2.2.2. Землі сільськогосподарського призначення державної власності

Земельні відносини, об\'єктом яких виступають земельні ділянки державної і комунальної власності, регулюються Земельним кодексом України та нормами публічного права інших законодавчих актів.

Згідно зі ст. 14 Конституції України юридичні особи набувають право власності на землю виключно відповідно до закону. ЗК України (гл. 2 і 3) встановлені повноваження органів місцевого самоврядування, органів державної виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Верховної Ради України в галузі земельних відносин, у тому числі з питань розпорядження землями відповідно комунальної і державної власності, зокрема надання їх державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

3 метою забезпечення рівноправних умов для господарювання ЗК дозволяє державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям орендувати земельні ділянки, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб. Державні і комунальні юридичні особи в земельних відносинах з громадянами і юридичними особами виступають як їх рівноправні учасники. Орендодавцями у цих випадках можуть бути громадяни і юридичні особи, яким земельні ділянки належать на праві власності.

Незалежно від того, хто виступає сторонами договору оренди землі приватної, державної чи комунальної власності: громадяни, юридичні особи або ж органи державної виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, земельні ділянки можуть передаватися в оренду на підставі цивільно-правових договорів оренди (ст.

У разі ліквідації державних чи комунальних підприємств, установ, організацій їх праводієздатність як юридичних осіб припиняється. Земельні ділянки, які були їм надані у постійне користування із земель сільськогосподарського призначення, за рішенням відповідного органу виконавчої влади, уповноваженого розпоряджатись земельною ділянкою ліквідованої юридичної особи, або ж за рішенням органу місцевого самоврядування, переводиться до земель запасу за умови, що вона буде використовуватись за цільовим призначенням, тобто для сільськогосподарських потреб.

Уповноважений орган виконавчої влади або місцевого самоврядування може вирішити питання про надання земельної ділянки, яка була у постійному користуванні ліквідованої юридичної особи, іншим громадянам та юридичним особам для використання її за цільовим призначенням, не передаючи її до земель запасу. У таких випадках земельна ділянка за розсудом уповноваженої особи (органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування) передається іншим юридичним особам, заснованим на державній чи комунальній власності, як на праві постійного користування, так і на умовах оренди, а громадянам – на підставі договору оренди.

У разі ліквідації державного або комунального підприємства, установи, організації договір оренди земельної ділянки, яка перебувала у їх постійному користуванні, припиняється. Це обумовлено тим, що в разі ліквідації юридичної особи правонаступництво в галузі земельних відносин не виникає.

Проте, за загальними правилами земельного законодавства, органи виконавчої влади або місцевого самоврядування, які уповноважені виступати від імені держави чи територіальної громади села, селища, міста і розпоряджатись землями державної чи комунальної власності, вправі розпорядитись земельною ділянкою на власний розсуд і укласти з орендарем земельної ділянки новий договір оренди або ж надати її у постійне користування іншій юридичній собі, передати в оренду іншій особі із збереженням її цільового використання. У відповідності із ст. 25 Земельного кодексу України уповноважена особа може прийняти рішення про приватизацію земельної ділянки ліквідованого підприємства, установи, організації.