подання скарги, заява про відпустку, використання на­даних державою пільг тощо.

Дотримання - це пасивна поведінка суб’єкта адміністративних правовідносин, який не допускає порушень адміністративно-право­вих заборон.

Застосування - це діяльність публічної адміністрації з вирішен­ня конкретних справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм^[118]. Застосування полягає у встановленні піднормативних формально- обов’язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб’єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації ними певних норм.

Норми адміністративного права здебільшого реалізуються шля­хом виконання та застосування. Застосування норм адміністратив­ного права, на відміну від інших форм реалізації, має активний пуб­лічно-владний характер і здійснюється в установленому законом порядку.

Суть застосування адміністративно-правових норм має прояв у діяльності органів публічної влади, посадових осіб щодо конкретно­го факту, який має юридичне значення, і підведення його під пев­ну адміністративну норму. У результаті застосування норми адмі­ністративного права виникають, змінюються або припиняються відповідні адміністративно-правові відносини. Такі зміни відбувають­ся в результаті дії суб’єкта, який застосовує норми права і своїми дія­ми хоче досягти мети, закладеної в нормі. Правозастосовна діяльність суб’єктів адміністративного права складається із встановлення обста­вин справи, вибору норми права, яка регулює конкретні відносини, з’ясування її змісту та прийняття у справі конкретного рішення.

Прийняття рішення у справі і буде реалізацією публічної влади. Дії уповноважених органів щодо застосування норм адміністратив­ного права залежно від їх цілей можна поділити на кілька груп, до змісту яких мають належати: 1) дії, які мають своєю метою юридич­не забезпечення, задоволення тих чи інших потреб суспільства і лю­дини, зокрема; 2) дії з притягнення до відповідальності порушників адміністративно-правових норм^[119].

Для з’ясування суті застосування адміністративно-правових норм правозастосовчу діяльність уповноважених органів необхідно розглядати в регулятивній та правоохоронній формах.

Регулятивна форма правозастосовчої діяльності допомагає вирі­шенню конкретних справ публічного адміністрування: організацій­них, господарських, соціально-культурних та зовнішньополітичних питань, вирішення яких допомагає реалізації прав та законних ін­тересів: громадян, державних органів, підприємств, установ, гро­мадських організацій у сфері публічного адміністрування.

Правоохоронна форма служить для охорони адміністративних відносин, урегульованих нормами адміністративного права.

Застосування норм адміністративного права органами публічної адміністрації поділяється за цілеспрямованістю, засобом вираження та методом застосування.

Зміст так званих цілеспрямованих норм сановлять внутрішня та зовнішня правозастосовча діяльність публічної адміністрації. Внут­рішня правозастосовча діяльність забезпечує вирішення організацій­но-штатних питань, керівництво підрозділами в органах виконавчої влади, а також управління підлеглими органами та співробітниками. Зовнішню правозастосовчу діяльність спрямовано на реалізацію пок­ладених на публічну адміністрацію адміністративних зобов’язань.

За засобом вираження правозастосовча діяльність може мати прояв у словесній і конклюдентній формах. Словесна форма пра-

возастосовчої діяльності може мати письмове та усне вираження. Більше за все використовується письмовий спосіб вираження. Усний спосіб використовується при вирішенні управлінських питань, які мають оперативний характер. Конклюдентна форма правозастосу- вання може мати вираження у вигляді жестів, рухів, знаків, сигналів та інших дій, які виражають волевиявлення суб’єктів застосування норм адміністративного права^[CXX].

Головне завдання застосування адміністративно-правової норми полягає саме у висвітленні її приписів щодо суб’єктів управлінських відносин залежно від характеру життєвої ситуації, до якої потрап­ляють учасники таких відносин.

Акт застосування норми адміністративного права встановлює правило поведінки індивідуального характеру, тому він належить до індивідуальних актів, але не всі індивідуальні акти є правозас- тосувальними. Серед індивідуальних актів правозастосувальні по­сідають особливе місце: вони встановлюють, змінюють, скасовують права й обов’язки конкретних суб’єктів у конкретній життєвій ситу­ації. Тому службовим призначенням діяльності щодо застосування адміністративно-правових норм є також організація управлінських відносин.

Є певні вимоги щодо правильного застосування правових норм. Це, насамперед, вимога законності, що означає прийняття право- застосувального рішення тільки: 1) у межах повноважень правозас- тосовуючого органу; 2) на підставах, передбачених у гіпотезі норм, що застосовуються; 3) за процедурою, встановленою законом; 4) у цілковитій відповідності до змісту закону; 5) у формі, передбаченій законом.

4.4.