Роль і місце аграрного права у правовій системі України

Становлення української аграрно-правової науки характеризується певним наступництвом. Науковою базою для розробки теорії аграрного законодавства України і відповідної галузі права, окремих аграрно-правових інститутів слугували наукові дослідження у сфері колгоспного й земельного права, які здійснювалися ще задовго до виникнення науки сільськогосподарського (аграрного) права України.

Суспільні відносини, в тому числі і в сільському господарстві, розвиваються за певними об’єктивними закономірностями, що зумовлені історичними періодами розвитку держави, їх економічними засадами, а також певною мірою й особливостями кожного регіону. Визначальну роль при цьому відіграє юридична природа відносин власності.

Як вважає М. М. Чабаненко, першим періодом генезису аграрно-правової науки є виникнення і розвиток кріпосного права (кінець XVI ст. - 1861р.). А початковим етапом становлення селянського законодавства в Україні слід вважати селянську реформу 1861 р. у Російській імперії, який тривав до жовтня 1917 р.^[8] Період колгоспного права (жовтень 1917 р. - початок 1970-х рр.) розпочався проголошенням Декрету про землю і подальшим прийняттям нормативних актів, спрямованих на реалізацію державної політики у сфері розвитку колективних форм господарювання на селі. Тривалий час в аграрному секторі нашої економіки було дві форми власності: державна і колгоспно- кооперативна. На базі державної форми власності виробництвом сільськогосподарської продукції займалися радгоспи, інші державні сільськогосподарські підприємства, а на базі колгоспно-кооперативної, по суті, єдиним суб'єктом аграрних відносин були колгоспи. Галузь колгоспного права регулювала відносини, суб'єктом яких виступали лише колгоспи. Суспільні відносини за участю радгоспів, інших державних сільськогосподарських підприємств регламентувались різними галузями права: земельним, трудовим, цивільним, адміністративним, фінансовим та ін.

Саме з розвитком колгоспної форми сільськогосподарської діяльності поступово накопичувався значний масив нормативного матеріалу щодо регулювання відповідних суспільних відносин. Саме в цей період і починається формування певної системи галузі колгоспного права. Кріпосне та селянське законодавство, що існувало раніше, не містило достатньо правових приписів для формування певної кількості правових інститутів та об'єднання їх у систему галузі права.

Сільське господарство характеризується такими істотними особливостями, як органічний зв'язок сільськогосподарського виробничого процесу з природно-кліматичними умовами, екологічні властивості трудових відносин, сезонний характер сільськогосподарської праці, залежність її від певних біологічних, фізіологічних процесів у рослинництві і тваринництві, високий ступінь нормального виробничого ризику тощо. Ці особливості здебільшого однаково проявляли себе в усіх сільськогосподарських структурах, що переконливо свідчило про необхідність інтегрованої і спеціалізованої правової регламентації аграрних відносин. Адже специфічні особливості сільського господарства аж ніяк не могли бути враховані традиційними галузями права, бо врахування такої специфіки не входило до їхніх завдань. Наукою аграрного права було доведено, що більш адекватний характеру суспільних відносин у сільському господарстві юридичний режим може забезпечити комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь права - сільськогосподарське право, певну спільність норм якого повинна забезпечити їх спрямованість на уніфіковане правове регулювання виробничої сільськогосподарської діяльності.

Отже, об’єктивна потреба комплексного підходу до правового регулювання відносин у сільському господарстві, яке б враховувало специфіку сільськогосподарського виробництва, зумовила формування комплексної спеціалізованої галузі сільськогосподарського законодавства та однойменної галузі права.

Як відзначалося Н. І. Титовою, «в тих галузях права, які лише формуються, історична першість належить галузі законодавства» ’, тому значну роль в процесі становлення сільськогосподарського (аграрного) права відіграв розвиток аналогічного законодавства.

Ядром сільськогосподарського (аграрного) законодавства стали уніфіковані нормативно-правові акти, основою яких є інтеграція правового регулювання діяльності усіх аграрних суб’єктів. Саме уніфіковані нормативні акти як ядро сільськогосподарського законодавства формують первинні норми комплексної міжгалузевої галузі сільськогосподарського права, до яких можуть відноситися і інші норми цієї галузі.

Таким чином, можна говорити, що процес формування нової комплексної галузі сільськогосподарського права, яке мало доволі розгалужену систему, відбувався на початку 1970-х до середини 1990-х рр.

На початку 90-х років минулого століття сталася остання трансформація сільськогосподарського права в аграрне право. Науковці вважають, що термін «аграрне право» повніше підкреслює зв’язок цієї комплексної, інтегрованої та спеціалізованої галузі права з економікою і проведенням аграрної реформи в Україні. Нинішній період розвитку галузі аграрного права в його сучасному вигляді триває й досі. Становлення системи сучасного національного аграрного права розпочалося з прийняттям Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 р. ¹

З огляду на це, процес становлення та розвитку науки аграрного права України відповідно до предмета її дослідження й конкретних історичних умов можна умовно поділити на 4 основні етапи:

1) кінець 1960 - початок 1970-х рр. - характеризується аналізом переважно загальнотеоретичних проблем сільськогосподарського права (період становлення аграрно-правової науки);

2) початок 1970 - початок 1980-х рр. - супроводжується дослідженням теоретичних проблем аграрного законодавства, розробкою перших аграрно-правових інститутів (період розвитку української науки сільськогосподарського (аграрного) права);

3) початок 1980 - початок 1990-х рр. - характеризується розширенням предмета аграрно-правової науки, поглибленням загальнотеоретичних її розробок, всебічним обгрунтуванням багатьох правових інститутів аграрного права в умовах агропромислового комплексу (період активного розвитку української науки аграрного права та формування її як цілісної комплексної системи наукових знань);

4) початок 1990-х рр.

- й донині - відзначається розширенням системи аграрно-правової науки, її предмета завдяки виникненню принципово нових правових інститутів, розширенню кола аграрних суб'єктів у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ, радикалізацією аграрного законодавства за умов переходу до ринкової економіки (період інтенсивного розвитку аграрно-правової науки на якісно новій основі в умовах незалежної Української держави)^[9] ^{^[10]. Сучасний стан науки аграрного права України характеризується інтенсивним розвитком аграрно-правових досліджень на
якісно новій основі в умовах незалежної Української держави, розширенням системи аграрно-правової науки, її предмета за рахунок виникнення нових правових інститутів і нових аграрних суб’єктів тощо.
1.6. Особливості аграрного права та його співвідношення із суміжними галузями права
Аграрне право як сукупність аграрно-правових норм має можливість самостійно врегульовувати відповідні аграрні відносини, що складають його предмет. Особливістю аграрно-правових норм є те, що вони не просто копіюють правові норми інших галузей права, що покликані врегулювати подібні аграрним відносини (майнові, трудові, земельні, організаційно-управлінські та інші), а спрямовані на охоплення своїм впливом саме специфіки аграрних відносин. При цьому вони не виходять за межі дії подібних норм інших галузей права. Наприклад, аграрно-правові норми, що врегульовують аграрні земельні відносини, базуючись на нормах земельного права, не копіюють їхню дію, а з огляду на особливості аграрних відносин, набувають власної специфіки.
Аграрне право може перебувати у зв’язку з конституційним, земельним, цивільним, господарським, трудовим, фінансовим, адміністративним правом тощо. Цей зв’язок історично зумовлений єдністю суспільних відносин як єдиного цілого. Розглянемо приклади співвідношення аграрного права та інших галузей:
1. Аграрне та конституційне право. Між аграрним і конституційним правом існує відповідне співвідношення, оскільки через галузь аграрного права впроваджуються (застосовуються) ті норми Конституції, для яких (залежно від особливостей суб’єкта і об’єкта аграрних правовідносин) є властивою юридична сила прямої дії.
Такою є норма Конституції України, що визначає права громадян на об’єднання для досягнення і реалізації певних прав (ст. 36). 2. Аграрне та земельне право. Земельним правом регулюються суспільні відносини з приводу відтворення, використання, охорони земель. Однак організаційно-правові правомочності суб’єктів права власності на землі сільськогосподарського призначення і права користування ними з боку державних сільськогосподарських підприємств розглядаються як аграрні правовідносини, їхнім предметом, цілями і завданнями є організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земельних ділянок для сільськогосподарських цілей, забезпечення їхнього екологічного використання, продуктивності і якості як природного ресурсу. Тому аграрним правом будуть регулюватися відносини з використання переважно земель сільськогосподарського призначення; земельних ділянок водного фонду, лісогосподарського призначення.
3. Аграрне та господарське право. В аграрному праві йдеться про специфічні правомочності суб'єктів аграрного права, що є юридичними особами. Зокрема з метою правового забезпечення охорони і захисту майнових прав фермерського господарства, сільськогосподарського кооперативу відповідним галузевим правовим актом їм надано права юридичної особи. Цільове призначення земельних ділянок і зміст правосуб'єктності істотно впливають на їхню правову природу і підкреслюють їхню спільність і розмерзання правовідносин.
4. Аграрне та цивільне право. Характерним співвідношенням цивільного права і аграрного права є ті суспільні відносини власності (реалізація права володіння, права користування, права розпорядження), що складаються вн^рі суб'єктів аграрного права, спрямовані на здійснення внутрішньогосподарської діяльності і становлять собою виключно аграрно-правові відносини. Зовнішні ж відносини власності є одночасно предметом аграрного і цивільного права. Саме у цій частині відносини права власності - є основою аграрно-ринкових економічних відносин.
5. Аграрне та трудове право. Аграрне право становлять правові норми і правові інститути, покликані регламентувати цілу систему трудових відносин між членами і конкретним колективним сільськогосподарським підприємством, між працівником і державним аграрним підприємством або ж міжгосподарським об'єднанням та ін. Ці відносини відповідно регулюються внутрішніми правовими актами про працю та оплату праці членів колективного сільськогосподарського підприємства, а стосовно найманих працівників - Кодексом законів про працю. У регулюванні внутрішніх трудових відносин допускається застосування в порядку допоміжного (субсидіарного) засобу правил трудового законодавства України.
6. Аграрне та адміністративне право - правосуб'єктність аграрних підприємств та інших суб'єктів аграрного права реалізовується у своєрідному взаємозв'язку і співвідношенні з правоздатністю органів державного управління сільським господарством - наприклад, органами Міністерства аграрної політики та продовольства України та ін. Повноваження останніх визначаються відповідними положеннями про ці органи, норми яких становлять галузь адміністративного права України. Але державне регулювання суб’єктами аграрного права здійснюється лише шляхом рекомендацій (тобто свого роду керівництва ними з боку держави).
Співвідношення аграрного права та інших галузей також впливає на віднесення аграрного права до публічного або приватного права. І якщо класичні галузі права, як правило, можна віднести до приватного або публічного права, але цього не можна зробити щодо аграрного права, передусім через комплексний характер цієї галузі. Самі класичні галузі права, з якими аграрне право поділяє предмет правового регул ювання, відносяться і до приватного права (цивільне право), і до публічного (адміністративне, фінансове право), і до галузей змішаного характеру (земельне, господарське, трудове право). Тому слід зазначити, що аграрне право як цілісне правове утворення не може бути віднесене до приватного або публічного права. Воно має змішаний характер, що є наслідком його комплексності і полягає в тому, що окремі інститути аграрного права наслідують характеристики материнських галузей і можуть бути умовно віднесені до приватно-правових (правовий статус суб’єктів господарювання), публічно-правових (державне регулювання сільського господарства⁾ а^бо ж зм^ішаних ⁽правове регулювання земельних та інших природоресурсних відносин).}

<< | >>

↑

Источник: Аграрне право України : навчальний посібник / [Т. Є. Харитонова, І. І. Каракаш, Х. А. Григор'єва та ін.] ; за ред. Т. Є. Харитонової, І. І. Караката. - Одеса,2017. - 436 с.. 2017

Еще по теме Роль і місце аграрного права у правовій системі України:

- Аграрне право України - Аграрное право России -