Місце і роль адміністративного права в системі права України. Визначення адміністративного права

Виокремлення галузі права здійснюється на підставі ідентифіка­ції окремого предмета та методів правового регулювання. Станом на теперішній час система права містить галузі права, які змістовно відрізняються одна від одної (напр., конституційне право спрямова­но на упорядкування специфічної сфери суспільних відносин та охо­рону найбільш важливих та загальних політико-правових суспіль­них відносин; цивільне - на упорядкування суспільних відносин, пов’язаних із забезпеченням особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності вільного волевиявлен­ня, майновій самостійності їх учасників; господарське - на упоряд­кування суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарюван­ня, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання; кримінальне - на упорядкування суспільних відносин щодо охорони прав і свобод людини і громадянина, гро­мадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституцій­ного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам, тощо).

Призначення адміністративного права полягає у конкретизації спосо­бів та методів забезпечення прав та свобод людини та громадянина у(в) взаємовідносинах із суб’єктами владних повноважень (реалізація кон­ституційної формули «утвердження прав і свобод людини»); форму-

ванні досконалих механізмів реалізації прав та свобод людини і грома­дянина (реалізація конституційної формули «забезпечення прав і свобод людини»); уніфікації та закріпленні на законодавчому рівні процедури прийняття юридичних актів суб’єктами публічної адміністрації; поліп­шенні механізмів контролю інституцій громадянського суспільства за діяльністю суб’єктів публічної адміністрації; удосконаленні інституту юридичної відповідальності суб’єктів публічної адміністрації.

Місце адміністративного права в системі права України визначаєть­ся його самостійністю та співвідношенням з іншими галузями права.

Адміністративне право є самостійною галуззю права, яка на­лежить до єдиної правової системи держави, та яку за видовою ознакою може бути віднесено до публічного права. Публічне право регулює побудову та функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також інших суб’єктів (напр., суб’єктів делегованих повноважень), покликаних забезпечувати реалізацію публічних інтересів. Головною особливістю публічного права слід вважати те, що його норми регулюють відносини, в яких однією із сторін є орган державної влади, орган місцевого самовря­дування або суб’єкт делегованих повноважень, що діє з приводу і з метою реалізації публічних функцій і завдань, спрямованих на за­доволення публічного інтересу. До публічного права слід віднести такі галузі права, як: конституційне право, адміністративне право, міжнародне право, кримінальне право, фінансове право тощо.

Адміністративне право не є ізольованим від інших галузей пра­ва. При упорядкуванні конкретних суспільних відносин можуть застосовуватися одночасно норми різних галузей права (напр., при притягненні до адміністративної відповідальності за адміністратив­ні правопорушення, пов’язані з корупцією, буде застосовано: нор­ми конституційного права - при визначенні основоположних засад притягнення до юридичної відповідальності; норми адміністратив­ного права - при визначенні специфіки притягнення до адміністра­тивної відповідальності; норми фінансового права - при визначенні порядку антикорупційного декларування тощо).

Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права має прояв у розмежуванні вектора правового впливу на один і той самий об’єкт чи конкретні суспільні відносини.

Адміністративне та конституційне право належать до публіч­них галузей права, що спрямовані на забезпечення публічних інтер-

есів. При цьому, слід виходити з того, що це галузі права: а) яких від­несено до публічного права; б) які регулюють суспільні відносини, пов’язані з функціонуванням публічної влади в державі; в) в яких від­мінними є предмет та методи правового регулювання; г) які мають єдину кінцеву мету правового впливу - належне упорядкування сус­пільних відносин на основі принципів та ідеалів демократичної держа­ви; д) які мають відмінне функціональне призначення: конституційне право спрямовано на упорядкування найважливіших суспільних від­носин універсального характеру (напр., регулює право громадянина звертатися до органів виконавчої влади), а адміністративне право - на упорядкування суспільних відносин, пов’язаних із публічним адмі­ніструванням (напр., регулює та визначає механізм реалізації права громадянина звертатися до органів виконавчої влади).

Адміністративне право не доцільно називати конкретизованим конституційним правом, оскільки обґрунтовується воно тим, що конституційне право визначає засади й інших галузей права (напр., утверджує і право власності та є основою для цивільно-правової де­талізації; визначає презумпцію невинуватості та є основою для кримі­нально-процесуальної деталізації), а не лише адміністративного права.

Адміністративне право та адміністративне процесуальне право є самостійними галузями права, які характеризуються своїми пред­метом, методами та відповідною законодавчою базою. Адміністра­тивне право регулює суспільні відносини щодо здійснення відпо­відними суб’єктами публічного адміністрування, спрямованого на забезпечення прав і свобод людини і громадянина у публічній сфері, надання адміністративних послуг та притягнення до адміністратив­ної відповідальності, а адміністративне процесуальне право - на сус­пільні відносини, що виникають у ході діяльності адміністративних судів та інших суб’єктів права щодо розгляду і вирішення адміністра­тивних справ^[I]. Співвідношення адміністративного та адміністратив­ного процесуального права якісно відображає матеріально-процесу­альний поділ адміністративістики, оскільки впровадження із 2005 р. спеціалізованої юстиції поставило перед нею нові категоріальні, інституційні, суб’єктні та ціннісні запитання, будучи і поштовхом, і орієнтиром її перетворень. Так, саме адміністративне процесуаль-

не право законодавчо визначає/окреслює окремі категорії адмініст­ративного права, зокрема: а) публічну службу та адміністративний договір; б) функціональне (а не організаційне) сприйняття суб’єктів владних повноважень: ролі неформалізованих (але юридично зна­чущих) діянь публічної адміністрації; в) критерії правомірності та чинності актів суб’єктів владних повноважень тощо^[2].

Одночасно, адміністративне процесуальне право спрямовано на захист приватних осіб від зловживань суб’єктів владних повнова­жень і порівняно з адміністративним правом є: 1) вужчим кількіс­но - стосується лише конфліктних ситуацій, безспірних же відносин за участю суб’єктів владних повноважень ним не охоплено; 2) від­мінним темпорально - стосується оцінки реального або такого, що минуло, упорядкування та конкретних актів його реалізації, а адмі­ністративне право орієнтовано як на будь-яку діяльність публічних інституцій незалежно від їх завершеності та вираження у конкрет­них зовнішніх формах; 3) вужчим якісно (за обсягом аналізованих критеріїв) - перевіряє законність адміністрування, але залишає осторонь інші значущі для нього критерії (напр., ефективність, від­повідність європейським стандартам тощо).

Напрями розвитку адміністративного права. Протягом трид­цяти років незалежності України розуміння ключових параметрів адміністративного права зазнало істотних змін, а також відбулися суттєві трансформації у трактуванні предмета, методів, принципів, цілей та системи цієї галузі вітчизняного права в цілому. Її тради­ційну орієнтованість на категорію «державне управління» (як засіб нормативного забезпечення лінійних розпорядчих процесів) було визнано юридичним рудиментом, змістовно переглянуто на осно­ві концепції сервісної держави, орієнтованої на забезпечення прав людини.

Для розвитку адміністративного права важливе значення має концепція єдиного європейського адміністративного простору, що передбачає реформування адміністративного права, за якої функціонування суб’єктів публічної адміністрації здійснюється відповідно до демократичних принципів належного врядування та стандартів Європейського Союзу у цій сфері. Уперше термін «європейський адміністративний простір» використано у доку­ментах Програми підтримки розвитку державного управління та менеджменту в 1998 р. для позначення середовища, сформованого політикою та нормами Європейського Союзу, що передбачає необ­хідність урахування на національному рівні загальноприйнятих стандартів та практик Європейського Союзу щодо врегулювання суспільних відносин, які належать до предмета адміністративного права для встановлення однакового рівня забезпечення прав і сво­боди людини та громадянина.

Держави, що мають намір впровадити концепцію єдиного євро­пейського адміністративного простору, мають інтегрувати законо­давство та стандарти Європейського Союзу в національні правові системи з наступним його застосуванням і виконанням. Це, у першу чергу, стосується стандартів горизонтальних систем адмініструван­ня та державного управління, яких сформовано у вигляді принци­пів верховенства права та належного врядування («неформалізовані acquis Communautaire»'), що приймаються державами-членами ЄЄ, які мають різні правові традиції та різні системи управління.

Важливе значення для розвитку адміністративного права має концепція електронного урядування, яка опосередковує використан­ня сучасних технологій суб’єктами публічного адміністрування. Предметна сфера адміністративно-правового регулювання первин­но пов’язується з діяльністю суб’єктів публічної адміністрації, що зазнала суттєвих змін у зв’язку з практичною потребою їх цифрової модифікації^{[3] [4]. Станом на теперішній час акцент використання сучас- них (інформаційно-телекомунікаційних технологій) розширено че­рез популяризацію ідеї цифрового розвитку1.}

По суті, трансформація сприйняття технологічного прогресу торкнулася таких характеристик адміністративного права, як:

а) принципи діяльності публічних інституцій та їх функціонерів (напр., забезпечення прав і свобод громадян за допомогою викорис­тання інформаційно-комунікаційних технологій через впроваджен­ня інституту електронної петиції^{[5] [6] та практики електронної участі в управлінні місцевими справами[7]);}

б) організаційно-структурні та компетентнісні характерис­тики правового статусу суб’єктів публічної адміністрації (напр., трансформовано систему адміністративних правопорушень^[8], спо­соби здійснення перевірок дотримання законності у різних сферах суспільних відносин (напри., фінансового контролю майнового ста­ну осіб), на яких поширюється дія Закону України «Про запобіган­ня корупції»^[9] через застосування електронного антикорупційного декларування);

в) способи публічно-адміністративного впливу на суспільні від­носини (напр., при наданні адміністративних послуг змінено якісно- процедурні аспекти їх надання¹).

Щодо визначення поняття «адміністративне право» слід зазна­чити, що в теорії адміністративного права немає єдиного розуміння цього поняття: від визнання неможливості існування такої дефіні­ції^{[10] [11] - до надання чималої кількості дефініцій, які різняться між со­бою змістовним навантаженням[12].}

Враховуючи концептуальний підхід авторів цього підручника, видається за можливе зазначити, що адлііністративне право - це сукупність правових норлі, які регулюють суспільні відносини, що виникають, зліінюються та припиняються під час реаліза­ції повноважень суб’єктів публічного адміністрування щодо за­безпечення прав і свобод людини і громадянина у публічній сфе­рі, їхньої взаємодії з інституціялш гроліадянського суспільства і притягнення винних до адміністративної відповідальності.

1.2.