Конституційні основи аграрного права

Конституція України - це Основний Закон нашої дер­жави, в якому закріплені програмні положення, норми-цілі, до досягнення і виконання яких суспільство і держава повин­ні прагнути.

Нормами Конституції окреслюється коло суспільних відно­син, які належать до предмета правового регулювання аграр­ного права, що сприяє подальшому формуванню правових ін­ститутів аграрного права. На конституційному рівні було за­кріплено право власності Українського народу на землі в межах території України, право громадян об'єднуватись, статус землі як основного національного багатства, що перебуває під осо­бливою охороною держави тощо. Конституційні норми закрі­пили кардинальні зміни відносин власності на землю та основ­ні засоби виробництва в сільському господарстві, відмовившись від виключної державної власності на землю і закріпивши ба­гатоманітність і рівноправність форм власності.

Характер взаємодії конституційних положень з іншими дже­релами аграрного права безпосередньо зумовлюється юридич­ною функцією і рисами Конституції. Юридична функція Кон­ституції полягає в тому, що вона є основою правової системи і правопорядку в країні, безпосередньо регулює відносини як документ прямої дії, дає поштовх для розвитку галузевого за­конодавства і прийняття нових нормативно-правових актів, що втілюють загальні ідеї й окремі положення Конституції України. Взаємовідносини між Конституцією та аграрним законодавством ґрунтуються на взаємозв’язку, взаємовпливі, взаємозалежності, ієрархічній підпорядкованості, що відображає верховенство Кон­ституції України в системі джерел аграрного права.

Важливе значення для розвитку аграрного законодавства має його відповідність Конституції України. Одним з основ­них чинників, що негативно вплинули на законотворчий про­цес у державі, на його якість і ефективність, в тому числі аграр­ного законодавства, формування ринкових відносин у сфері аг­ропромислового комплексу, стало затягування процесу при­йняття Конституції України. У зв’язку з цим виник досить ве­ликий часовий проміжок від проголошення незалежності Укра­їни до прийняття її нової Конституції^[19]. Через відсутність кон­ституційної бази аграрному законодавству були дритаманні не­повнота, недосконалість, протиріччя, мали місце непоодинокі концептуально значні зміни в аграрному законодавстві. На яко­сті багатьох актів аграрного законодавства позначився той факт, що вони приймались в умовах відсутності Конституції України, прийнятої лише на шостому році незалежності.

Розглядаючи Конституцію України як джерело аграр­ного права, слід зауважити, що вона виступає і як його ма­теріальне джерело, закріплюючи або встановлюючи суспільний лад у різних сферах життєдіяльності, і як формальне джерело, що встановлює ряд норм, які безпосередньо регулюють аграр­но-правові відносини. Безперечно, перший із зазначених аспек­тів впливу конституційних норм на аграрні відносини є більш важливим з погляду визначення змісту аграрно-правових норм. У даному випадку вплив Конституції на аграрні відносини є опосередкованим, вона впливає на аграрно-правове регулюван­ня, передусім, шляхом визначення принципів і напрямів аграр­ної політики.

Специфіка конституційного регулювання аграрних від­носин полягає в тому, що Конституція: 1) має найвищу юри­дичну силу при формуванні й реалізації завдань аграрної по­літики; 2) є вихідною правовою базою для принципів аграрного законодавства; 3) забезпечує єдність аграрної політики; 4) вста­новлює основні права і свободи людини і громадянина, які слу­гують орієнтиром для аграрного законодавства; 5) встановлює розподіл влади, раціоналізує аграрну політику України.

За функціями в правовому механізмі реалізації аграр­ного законодавства норми Конституції України можна поді­лити на: вихідні норми, норми-правила і норми-пріоритети.

Вихідні норми посідають найвище місце в законодавстві, мають найзагальніший характер і найбільш високу форму аб­страгування та відіграють особливу роль у механізмі конститу­ційно-правового регулювання аграрних відносин. Ці норми виз­начають вихідні засади, основи правового регулювання аграр­них відносин і в цьому їх основне призначення. За допомогою зазначених норм визначаються цілі, завдання, принципи, межі, напрями, методи правового регулювання аграрних відносин.

Вихідні правові норми досить неоднорідні за своїм характе­ром, змістом і цільовим призначенням. У їх складі мо^а ви­ділити норми-основи і норми-принципи.

Норми-основи становлять розпорядження, що закріплюють засади існуючого ладу, основи соціально-економічного, полі­тичного і державного життя, форми власності тощо. Вони от­римують розвиток і логічне вираження в інших правових нор­мах, передусім у нормах-принципах. Нормами-основами слід вважати частину першу ст. 13 Конституції України, відповідно до якої земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші при­родні ресурси, які знаходяться в межах території України, при­родні ресурси її континентального шельфу, виключної (морсь­кої) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійсню­ють органи державної влади та органи місцевого самоврядуван- ня; а також частину четверту ст. 41 Конституції, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним

Норми-принципи являють собою законодавчі приписи, що ви­ражають і закріплюють принципи аграрного права і законодав­ства. Регулююча роль принципів аграрного законодавства не­розривно пов'язана з їх конституційним закріпленням, повним і послідовним їх вираженням. Норми-принципи - це правові при­писи, які виражають і закріплюють норми права як беззаперечні вимоги, що пронизують правову систему суспільства, законо­давство і юридичну практику.

Норми-правила на відміну від норм-основ є нормами без­посереднього регулювання поведінки учасників аграрних від­носин. Вони вказують на взаємні права та обов'язки суб'єктів, умови реалізації цих прав і обов'язків, види державного примусу держави щодо правопорушників. Норми-правила встановлюють для учасників аграрних відносин (суб'єктів) взаємні суб'єктивні права, що охороняються і гарантуються державою, і юридичн^{[20] [21]} обов'язки. У результаті такого цілеспрямованого регулятивного впливу на суспільні відносини норми-правила надають аграр­ним сусп^ільним в^ідносинам характеру правов^ідносин, а їх учас­ники стають суб'єктами аграрних правовідносин. У нормах-пра­вилах отримують логічний розвиток і деталізацію вихідні пра­вові норми. До норм-правил можна віднести положення части­ни другої ст. 13, що закріплює право кожного громадянина ко­ристуватися природними об'єктами права власності народу від­повідно до закону; положення частини другої ст. 14, відповідно до якої право власності на землю набувається і реалізується гро­мадянами, юридичними особами та державою виключно відпо­відно до закону; а також положення ст. 66, якою встановлено обов'язок кожного громадянина не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки.

Норми-пріоритети визначають ступінь юридичної сили одного акта порівняно з іншим. Зокрема, в частині другій ст. 8 Основного Закону визначається, що Конституція має найвищу юридичну силу.

Конституція також закріплює інституційну систему, необ­хідну для реалізації аграрної політики держави. Провідна роль належить Верховній Раді, Президентові та Кабінету Міністрів України. Окреслюючи напрями розвитку аграрного законодав­ства, Конституція в розділі IV «Верховна Рада України» (ст. 92) встановила, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; засади ви­користання природних ресурсів; правовий режим власності виз­начаються виключно законами України.

У ст. 106 (розділ V «Президент України») Конституція, за­кріплюючи перелік повноважень Президента, встановлює його право оголошувати у разі необхідності окремі місцевості Укра­їни зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Окремі положення конституційних основ аграрного права містяться у розділі VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади». Зокрема, ст. 116 до компетенції Кабінету Мі­ністрів віднесено забезпечення рівних умов розвитку всіх форм

¹ Сидор В. Д. Класифікація норм, що становдять конституційні основи зе­мельного права України // Часопис Київського університету права. 2011. № 1. С. 251. власності та здійснення управління об’єктами державної влас­ності.

Конституційні основи аграрного права містяться і в розділі IX Конституції, зокрема, у ст.

Розділ ХІ «Місцеве самоврядування» також містить норми, що можуть бути віднесені до конституційних основ аграрного права. До таких норм ми відносимо ст. 142, що визнає землю, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, матеріальною і фінансовою основою місцевого самовря­дування; а також ст. 143, яка надає територіальним громадам села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними ор­гани місцевого самоврядування право управляти майном, що є в комунальній власності.

Норми, що містяться в Конституції України, мають вирішаль­не значення для організації і діяльності сільськогосподарських товаровиробників і можуть бути класифіковані на чотири групи:

1. Норми, що проголошують права і свободи громадян у галузі підприємницької діяльності. До даної трупи належать положення частини першої ст. 36 Конституції, яким передбачено право гро­мадян на свободу об’єднання у громадські організації для здійс­нення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних та інших інтересів. Дана трупа включає положення частини пер­шої ст. 41 Конституції, згідно з якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результата­ми своєї інтелектуальної, творчої діяльності. До цієї групи на­лежить також положення частини першої ст. 42 Конституції, яка передбачає право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

2. Норми, що визначають форми власності на землю, природні ресурси та майно. До цієї групи можна віднести положення ча­стин третьої і четвертої ст. 13 Конституції, якими закріплено, що власність зобов’язує, власність не повинна використовува­тися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціаль­ну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рів­ні перед законом. Також приписи частини 2 ст. 14 Основного Закону, відповідно до якої право власності на землю гаранту­ється; це право набувається і реалізується громадянами, юри­дичними особами та державою виключно відповідно до закону. Дана група включає також положення частин другої та третьої ст. 41 Конституції, згідно з якими право приватної власності на- бувається в порядку, визначеному законом, а громадяни для за­доволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

3. Норми, що регулюють трудові відносини. Дана група вклю­чає положення частини першої ст.43 Конституції, відповідно до якої кожен має право на працю, що включає можливість за­робляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; частини першої ст. 44 Конституції, якою закріплено право на страйк для захисту своїх економічних і со­ціальних інтересів; частини першої ст. 45 Конституції, якою пе­редбачено право на відпочинок; частини першої статті 46 Кон­ституції, яка закріпила право на соціальний захист.

4. Норми, що встановлюють обов’язки органів державної влади та місцевого самоврядування в галузі реалізації аграрної політики. До даної групи відносимо частину 2 ст. 19 Конституції, відпо­відно до якої органи державної влади та органи місцевого само­врядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на під­ставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Кон­ституцією та законами України. До цієї групи варто віднести положення частин третьої і четвертої ст. 42 Основного Закону, якими передбачено обов'язок держави забезпечувати захист конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускати злов­живання монопольним становищем на ринку, захищати права споживачів, здійснювати контроль за якістю і безпечністю про­дукції та усіх видів послуг і робіт, сприяти діяльності громадсь­ких організацій споживачів.

Отже, під конституційними основами аграрного права слід розуміти систему конституційних положень, що регулюють аграрні відносини і відображають мету, функції й обов'язки дер­жави щодо забезпечення прав і дотримання обов'язків усіма су­б'єктами аграрних відносин.

2.3.