2.2.1. Загальні визначення земель сільськогосподарського призначення
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
· сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
· несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
§ громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
§ сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
§ сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам – для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
§ несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об\'єднанням громадян – для ведення підсобного сільського господарства.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.
Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.
Для будівництва промислових підприємств, об\'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв\'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов\'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Лінії електропередачі і зв\'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.
Визначення земель, придатних для потреб сільськогосподарського виробництва, проводиться органами, які уповноважені приймати рішення про надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування, на підставі даних державного земельного кадастру.
Ця стаття ЗК застосовується лише у випадках надання земель сільськогосподарського призначення, що належать до державної і комунальної власності.
Щодо забезпечення пріоритетності земель сільськогосподарського призначення вона є нормою прямої дії лише стосовно земель державної і комунальної власності в разі надання земельних ділянок із цих земель у постійне користування державним чи комунальним юридичним особам.
Так, земельні ділянки у постійне чи тимчасове користування згідно зі ст. 122 ЗК сільські, селищні, міські ради надають у постійне користування юридичним особам для всіх потреб із земель комунальної власності відповідних територіальних громад, а районні та обласні ради – із земель спільної власності територіальних громад. Районні, обласні державні адміністрації, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також Рада міністрів АР Крим надають землі для потреб, визначених цією статтею ЗК з урахуванням ст. 149 і 150 ЗК, із земель державної власності у постійне користування, в тому числі для сільськогосподарського використання, в межах повноважень, встановлених для кожного з перелічених органів місцевого самоврядування і державної адміністрації.
Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної і комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної власності.
Внаслідок приватизації державних земель, яка проводиться з 1992 року, переважна більшість земель сільськогосподарського призначення передані у приватну власність громадянам України і юридичним особам України. У зв\'язку з цим держава має обмежені можливості для забезпечення пріоритетності земель сільськогосподарського призначення, перш за все в частині використання таких земель за цільовим призначенням.
Можливості держави з питань забезпечення пріоритетності земель сільськогосподарського призначення зводяться, насамперед, до того, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування в межах встановлених для них повноважень (ст. 20 ЗК). Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів.
Громадянин України і юридична особа України, які є суб\'єктами права власності на землі сільськогосподарського призначення, самостійно не можуть змінити цільове призначення власних земель. Вони можуть лише ініціювати це питання перед органами місцевого самоврядування чи місцевих державних адміністрацій, в компетенцію яких входить його вирішення.
Зміна цільового призначення сільськогосподарських земель не може бути предметом договору купівлі-продажу, міни, доручення, успадкування, застави, оренди та інших цивільно-правових угод щодо земельних ділянок.
Статтею 21 ЗК передбачені наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Такі порушення є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними цивільно-правових угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності згідно з законом громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням відповідно до ст. 211 ЗК визнається порушенням земельного законодавства, а за використання земель не за цільовим призначенням ст. 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає накладення штрафу на громадян від трьох до двадцяти, на посадових осіб – від десяти до двадцяти п\'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.Юридичні складності та небезпеки!
В окремих випадках виникає гостра потреба у наданні земельних ділянок сільськогосподарського призначення або ж у вилученні (викупі) і наданні земельних ділянок для потреб, не пов\'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва. ЗК передбачає, що для таких потреб надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. За таким принципом надаються угіддя для будівництва промислових підприємств, об\'єктів комунально-житлового господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв\'язку, магістральних трубопроводів та для інших потреб. Встановлене правило застосовується при вирішенні питання про надання земельних ділянок, придатних для потреб сільського господарства, для нового будівництва перелічених об\'єктів або ж для їх розширення в порядку капітального ремонту чи добудови додаткових об\'єктів.
Застереження про надання юридичним особам для будівництва земель гіршої якості нерідко є недоцільним.
На практиці проектування новобудов здійснюється шляхом пропозицій про відведення переважно земельних ділянок, що в сукупності складають єдину ділянку, де розташована лінія електропередачі та зв’язку, по якій проходить рівний шлях тощо.
Очевидним є те, що безглуздим було будувати залізницю лише на землях гіршої якості, а не безперервними лініями залізничних колій. Однак, при проектуванні слід враховувати якість земель вздовж всієї лінії будівництва. Саме тому досить слушним є застереження Земельного кодексу України, що лінії електропередачі і зв’язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.