Правовий режим земельної ділянки в особистому селянському господарстві
Особисте селянське господарство є формою здійснення господарської діяльності, пов’язаної з виробництвом сільського- сп одарської продукції на земельній ділянці. Виходячи зі змісту ст.
22 Земельного кодексу України, земельні ділянки для ведення громадянами особистого селянського господарства надаються із земель сільськогосподарського призначення для вирощування сільськогосподарської продукції, не забороненої законом, а також для здійснення виробничо-господарської діяльності, пов’язаної з виробництвом цієї продукції.Право на одержання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства можуть мати лише фізичні особи. Відповідно до п. 1-2 ст. 35 Земельного кодексу України суб’єктами права власності чи права користування земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни та особи без громадянства. При цьому громадяни України можуть одержати земельні ділянки вказаного цільового призначення як на праві власності, так і на праві оренди. Водночас іноземні громадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства лише на умовах оренди, оскільки Земельний кодекс України забороняє цим особам набувати у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення.
Характеризуючи суб’єктний склад земельних правовідносин, що виникають у процесі набуття та реалізації прав на землю фізичними особами, варто сказати, що суб’єктами права на земельну ділянку для зазначеної мети можуть бути лише фізичні особи, а не сім’я, двір чи група громадян[185]. Тому безпідставними є рішення органів місцевого самоврядування чи органів державної влади про відмову в передачі у приватну власність земельної ділянки одному з членів сім’ї, інші члени якої вже приватизували одну чи декілька земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.
Земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства на праві власності може належати громадянину України одноособово або кільком громадянам України на праві спільної часткової або сумісної власності. Спільна сумісна власність на земельну ділянку виникає у подружжя за умови, що земельну ділянку було набуто в період шлюбу Спільна часткова власність на земельну ділянку виникає у громадян України: при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок; при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома чи більше особами; за рішенням суду.
Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя) відповідно до закону. В разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості). Тут необхідно виходити з того, що виділення земельної ділянки тому чи іншому члену особистого селянського господарства залежить від правового титулу на підставі якого особисте селянське господарство користувалося земельною ділянкою для здійснення своєї діяльності, а саме: на праві спільної часткової чи спільної сумісної власності. Порядок виділення земельної ділянки членові особистого селянського господарства регулюється нормами Земельного кодексу України, а також нормами Цивільного та Сімейного кодексів України. В разі виникнення спору між членами ОСГ щодо виділення земельної ділянки питання вирішується в суді.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство», для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Виходячи з цієї норми, право на оренду земельної ділянки для особистого селянського господарства обмежується також 2 гектарами, що суперечить нормам, установленим Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».
Що стосується граничних розмірів земельних ділянок на праві власності, то, згідно зі ст. ст. 118, 121 Земельного кодексу України, громадянам України безоплатно передаються з земель державної або комунальної власності у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства розміром не більше 2 гектарів. При цьому передача земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства безоплатно у власність громадянам у межах названої норми здійснюється один раз за вказаним цільовим призначенням.Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено в разі виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.
Обмеження максимального розміру земельних ділянок, що безоплатно передаються у власність громадянам України, не перешкоджає їм придбати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства з земель державної і комунальної власності за цивільно-правовими угодами на платній основі або
ж набути земельні ділянки у приватних власників будь-якими законними способами (за цивільно-правовими договорами, у порядку спадкування) понад 2 гектари. Відповідно до п. 13 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, до 1 січня 2015 року громадяни можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 1 ОО гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі спадкування земельних ділянок за законом.
Таким чином, земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства можуть набуватися в порядку приватизації (ст. ст. 118, 121 ЗК України, ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство»), шляхом виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних часток (паїв), прийняття спадщини, а також за цивільно-правовими угодами.
Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, встановлених ст.
121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.Ця норма стосується тих осіб, здебільшого членів колишніх підсобних господарств, які мали присадибну земельну ділянку на праві користування у розмірі до 0,5 гектара (п. 42 При- мірного статуту колгоспу). Тому в процесі її безоплатної приватизації площа земельної ділянки особистого селянського господарства може бути меншою за 2,0 гектара. У такому разі це господарство може скористатися правом на безоплатну передачу йому земельної ділянки з земель уже не колективної власності, а з земель державної або комунальної власності. При цьому земельна ділянка може збільшитися, але не перевищувати у загальній площі 2,0 гектара.
Продукція, вирощена на земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства, має бути спрямована на власне споживання селян, що ведуть таке господарство, і лише її надлишки можуть бути реалізовані на ринках та через заготівельні організації. Звичайно, важко уявити, що, скориставшись усіма зазначеними можливостями набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, воно при цьому збереже свій статус підсобного. У зв'язку з цим деякі науковці пропонують поділяти особисті селянські господарства на підсобні та товарніоднак товарність такого виду сільськогосподарської діяльності суперечить вимогам Закону України «Про особисте селянське господарство». Крім того, у п. 165.1.24 ст. 165 Податкового кодексу України зазначено, що доходи від відчуження сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинного безпосередньо власником перероблення), вирощеної (виробленої) ним на земельних ділянках, наданих йому в розмірах, встановлених ЗК України для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку
Таким чином, розмір земельних ділянок, які громадяни можуть використовувати для ведення особистого селянського господарства, фактично обмежений 2 гектарами.
В разі збільшення площі земельної ділянки понад 2 гектари (наприклад, в результаті приєднання до господарства ділянки в розмірі земельної частки (паю)), особисте селянське господарство набуває рис суб'єкта підприємницької діяльності, а особа, що веде таке господарство, має сплачувати відповідні податки.З прийняттям Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12 лютого 2015 року[186] [187], до ст. 33 Земельного кодексу України та ст. ст. 5 та 7 Закону України «Про особисте селянське господарство» були внесені зміни, згідно з якими: земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок. Отже, на земельних ділянках особистого селянського господарства стає можливим здійснення підприємницької діяльності шляхом виробництва товарної сільськогосподарської продукції. 11.3.