§ 2. Фізичні особи - підприємці як суб’єкти ГОСПОДАРЮВАННЯ

Згідно зі ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Зага­льне правило встановлює рівність кожного на заняття підпри­ємництвом, тобто законодавець, надаючи праву на заняття підприємництвом конституційний ранг, тим самим визначив­ся і з підприємницькою правоздатністю.

Для характеристики підприємців у нормативних актах ви­користовується різна термінологія. У ЦК України зазначається категорія «фізична особа - підприємець», в той час як у ГК України (ч. 2 ст. 55) - «громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці».

Однак доцільним є використання саме терміна «фізична особа - підприємець», оскільки, по-перше, ЦК України ви­значає загальні засади приватних відносин, основною скла­довою яких є майнові відносини, а господарсько-виробничі відносини є також майновими відносинами та є складовою частиною господарських правовідносин. По-друге, публіч­ний статус суб'єкта господарювання не має істотного зна­чення для більшості приватних відносин, які виникають під час здійснення ним господарської діяльності, що повною мірою стосується і господарсько-виробничих правовідносин.

Правовому становищу громадянина як суб'єкта госпо­дарювання присвячена ст. 128 ГК України - «Громадянин у сфері господарювання». Згідно із зазначеною статтею гро­мадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійс­нення ним підприємницької діяльності за умови його дер­жавної реєстрації як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст.

Єднальною ланкою між конкретною особою, яка вступає у конкретні правовідносини, та її правовим статусом є пра- восуб'єктність, тобто сукупність установлених законодавст­вом і набутих у господарських правовідносинах прав та обов'язків у сфері господарювання. Фізичні та юридичні особи є учасниками широкого кола відносин, що охоплю­ються предметом правового регулювання тієї чи іншої галу­зі. Кожна із таких галузей права визначає свій різновид правосуб'єктності щодо означеного суб'єкта як учасника відносин, що охоплюються її правовим впливом.

Слід зауважити, що цивільна право- та дієздатність і гос­подарська право- та дієздатність співвідносяться як загальне та спеціальне. Положення чинного ГК України встановлюють щодо суб'єктів господарювання спеціальну правосуб'єктність, яку розглядають як синонім терміна «господарська компете­нція» (ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 207 ГК України)^[82]. Господарська компетенція як необхідний елемент правосуб'єктності, на думку І. В. Єршової^[83], означає сукупність прав, якими наді­лений суб'єкт відповідно до закону й установчих докумен­тів, а в деяких випадках - на підставі ліцензії. В подаль­шому автор акцентує увагу на необхідності виділення загальної, обмеженої, спеціальної і виключної господарсь­кої компетенції.

Через поняття господарської компетенції в теорії господар­ського права розкривається господарська правосуб'єктність суб'єкта господарювання^[84]. Господарська правосуб'єктність пе­редбачає здатність особи бути учасником господарських право­відносин, що виникають у процесі безпосереднього здійснен­ня господарської діяльності, в тому числі з приводу встановлення організаційних зв'язків між елементами гос­подарської інфраструктури.

У праві на підприємницьку діяльність всі є рівними, але не в способах його реалізації. Для того, щоб фізична особа набула можливості займатися підприємництвом (оскільки положення ст. 55 ГК України закріплюють норму про фізичну особу - під­приємця як суб'єкта господарювання), вона повинна мати по­вну правосуб'єктність, особливо це стосується дієздатності.

Тому можливість фізичної особи здійснювати підприєм­ницьку діяльність, тобто бути суб'єктом такої діяльності, пов'язана з набуттям саме повної цивільної дієздатності та з державною реєстрацією, що передбачено у ч. 1 ст. 50 ЦК України. Згідно зі ст. 34 ЦК України повної цивільної дієзда­тності набуває фізична особа з досягненням повноліття або з укладенням шлюбу до повноліття. Причому в разі припи­нення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття чи у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

Крім того, згідно із ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповно­літній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. У цьому випадку надання повної цивільної дієздатності від­бувається за рішенням органу опіки та піклування за за­явою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Також цією статтею передбачено можливість надання по­вної цивільної дієздатності за умови досягнення фізичною особою 16 років і бажання займатися підприємницькою дія­льністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усино- влювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьо­му разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Ця норма фактично дублюється нормою ст. 42 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізи­чних осіб - підприємців», у якій зазначено, що якщо заяв­ником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю, до ком­плекту документів для проведення державної реєстрації та­кож необхідно додати нотаріально посвідчену письмову зго­ду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування.

Господарська дієздатність полягає у здатності суб'єкта господарювання своїми діями набувати для себе прав і са­мостійно їх здійснювати, а також у здатності своїми діями створювати для себе обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Тому держава повинна визнати фізичну особу - підприємця суб'єктом вла­дно-розпорядчої діяльності, оскільки деякі публічні обов'яз­ки (наприклад сплачувати податки і т. ін.) виникають лише у випадку реалізації підприємницької правоздатності.

Динамічний характер господарської правосуб'єктності також виявляється і в тому, що вона визначається на мо­мент вступу в правовідносини. Так, здатність бути сторо­ною того чи іншого господарського договору встановлюєть­ся на момент укладення такого договору конкретним суб'єк­том. Однією з основних передумов набуття фізичною особою господарської правосуб'єктності є її державна реєст­рація як підприємця (ч. 2 ст. 50 ЦК України та ч. 1 ст. 128 ГК України), яка і буде моментом виникнення у цієї фізич­ної особи господарської право- та дієздатності, а в деяких випадках - отримання ліцензії. Варто погодитися з В. С. Мі­лаш^[85], що патентування як самостійний елемент механізму легалізації господарської (підприємницької) діяльності в жо­дному разі не впливає на наявність чи відсутність у сторони господарсько-договірної правосуб'єктності.

Підприємницьку діяльність громадянин може здійснювати:

- самостійно (отримавши статус підприємця);

- із залученням найманої праці чи без такого;

- самостійно або спільно з іншими особами.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, громадянин- підприємець зобов'язаний:

- у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

- повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, пред­мета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

- додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

- не допускати недобросовісної конкуренції, інших по­рушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

- вести облік результатів своєї підприємницької діяльно­сті відповідно до вимог законодавства;

- своєчасно надавати податковим органам декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію), інші не­обхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'яз­кові платежі в порядку і в розмірах, установлених законом.

Майнова відповідальність фізичної особи - підприємця є повною. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'я­заннями, пов'язаними з її підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном (ч. 1 ст. 52 ЦК України, ч. 2 ст. 128 ГК України), однак якщо вона перебуває у шлюбі, - то і част­кою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка нале­жатиме їй у разі поділу цього майна (ч. 2 ст. 52 ЦК України), за винятком майна, на яке відповідно до законодавства не може бути звернено стягнення. Перелік видів майна фізичних осіб, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими до­кументами, встановлений чинним законодавством.

Індивідуальний підприємець, який не має змоги задово­льнити вимоги кредиторів, пов'язані зі здійсненням ним підприємницької діяльності, може бути визнаний неплато­спроможним (банкрутом) відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом». З моменту прийняття відповідного рішення його державна реєстрація як підприємця втрачає значення.

Підставами припинення підприємницької діяльності фі­зичної особи - підприємця є: власне бажання особи; її смерть; у примусовому порядку, за рішенням відповідного органу.