Суб'єкти та об'єкти права власності на майно особистого селянського господарства

При здійсненні своєї господарської діяльності особисте селянське господарство використовує певне майно та працю своїх членів. Згідно зі ст.6 Закону України «Про особисте селянське господарство», до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім’ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.

У ст. 6 даного Закону наведено приблизний перелік майна, яке може бути використане для ведення особистого селянського господарства: а) рухоме майно - це сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім’ї, вироблена сільськогосподарська продукція та ін.; б) нерухоме майно - це земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, багаторічні насадження. При цьому спеціальним законом у ст. 7 були сукупно закріплені земельні та органічно пов’язані з ними майнові та деякі інші права та обов’язки членів господарства.

До нерухомого майна осіб, які ведуть особисте селянське господарство, як правило, входить житловий будинок - це будівля капітального типу, споруджена з додержанням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Проте, як зазначає професор П. Ф. Кулинич, цільовим призначенням земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства є їх використання виключно для вирощування сільськогосподарської продукції і на них заборонене будь-яке будівництво. Відтак житловий будинок із господарськими спорудами може бути власністю осіб, які ведуть особисте селянське господарство, але не використовуватися для ведення особистої селянської діяльності¹.

Вказівка в переліку майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, на жилі будинки призводить до хибної практики будівництва на земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства житлових будинків. Слід зазначити, що в науковій літературі висловлюється також протилежна думка, що заборона будівництва житлових будинків на земельних ділянках, призначених для ведення особистого селянського господарства, без зміни цільового призначення земельної ділянки є правовим нігілізмом у діяльності особистого селянського господарства^[188] ^{^[189]. З метою створення більш сприятливих умов для ефективної господарської діяльності особистих селянських господарств вважаємо питання щодо можливості здійснення будівництва житлових будинків, господарських будівель та споруд на земельних ділянках особистих селянських господарств членами цих господарств потребує подальшого законодавчого врегулювання. Особливим видом майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, є сільськогосподарські та свійські тварини і птиця. Правовий режим даних об'єктів встановлюється ст. 180 ЦК України, де вказується, що тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків встановлених законом. Таким чином, тварини є самостійним об'єктом цивільних прав, правовий режим якого встановлено не лише цивільним, а й аграрним законодавством, спеціальним законом України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року та іншими нормативно-правовими актами.
Об'єктами тваринного світу, згідно зі ст. З Закону України «Про тваринний світ» є: дикі тварини - хордові і безхребетні в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо). Слід мати на увазі, що до диких тварин належать види тварин, які виникли шляхом природного добору і здатні самостійно жити в умовах екосистеми.
Сюди не належать тварини, породи яких виведені людиною шляхом селекції, а також тварини, які стали настільки свійськими, що втратили здатність проживати в екосистемі самостійно. Правовий режим сільськогосподарських і свійських тварин, згідно зі ст. 1 Закону України «Про тваринний світ», визначається відповідно аграрним чи цивільним законодавством, але не екологічним, тобто на них не поширюється дія Закону України «Про тваринний світ»
Закон України «Про особисте селянське господарство» не містить вичерпного переліку майна, яке може використовуватись громадянами при веденні такого господарства. Згідно з положеннями ст. 325 ЦК України у власності особистого селянського господарства може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до чинного законодавства не можуть йому належати. Особисте селянське господарство може також мати будь-яке майно на праві користування, одержане внаслідок укладення договорів оренди, позички, прокату.
Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону.
Право спільної часткової власності реалізується членами особистого селянського господарства як співвласниками за їх згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю.
Співвласник має право на виділення в натурі частини із майна, що є у спільній частковій власності. У разі, коли виділення в натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законодавством або є неможливим, співвласник, який бажає виділення, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Майно, що перебуває у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі за домовленістю осіб, які ведуть особисте селянське господарство. За ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. У зазначеній власності перебувають майно, набуте подружжям за час шлюбу, а також майно, набуте в результаті спільної праці, та спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено договором (законом).
Члени особистого селянського господарства як співвласники майна володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлене домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників пра- вочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. При цьому згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
Особи, які спільно ведуть особисте селянське господарство, мають право на виділення у натурі частки із майна, яке перебуває в їх спільній сумісній власності, а також на поділ майна, яке є в їх спільній сумісній власності. У разі виділення частки їх майна, що є у спільній сумісній власності, або поділу такого майна вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Згідно із змістом ст. 346 ЦК України, право власності на майно для ведення особистого селянського господарства може припинятися у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати даній особі; знищення майна; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язанням власника; реквізиції; конфіскації; смерті власника. Право власності може бути припинене і в інших випадках, установлених законодавством.
11.4.}

<< | >>

↑

Источник: Аграрне право України : навчальний посібник / [Т. Є. Харитонова, І. І. Каракаш, Х. А. Григор'єва та ін.] ; за ред. Т. Є. Харитонової, І. І. Караката. - Одеса,2017. - 436 с.. 2017

Еще по теме Суб'єкти та об'єкти права власності на майно особистого селянського господарства:

- Аграрне право України - Аграрное право России -