Суб'єкти права власності та користування на землі сільськогосподарського призначення

Особливе становище громадян України серед інших суб’єктів земельних правовідносин зумовлене основним призначенням соціальної правової держави і сучасними потребами реформування земельних правовідносин шляхом перерозподілу земель державної та комунальної власності.

Такий специфічний земельно-правовий статус громадян України, який передбачає найширший обсяг правосуб’єктності, знаходить прояв у законодавчому визнанні диференційованих за змістом суб’єктивних прав на землю громадян України, законодавчому закріпленні найширшого кола підстав набуття прав на землю.

Земельна правосуб’єктність складається з правоздатності і дієздатності. Земельна дієздатність може бути визначена як здатність особи своїми діями набувати земельні права і створювати земельні обов’язки. Виникнення земельної дієздатності залежить від віку людини, стану її здоров’я¹, наявності певного статусу тощо. Наприклад, іноземці та особи без громадянства обмежені у земельній дієздатності, а саме, можливості набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення^[97] ^{^[98].}

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦК України суб’єктами права власності на земельну ділянку можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Згідно зі ст. 80 ЗК України суб’єктами права власності на землю можуть бути: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Закон забороняє набувати землі сільськогосподарського призначення у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам (ч. 5 ст. 22 ЗК України).

Однак, у випадку спадкування земельної ділянки, іноземна особа або особа без громадянства може стати власником земельної ділянки саме сільськогосподарського призначення. У такому випадку зазначена особа повинна здійснити її відчуження протягом року з моменту переходу такого права (ч. 4 ст. 22, п. в ч. 3 ст. 81, ст. 140, ч. 1 ст. 145 ЗК України). У разі, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, вона підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Як вже зазначалося, відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються суб'єктам користування з різним цільовим використанням. В залежності від виду використання для суб'єктів можуть встановлюватися певні обмеження або заборони на укладання певного виду договору щодо використання таких земель.

Землі інших категорій також можуть використовуватися для сільськогосподарських потреб у випадку, встановленому законом, наприклад, у випадку задоволення таких потреб несільсь- когосподарськими підприємствами, установами та організаціями на землях «іншого» (за змістом - несільськогосподарського) призначення під час ведення підсобного господарства (ст. 37 ЗК України), або у випадку задоволення господарських потреб працівників природних заповідників у сінокосах, випасах, городах відповідно до встановлених нормативів, на спеціально виділених земельних ділянках, що повинні бути передбачені проектами організації території природних заповідників та охорони їх природних комплексів (ч. 3 ст. 16 ЗУ «Про природно-заповідний фонд» від 16 червня 1992 року)¹.

Якщо йдеться про передачу права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб стосовно земель сільськогосподарського призначення, то до землекористувача у науковій літературі висувається особлива вимога - землекористувачем (особою, на користь якої буде встановлене таке право) може бути не будь-яка особа, а лише здатна забезпечити цільове використання такої земельної ділянки^[99] ^{^[100].}

Тому пропонується законодавчо обмежити коло можливих набувачів права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб та надати перевагу фізичним особам, які мають сільськогосподарську освіту чи досвід роботи в сільському господарстві, чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва, або ж юридичним особам, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва (за аналогією з вимогами ст. 130 ЗК України, що пред'являються до покупців земель сільськогосподарського призначення)^[101].

Отже, поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення зумовлюють спеціальний суб’єктний склад цього виду землекористування. Суб’єктами права сільськогосподарського землекористування є лише ті особи, які мають спеціальну, тобто земельну правоздатність; вона виникає на підставі земельного законодавства. Для земель сільськогосподарського призначення саме земельна, а не цивільна, правоздатність особливо наочна. Так, якщо відведенням земельної ділянки під будівництво (землі житлової і громадської забудови) по суті обмежуються подальші земельні відносини, то для сільськогосподарських суб’єктів це є лише правовстановлю- ючим фактом для подальшого їх функціонування у процесі використання цих земель. Останнє особливо повно проявляється у системі земельних прав власників земельних ділянок, а також орендарів.

Таким чином, йдеться про існування загальної і спеціальної правоздатності. Загальна земельна правоздатність притаманна всім громадянам та юридичним особам. Але це лише можливість бути суб’єктами конкретного права землекористування. Його ж реалізація певною особою можлива лише внаслідок здійснення конкретних правових умов. У такий спосіб виникає суб’єктивне право сільськогосподарського землекористування. Коло спеціальних суб’єктів, які мають земельну правоздатність стосовно земель сільськогосподарського призначення відносно обмежено. Такими є лише ті особи, як фізичні, так і юридичні, які у встановленому порядку одержали конкретну земельну ділянку на праві власності або на праві користування (оренди).

У зв’язку з цим вони набувають спеціального земельно-правового статусу, тобто стають носіями певних земельних прав та обов’язків^[102] ^{^[103]. На сьогоднішній день діє заборона відчуження (мораторій) земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яка передбачена п. 15 Перехідних положень ЗК України, що також значно впливає на набуття прав на такі землі.
Зокрема, підп. а п. 15 Перехідних положень ЗК передбачає, що купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності в період дії мораторію заборонена. Натомість підп. б цього ж пункту стосується відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що належать на праві приватної власності, і заборона тут стосується тільки певних їх видів. Зокрема земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв). Тобто земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва можуть вільно відчужуватися. Або земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства можуть бути відчужені у разі, якщо така земельна ділянка не виділялася за рахунок земельної частки (паю). Це саме буде стосуватися і земельних ділянок для фермерського господарства, які хоча й не зазначені у п. 15 Перехідних положень ЗК, але дуже часто виділялися якраз саме за рахунок земельних часток (паїв)^[104].
По-друге, важливим є визначення суб'єкта відчуження та суб'єкта набуття земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Зокрема, держава та територіальні громади не можуть продавати будь-які земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а громадяни та юридичні особи - тільки ті земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які мають певний вид використання. Щодо набувачів земель сільськогосподарського призначення також є певні обмеження, які передбачені ч.
5 ст. 22 ЗК та стосуються іноземців, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав, про що зазначалося вище. Відповідно до ч. 2 ст. 93 ЗК України зазначені суб'єкти не обмежені лише в праві укладати договори оренди щодо зазначеної категорії земель. По-третє, мораторій розповсюджується на певні об'єкти, зокрема на земельні ділянки сільськогосподарського призначення та земельні частки (паї).
По-четверте, є виключення, коли все ж таки земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають під мораторієм, можна відчужувати. Зокрема: 1) їх можна передавати у спадщину; 2) міняти одну земельну ділянку на іншу земельну ділянку але з врахуванням вимог ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»; 3) вилучати (викупати) для суспільних потреб. Причому перші два випадки стосуються тільки земель, які перебувають у приватній власності, а третій випадок - земельних ділянок всіх форм власності.
По-п’яте, слід враховувати, що угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» п. 15 Перехідних положень ЗК, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
5.3.}

<< | >>

↑

Источник: Аграрне право України : навчальний посібник / [Т. Є. Харитонова, І. І. Каракаш, Х. А. Григор'єва та ін.] ; за ред. Т. Є. Харитонової, І. І. Караката. - Одеса,2017. - 436 с.. 2017

Еще по теме Суб'єкти права власності та користування на землі сільськогосподарського призначення:

- Аграрне право України - Аграрное право России -