Вітчизняні та іноземні фізичні та юридичні особи як суб'єкти аграрного права

Суб’єктами права є учасники правових відносин, які мають суб’єктивні права і несуть юридичні обов’язки, тобто володіють правосуб’єктністю. Правосуб’єктність особи складається з пра­воздатності (здатність до володіння правами та несення обов’яз­ків) і дієздатності (здатність до самостійного здійснення прав та обов’язків).

За юридичним статусом суб’єкти аграрного господарювання поділяються на юридичних і фізичних осіб. Оскільки фізична особа є первісним суб’єктом права, відповідно до цього вона наділяється ширшим обсягом правосуб’єктності. Правосуб’єк­тність фізичних осіб дістала назву загальної, тому що вони ма­ють змогу бути учасниками майже необмеженого кола право­відносин, що регулюються нормами різних галузей права.

Для правосуб’єктності фізичних осіб - суб’єктів внутрішніх аграрних відносин (членів, найманих працівників сільського­сподарських підприємств) характерно існування єдиної праводіє- здатності. Аграрна дієздатність фізичних осіб виникає одночасно з аграрною правоздатністю по досягненню певного віку. Аграр­на правосуб’єктність у повному обсязі виникає у фізичних осіб із досягненням ними 16 років, а для дітей осіб, які ведуть фер­мерське господарство, - з 14 років. Саме з досягненням цього віку виникає право на членство в сільськогосподарському під­приємстві, а також зумовлений цим обов’язок працювати в та­кому підприємстві. Такий вік виникнення аграрної правосуб’єк­тності пов’язано зі здатністю фізичної особи до праці на землі, до здійснення діяльності по виробництву сільськогосподарської продукції^[68].

За часів радянської правової системи юридичним особам була притаманна лише спеціальна правосуб’єктність, тобто вони мог­ли брати участь у правовідносинах, коло яких було чітко обме­жено їх статутними цілями і завданнями. За сучасних умов го­сподарювання юридичні особи можуть вступати в ширше коло правовідносин, що позначилося на характері їх правосуб’єкт­ності. Так, на даний час нормами Цивільного кодексу України закріплено загальну правоздатність таких осіб, згідно з якою юридичні особи здатні мати такі ж цивільні права й обов’яз­ки (цивільну правоздатність), як і фізичні, крім тих, які за сво­єю природою можуть належати лише людині (ст. 91 ЦК Укра­їни). На відміну від цього, Господарським кодексом України встановлено спеціальну (статутну) правоздатність юридичних осіб - суб’єктів господарювання. Так, державні та комунальні унітарні сільськогосподарські підприємства, відповідно до глави 8 ГК України, мають спеціальну правосуб’єктність.

Правоздатність і дієздатність юридичної особи виникають одночасно в момент її появи (державної реєстрації). Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в ре­дакції від 26 листопада 2015 року. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Тобто правосуб’єктність сільського­сподарських підприємств виникає з моменту їх державної реє­страції, а припиняється з моменту їх реорганізації або ліквідації, тобто з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про їх припинення.

Провідні вчені-юристи зазначають, що всі суб’єкти аграр­ного господарювання, незалежно від їх організаційно-правової форми, є носіями комплексної правосуб’єктності, яка полягає в тому, що вони є учасниками земельних, трудових, організа­ційно-управлінських, соціальних та інших правовідносин. Коло і характер таких відносин різноманітні, мають індивідуальну ви­значеність для кожної конкретної організації, яка зумовлюється не тільки її організаційно-правовою формою, але й спеціалізаці­єю, іншими особливостями окремих видів сільськогосподарсь­ких юридичних осіб.

Визначальними та домінуючими відносинами, що виника­ють в ході виробничо-господарської діяльності аграрних товаро­виробників, є відносини щодо використання земель сільсько­господарського призначення. Адже виробництво сільськогоспо­дарської продукції неможливе без використання таких земель як основного засобу виробництва. Виробниками сільськогоспо­дарської продукції, а значить, і сільськогосподарськими земле­користувачами є суб’єкти аграрного господарювання будь-яких організаційно-правових форм та фізичні особи (зареєстровані як приватні підприємці, а також такі, що не мають такого ста­тусу).

Земельне та аграрне законодавство України містить у собі приписи щодо існування спеціальної правосуб’єктності вітчиз­няних фізичних та юридичних осіб як передумови отримання (придбання) ними права власності на земельні ділянки сільсько­господарського призначення для ведення товарного сільсь­когосподарського виробництва. Так, відповідно до ст. 130 Зе­мельного кодексу України, покупцями таких земельних ділянок можуть виступати лише громадяни України, які мають сільсько­господарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського ви­робництва, а також юридичні особи, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Крім того, ч. 6 ст. 118 ЗК України містить приписи щодо спе­ціальної аграрної правосуб’єктності громадян України, які за­цікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної та комунальної власності для ведення фер­мерського господарства.

Вважаємо, що вимоги щодо включення до спеціальної пра­восуб’єктності вітчизняних фізичних та юридичних осіб, що виявили бажання стати учасником правовідносин по викори­станню земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, до­даткових вимог щодо їх здатності на належному рівні вести таке виробництво є цілком обґрунтованими. Вони спрямовані на га­рантування раціонального та ефективного використання земель сільськогосподарського призначення, на забезпечення належної якості сільськогосподарської продукції, що вироблятиметься на таких землях.

Розглядаючи аграрно-правовий статус фізичних та юридич­них осіб, слід зупинитися на іноземних громадянах, особах без громадянства та іноземних юридичних особах, які теж є вироб- никами сільськогосподарської продукції та суб’єктами сільсько­господарського землекористування в Україні. Загальний припис ч. 5 ст. 22 ЗК України, відповідно до якого землі сільськогоспо­дарського призначення не можуть передаватися у власність іно­земцям, особам без громадянства та іноземним юридичним осо­бам, суттєво впливає на їх можливість використовувати землі на цьому праві для здійснення сільськогосподарської діяльності, а також здатність бути засновниками фермерських господарств^[70].

Так, право на ведення особистого селянського господарства мають виключно фізичні особи - громадяни України, особи без громадянства, громадяни інших держав. При цьому громадяни України можуть одержати земельні ділянки вказаного цільового призначення як на праві власності, так і на праві оренди. Во­дночас іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського го­сподарства лише на умовах оренди, оскільки Земельний кодекс України забороняє цим особам набувати у власність земельні ді­лянки сільськогосподарського призначення.

Обмеження кола осіб, які можуть створювати фермерське го­сподарство, лише громадянами України також співвідноситься із приписами земельного законодавства щодо можливості прид­бання у власність земель сільськогосподарського призначення лише громадянами України. Зрозуміло, що, не маючи у влас­ності сільськогосподарських земель, реалізувати право на ство­рення фермерського господарства доволі важко.

На даний час засновниками сільськогосподарського коопе­ративу можуть бути як громадяни України, так і іноземці чи особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, що беруть участь у діяльності кооперативу через своїх представників (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про ко­операцію»). Вбачається, що такий нормативний припис є не­достатньо обґрунтованим, оскільки як при створенні сільсь­когосподарського кооперативу (приміром, виробничого), так і при його подальшому функціонуванні його засновники та чле­ни можуть передавати цій юридичній особі як пайові внески земельні ділянки сільськогосподарського призначення. А як ві­домо, останні перебувати у власності іноземних суб’єктів не мо­жуть. До речі, до викладення у 2012 році Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» в новій редакції склад за­сновників сільськогосподарських кооперативів обмежувався виключно громадянами України та юридичними особами, за­реєстрованими в Україні.

4.4.