Закони як визначальні джерела аграрного права та їх зміст

Сучасний стан розвитку аграрного законодавства позначе­но пріоритетністю законодавчого регулювання аграрних від­носин. Підвищення регулятивної ролі закону в системі норма­тивно-правових актів, що регулюють аграрні відносини, сприяє зміцненню законності та підвищенню ступеня єдності системи аграрного законодавства.

Закон - це нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави, який ре­гулює найбільш важливі суспільні відносини. Закони прийма­ються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч. 2 ст. 8 Конституції України).

Серед тенденцій законодавчого регулювання аграрних відно­син останнім часом можна виділити одну основну - з великою швидкістю і в чималій кількості розробляються і приймаються закони, призначені для регулювання аграрних відносин. В існу­ючих темпах і обсязі законотворчості є як позитивні, так і нега­тивні аспекти. Позитивним є те, що основні матеріальні аграр­но-правові норми тепер закріплюються в нормативно-правових актах рівня закону, як і повинно бути в суспільстві, що роз­будовує правову державу Позитивною також є і концептуальна модернізація нормативного регулювання аграрних відносин.

Негативним є те, що аграрне законодавство стало обсяговим, колізійним, нерідко правові норми, що регулюють одні й ті самі аграрні відносини, дублюються в різних нормативно-правових актах. Типовими недоліками аграрного законодавства є супереч­ності між новоприйнятими і чинними законами, між законами і підзаконними нормативно-правовими актами.

Фінансова незабезпеченість, колізії, неузгодженість та не­стабільність аграрного законодавства призвели до повної руй­нації села; ліквідації великих сільськогосподарських підпри­ємств; парцеляції землі і сільськогосподарського виробництва; невиконання державою законодавчо визначених приписів про державну підтримку фермерських господарств і сільськогоспо­дарських виробничих кооперативів, вітчизняних сільськогоспо­дарських товаровиробників; занепаду сільського господарства і меліорації земель; різкого скорочення виробництва сільського­сподарської продукції^[22].

Для того щоб закони ефективно регулювали аграрні відно­сини, вони повинні відповідати певним критеріям якості: 1) за своєю сутністю (верховенство, нормативність, офіційність); 2) за змістовністю (відповідність реальним аграрним відносинам, на­укова обґрунтованість, ресурсозабезпеченість); 3) за результата­ми правозастосування (реальність, стабільність, динамічність).

На підставі аналізу чинного аграрного законодавства можна виділити такі основні групи законодавчих ак­тів:

1. Уніфіковані закони, які регламентують заходи державної підтримки сільського господарства: «Про пріоритетність соці­ального розвитку села і агропромислового комплексу в сільсь­кому господарстві» від 17 жовтня 1990 року № 400-ХІІ, «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10 липня 1996 року № 290/96-ВР, «Про державне регулюван­ня імпорту сільськогосподарської продукції» від 17 липня 1997 року № 468/97-ВР, «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» від 7 лю­того 2002 року № 3023-ІІІ, «Про захист прав покупців сільсь­когосподарських машин» від 5 червня 2003 року № 900-ІУ,«Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» від 17 червня 2004 року № 1807-IV, «Про державну підтримку сільського господар­ства України» від 24 червня 2004 року № 1877-ІУ, «Про систе­му інженерно-технічного забезпечення агропромислового ком­плексу України» від 5 жовтня 2006 року № 229-У «Про сільсько­господарський перепис» від 23 вересня 2008 року № 575^1, «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції» від 25 черв­ня 2009 року № 1561-УІ, «Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки агропромислового комплексу в умовах світової фінансової кризи» від 22 грудня 2009 року № 1782-УЇ, «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» від 9 лютого 2012 року № 4391-VI, «Про аграрні розписки» від 6 листопада 2012 року № 5479^1, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі» від 8 грудня 2015 року № 867^111.

2. Уніфіковані акти законодавства, які встановлюють осо­бливості використань та охорони земель в сільському господар­стві: закони України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 бе­резня 1995 року № 86-95/ВР, «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ, «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 року № 1389-ХГУ, «Про порядок виділення в натурі (на місцево­сті) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 року № 899-14 «Про охорону земель» від 19 черв­ня 2003 року № 962-ІУ.

3. Статусні (компетенційні) закони, що визначають право- суб’єктність аграрних товаровиробників: «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 року № 2114-ХІІ, «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 лип­ня 1997 року № 469/97-ВР, «Про особисте селянське господар­ство» від 15 травня 2003 року № 742-ГУ «Про фермерське го­сподарство» від 19 червня 2003 року № 973-іу «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року № 514^1. Сільськогоспо­дарські товаровиробники відіграють важливу рООІь в будь-якій державі, оскільки виконують одну з головних соціальних функ­цій - забезпечення продовольчої безпеки населення. Тому по­мітне і навіть визначальне місце в системі аграрного законодав­ства належить законам, що регулюють питання організації та діяльності окремих видів сільськогосподарських товаровироб­ників. Сучасний розвиток відносин у сільському господарстві потребує більш чіткої правової регламентації правосуб'єктності учасників аграрних правовідносин.

4. Диференційновані акти законодавства про селекцію, насін­ництво, рослинництво, тваринництво, рибництво, бджільницт­во: закони України «Про ветеринарну медицину» від 25 черв­ня 1992 року № 2498-ХІІ, «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 року № 3116-ХІІ, «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 року № 3348-ХІІ, «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 року № 180-ХГУ, «Про племінну справу у тва­ринництві» від 15 грудня 1993 року № 3691-ХІІ, «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продук­тів» від 23 грудня 1997 року № 771/97-ВР, «Про бждільництво» від 22 лютого 2000 року № 1492-ІІ1,«Про насіння і садивний ма­теріал» від 26 грудня 2002 року № 411-ІУ, «Про рибу, інші живі водні ресурси та харчову продукцію з них» від 6 лютого 2003 року № 486-ІУ, «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» від 4 червня 2009 року № 1445-УІ, «Про рибне господарство, про­мислове рибальство та охорону водних біоресурсів» від 8 липня 2011 року № 3677-УІ, «Про внесення змін до деяких законодав­чих актів України щодо ідентифікації та реєстрації тварин» від 14 серпня 2014 року № 1648-УІІ, «Про внесення змін до деяких законів України щодо приведення законодавства України у сфе­рі насінництва та розсадництва у відповідність з європейськими та міжнародними нормами і стандартами» від 8 грудня 2015 року № 864-УІІІ.

5. Диференційовані законодавчі акти, які регулюють особливо­сті господарської діяльності аграрних товаровиробників щодо ви­робництва різних видів сільськогосподарської сировини, продукції та продовольства: «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР, «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17 червня 1999 року № 758-ХІУ, «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 року № 37-1У, «Про молоко та мо­лочні продукти» від 24 червня 2004 року № 1870-ІУ, «Про ви­ноград та виноградне вино» від 16 червня 2005 року № 2662-ГУ, «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуван­ні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31 травня 2007 року № 1103-У, «Про аквакуль­туру» від 18 вересня 2012 року № 5293-У1, «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» від З вересня 2013 року № 425-У11, «Про побічні продукти тва­ринного походження, не призначені для споживання людиною» від 7 квітня 2015 року № 287-УІГІ. Роль і значення даних законів обумовлені тим, що вони встановлюють правовий механізм ви­робництва, переробки та реалізації продукції рослинного і тва­ринного походження аграрними товаровиробниками, а також передбачають вимоги щодо якості та безпеки.

Досліджуючи закони як визначальні джерела аграрного пра­ва, не можна оминути увагою питання систематизації аграр­ного законодавства. В науковій літературі виділяють наступні підстави, що викликають необхідність систематизації аграрного законодавства: перманентний процес виникнення принципово нових аграрних відносин, ще не врегульованих правовими при­писами; існування аграрних відносин, ще не охоплених чин­ним законодавством; існування застарілих норм, що не врегу­льовують жодний різновид аграрних відносин; наявність норм, які не охоплюють регулюванням усю сукупність різноманітних аграрних відносин; наявність норм, що не відповідають вимо­гам, які висувають існуючі аграрні відносини; суперечність між самими нормативними приписами щодо врегулювання певних аграрних відносин; об’єктивна необхідність оптимізації структу­ри системи чинного аграрного законодавства, спрямованого на врегулювання аграрних відносин; необхідність оптимізації при­ватноправових і публічно-правових засад у встановленні меха­нізму правового регулювання аграрних відносин; надмірна ком­плексність аграрного законодавства; складності щодо доступно­сті користування відповідним аграрним законодавством сільсь­когосподарськими підприємствами; необхідність удосконалення нормотворчої техніки при розробці нормативно-правових актів аграрного законодавства

Науковцями запропоновані різні варіанти проведення систе­матизації аграрного законодавства.

¹ Єрмоленко В. М. Теоретичні проблеми аграрних майнових правовідносин: монографія. Київ, 2009. С. 132.

продукції, її переробці та реалізації, а також з приводу матері­ально-технічного забезпечення сільськогосподарського вироб­ництва та соціального розвитку села. У разі прийняття Аграр­ного кодексу України переважна більшість існуючих на сьогодні аграрно-правових нормативних актів втратить свою чинність^[23].

2.4.