Система аграрного права як наука, як галузь права та як навчальна дисципліна

Термін «система» (грец. - systema) позначає ціде, складене з частин. У науці ним позначається цілісна безліч елементів, вза­ємопов’язаних між собою, об’єднаних внутрішніми зв’язками і відносинами.

Отже, системою права, в тому числі і аграрного, є цілісний комплекс відмежованих, але взаємопов’язаних і взаємодіючих одна з одною правових норм, який утворює особливу єдність та є одночасно елементом системи більш високого порядку.

Оскільки наукою аграрного права є система знань про тео­ретичні засоби правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення виробничої та іншої, пов’яза- ної з нею, сільськогосподарської діяльності суб’єктами аграрних відносин, то і предмет цієї науки буде включати загальні до­слідження аграрних відносин, виявлення особливостей право­вих методів впливу на ці відносини, суб’єктивних прав та обо­в’язків суб’єктів аграрних відносин. Наука аграрного права до- слідіджує також правові норми, які в сукупності утворюють ком­плексну і спеціалізовану галузь права, з’ясовує ефективність їх застосування; аналізує систему аграрного права як галузі, науки і навчальної дисципліни. Важливою складовою науки аграрно­го права є її історична частина, що присвячена вивченню істо­рії формування аграрного права, історії розвитку правових від­носин, що складаються в аграрній сфері, джерел аграрного пра­ва, його окремих інститутів тощо.

Що стосується системи аграрного права як галузі, то за ана­логією з іншими галузями права його систему можна предста­вити за її горизонтальною структурою. Відповідно до цього ви­діляються такі її елементи, як аграрно-правові норми, аграр­но-правові інсти'тути (з відповідними субінститутами), підгалузі аграрного права.

Основу системи аграрного права як галузі становить правовий інститут. Для аграрного права характерна наявність комплек­сних правових інститутів. Провідними серед них є: інститут права власності на землю, який є наслідком здійснення земель­ної та аграрної реформи; інститут паювання земель, який сто­сується переважно колишніх членів колективних сільськогоспо­дарських підприємств і є похідним від права колективної влас­ності на землі сільськогосподарського призначення; інститут фермерського господарства, інститут сільськогосподарської ко­операції, інститут особистого селянського господарства, які по­єднують норми права, що регламентують складний комплекс зе­мельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та інших відносин відповідних суб’єктів; інститут пріоритетності розвитку сільського господарства та соціального розвитку села, який спрямований на законодавче врегулювання форм і методів державної підтримки сільського господарства, забезпечення со­ціально-економічних умов життя та праці селян та інші^[7].

Серед названих аграрно-правових інститутів галузевим інсти­тутом аграрного права є правовий інститут забезпечення прі­оритетності розвитку сільського господарства України, оскільки він складається лише з норм, що належать до цієї галузі права. Інші ж правові інститути (правового статусу суб'єктів аграрного права, правового режиму майна та земель сільськогосподарських підприємств, державного регулювання сільського господарства, виробничо-господарської діяльності аграрних товаровиробників, трудових відносин у сільському господарстві тощо) є мі^алузе- вими, комплексними. Вони включають до свого складу норми не лише аграрного, а й інших галузей права - цивільного, гос­подарського, земельного, екологічного, трудового та ін.

Система багатьох галузей права характеризується наявністю загальної, особливої й спеціальної частин, що притаманно й га­лузі аграрного права.

До загальної частини відносять такі норми, дія яких по­ширюється на всі або більшість відносин, що складають пред­мет відповідної галузі права.

Що ж стосується аграрного права, то, на думку науковців, в системі цієї галузі загальна частина є недостатньо чіткою. Це пов'язане, передусім, із низьким рівнем кодифікованості аграр­ного законодавства. Відсутні як кодекс законів у сфері аграр­них відносин, так і закони, які мали б загальний характер для всієї галузі аграрних відносин (як, наприклад, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», який містить норми, що мають загальний характер для екологічних правовідносин). Більш-менш загальний характер мають нор­мативні масиви, які регулюють відносини з приводу організації та здійснення аграрної реформи та державної аграрної політи­ки (наприклад, Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року»). Однак сукупність цих норм лише в чомусь подібна загальній частині галузі пра­ва. Адже вони мають тимчасовий характер, розраховані на кон­кретні періоди часу. В той же час норми загальної частини галу­зі права, навпаки, характеризуються підвищеною стабільністю. Певною загальністю характеризуються і норми так званого «ста­тусного» аграрного права, тобто норми, які закріплюють осно­ви правового статусу специфічних суб'єктів аграрного права - фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів тощо. Однак і ці норми не утворюють повноцінної загальної ча­стини аграрного права

Зазначене не означає, що норми аграрного права не мі­стять загальних приписів.

Таким чином, поділяючи предмет правового регулювання із класичними галузями права, аграрне право «запозичує» і їх за­гальні норми, які виконують роль своєрідної інтегрованої «за­гальної частини» аграрного права. Суто ж аграрно-правові нор­ми, виходячи з самої природи цієї галузі, є спеціальними.

Аграрно-правовими інститутами особливої частини аграр­ного права є інститути правового статусу різних видів суб'єктів аграрного права, правового режиму майна та земель сільського­сподарських підприємств різних видів, виробничо-господарсь­кої діяльності аграрних товаровиробників, регулювання трудо­вих відносин у сільському господарстві, відповідальності за по­рушення у сфері аграрних правовідносин.

На цій основі в особливій частині курсу послідовно роз­криваються головні напрями діяльності аграрних суб'єктів, їх земельні, трудові, майнові, договірні, фінансові та інші відносини.

Спеціальна частина навчального курсу містить характеристи­ку аграрного права зарубіжних країн і правове регулювання зе­мельної та аграрної реформи в цих країнах.

¹ Ермоленко В. М. Деякі теоретичні проблеми аграрного права // Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права: міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 30-31 жовт. 2009 р.): зб. наук. пр. / за заг. ред. В. М. Єрмоленка та ін. Київ: ІРІДІУМ, 2009. С. 21-24.

Аграрне право як навчальна дисципліна - це система на­укових знань про аграрне право як галузі права, що обов’язкова для вивчення в навчальних юридичних закладах.

Для системи аграрного права як навчальної дисципліни та­кож характерним є наявність 3 складових, якими є: загальна ча­стина; особлива частина; спеціальна частина.

Таким чином, можна виділити наступні ознаки системи аграрного права:

1) основною структурною частиною системи аграрного пра­ва є інститут аграрного права, а елементарною - норма аграр­ного права;

2) інститути аграрного права перебувають між собою у си­стемній взаємодії, упорядкованості, яка характеризується таки­ми рисами: наукова обґрунтованість, логічність, послідовність, внутрішня узгодженість;

3) норми та інститути визначаються як аграрно-правові за ознакою регулювання ними відносин, що належать до предме­та аграрного права. Тому систему аграрного права можна визна­чити як сукупність взаємопов’язаних, розміщених у певній ло­гічній послідовності норм і правових інститутів, які регулюють аграрні правовідносини суб’єктів аграрного господарювання.

Можна сказати, що система аграрного права України оста­точно не сформувалася. Вона змінюється і вдосконалюється за­лежно від тих змін, що відбуваються в соціально-економічних відносинах в країні в цілому та сільському господарстві й со­ціальному житті села зокрема.

1.5.