Юридичні підстави припинення ведення особистого селянського господарства

В процесі здійснення ведення особистого селянського госпо­дарства можливе його припинення, яке відбувається на підставі передбачених законом юридичних фактів, необхідних та достат­ніх для припинення його діяльності.

- рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності;

- якщо не залишилось жодного члена господарства або спад­коємця, який бажає продовжити його ведення;

- припинення прав на земельну ділянку згідно із ЗК Укра­їни.

Заслуговує на увагу класифікація юридичних підстав при­пинення ведення особистого селянського господарства, що за­пропонована професором В. В. Носіком, який розподіляє їх на три групи: добровільне припинення господарств; припинення з об’єктивних і незалежних від волі членів господарств обставин; примусове^{[195] [196]. Так, добровільне припинення ведення ОСГ має місце в разі прийняття рішення членів особистого селянського господарства про припинення його діяльності. Припинення з об’єктивних і незалежних від волі членів господарств обставин відбувається, якщо не залишилось жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його ведення. У свою чергу, припинення прав на земельну ділянку, що тягне згідно із ЗК України припинення ведення ОСГ, може здійснюватися як в примусовому, так і в добровільному порядку.}

Шляхом визначення в законодавстві переліку випадків при­пинення ведення особистого селянського господарства законо­давець вказує на потенційні можливості його припинення та визначає способи такого припинення. Це дозволяє окреслити межі здійснення господарської діяльності членами особистих селянських господарств, захистити членів особистих селянських господарств від порушень; визначити можливості для добровіль­ного і примусового припинення ведення цієї діяльності.

При добровільному припиненні діяльності особистого се­лянського господарства фізична особа або члени такого сімей­но-родинного об’єднання, які не мають бажання вести його на відведеній для цієї мети земельній ділянці, приймають рішення про те, що вони не займатимуться виробництвом, перероблен­ням та споживанням сільськогосподарської продукції; наданням послуг у сфері сільського (зеленого) туризму з використанням майна такого господарства. Отже, передусім діяльність особи­стих селянських господарств може припинятися на умові до­бровільності.

У разі, якщо особисте селянське господарство веде одна фі­зична особа, діяльність такого господарства припиняється на підставі рішення цієї особи. Якщо особисте селянське господар­ство здійснює свою діяльність на основі членства фізичних осіб у такому господарстві, то рішення про припинення діяльності останнього приймають усі члени господарства. Якщо ж один з членів особистого селянського господарства не погоджується з припиненням діяльності селянського господарства і бажає са­мостійно продовжувати діяльність в такому господарстві, то при позитивному вирішенні питання щодо переоформлення земель­ної ділянки на таку особу всі інші фізичні особи припиняють членство в особистому селянському господарстві. Остаточне рі­шення про припинення ведення особистого селянського госпо­дарства приймає особа, яка одержала земельну ділянку для ве­дення такого господарства ’.

У випадку самостійного і вільного волевиявлення про припи­нення діяльності особистого селянського господарства, фізична особа або члени сімейно-родинного об’єднання подають заяву до сільської, селищної, міської ради на ім’я уповноваженої осо­би, що здійснює облік особистих селянських господарств, з за­значенням причини припинення особистого селянського госпо­дарства або виходу із членів особистого селянського господар­ства з особовими підписами всіх учасників, до якого додається відповідне рішення про припинення особистого селянського го­сподарства або вихід з нього.

Підставою припинення ведення особистого селянського го­сподарства є також такий юридичний факт, як смерть особи чи осіб, що займалися веденням особистого селянського господар­ства. У разі смерті особи ведення особистого селянського го­сподарства припиняється за таких умов: а) якщо не залишилося жодного члена господарства, який бажає продовжувати вести таке господарство; б) якщо спадкоємці не виявляють бажання займатися веденням особистого селянського господарства.

Оскільки особисте селянське господарство виникає тоді, коли особа у встановленому чинним законодавством порядку набула у власність чи користування земельну ділянку сільсько­господарського призначення, то припинення прав на таку ді­лянку з необхідністю потребує вчинення юридичних дій, по­в’язаних з припиненням такого господарства. Юридичні під­стави припинення права власності на земельну ділянку пе­редбачено ст. 140 ЗК України. У ст. 141 ЗК України закріплено підстави припинення права користування земельною ділянкою. При цьому припинення права власності на землю та права ко­ристування земельною ділянкою може здійснюватися як в до­бровільному так і в примусовому порядку Оскільки примусове припинення суб’єктивних прав на землю здійснюються не з во­лі її власника або землекористувача, загальним для примусових підстав, що припиняють право власності на землю та право зем­лекористування, є судовий порядок їх застосування. Так, ст. 143 ЗК України визначає вичерпний перелік випадків припинення прав на земельну ділянку, у яких застосування примусу є мож­ливим, що дозволяє відмежувати їх від випадків, коли припи­нення цих права у примусовий спосіб забороняється, що є од­нією з гарантій цих прав.

У разі припинення ведення особистого селянського госпо­дарства сільська, селищна, міська рада за місцем розташуван­ня земельної ділянки, наданої для особистого селянського го­сподарства, вилучають таке господарство з обліку особистих селянських господарств. Після виходу із членів особистого се­лянського господарства або припинення його ведення, оформ­леного відповідно до норм чинного законодавства, органи міс­цевого самоврядування відповідно до погосподарської книги видають громадянам - членам домогосподарства довідку в якій відображається припинення ведення особистого селянського го­сподарства чи вихід з такого господарства. Спори, що виника­ють у зв'язку з припиненням особистого селянського господар­ства, вирішуються в судовому порядку.

11.6.