Землі сільськогосподарського призначення.

До них належать:

• сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

• несільськогосподарські угіддя (землі тимчасової консервації, господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, землі під господарськими будівлями і дворами).

Основним і першочерговим обов\'язком власників земельних ділянок є забезпечення використання таких земель за цільовим призначенням. При виникненні потреби в будівництві промисло­вих підприємств, залізниць та автомобільних шляхів, ліній електропередач і зв\'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших цілей, не пов\'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, під перелічені об\'єкти із земель державної (комуналь­ної) власності виділяються переважно несільськогосподарські або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Стосовно будівництва на приватних (колективних) сільськогосподарських землях, то воно можливе за умови зміни цільового призначення ділянки.

Як вже зазначалося, усі форми власності на землю і, відповідно, суб\'єкти прав рівноправні. Проте для земель сільськогосподарсь­кого призначення суттєвим обмеженням прав власності є те, що вони не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, юридичним особам і державам, а також особам без громадянства, хоча ці суб\'єкти мають право орендувати землю.

Землі сільськогосподарського призначення використовуються:

• громадянами - для ведення особистого селянського госпо­дарства та товарного сільськогосподарського виробництва, садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби;

• сільськогосподарськими підприємствами і фермерськими господарствами - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

• сільськогосподарськими науково-дослідними установами та навчальними закладами — для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

• несільськогосподарськими підприємствами, установами та організаціями, релігійними організаціями й об\'єднаннями громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Основними формами господарювання на сільськогосподарських землях є:

> особисте селянське господарство;

> сільськогосподарське підприємство;

> фермерське господарство;

> підсобне сільське господарство.

Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка не належить до підприємницької і проводиться без створення юридичної особи громадянином або родиною задля задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, реалізації її надлишків та надання послуг.

Якщо власних земель не вистачає, то громадяни для сінокосіння і випасання худоби використовують громадські сіножаті й пасовища, тобто ті, що перебувають у власності держави чи територіальної громади. У випадку, коли ними орендуються державні (комунальні) землі для городництва, на таких ділянках не допускається капітальне будівництво, а можуть лише зводитися тимчасові споруди для зберігання інвентарю та захисту від непогоди, які підлягають знесенню після закінчення строку оренди. Така правова норма не розповсюджується на приватні землі для городництва та садівництва.

На відміну від особистого селянського господарства, сільсько­господарське підприємство є юридичною особою, що здійснює підприємницьку діяльність на сільськогосподарських землях. Встановлено, що для такого підприємства дохід від реалізації сільгосппродукції має становити не менше 50 відсотків загальної суми виручки.

Державним (комунальним) сільськогосподарським підприємст­вам земельні ділянки із земель державної (комунальної) власності надаються у користування, а при їх ліквідації ділянки перево­дяться до земель запасу (або надаються іншим громадянам та юридичним особам).

Фермерське господарство, як і особисте селянське господарство, створюється одним громадянином або родичами (членами сім\'ї). Проте воно має статус юридичної особи і є формою підприємницької діяльності на сільськогосподарських землях.

Землі фермерського господарства можуть складатися із:

■ земельної ділянки, що належить на праві власності фермерсь­кому господарству як юридичній особі;

■ земельних ділянок, що належать громадянам-членам фер­мерського господарства на праві приватної власності;

■ земельної ділянки, що використовується фермерським госпо­дарством на умовах оренди.

Підсобне сільське господарство для несільськогосподарських підприємств (установ, організацій), релігійних організацій та об\'єднань громадян не є основним видом діяльності і тому здійснюється в межах існуючих юридичних осіб.

Землі лісового фонду. До земель лісогосподарського призначен­ня належать:

• лісові землі;

• нелісові землі.

Лісові землі — це землі, які:

> вкриті лісовою рослинністю;

> внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності, стихійного лиха тощо не вкриті лісовою рослинністю;

> зайняті незімкнутими лісовими: культурами, розсадниками і плантаціями, шляхами та просіками, протипожежними розри­вами, осушувальними канавами і дренажними системами.

Нелісові землі зайняті сільськогосподарськими угіддями, водоймами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродук­тивними землями тощо, які використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду можуть перебувати в державній, кому­нальній та приватній власності і використовуватися постійно чи орендуватися.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:

> зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

> окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільсько­господарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Землі водного фонду. До земель водного фонду належать землі, зайняті:

• морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водой­мами, болотами, а також островами;

• прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

• гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

• береговими смугами водних шляхів.

З метою запобігання забрудненню водойм та пошкодженню поліпшених водних об\'єктів виділяються земельні ділянки природоохоронної території з режимом обмеженої господарської діяльності (докладніше див. главу 3.1), а саме:

> прибережні захисні смуги;

> смуги відведення;

> берегові смуги водних шляхів.

Форма власності зазначених земельних ділянок — державна (комунальна), а господарюючим суб\'єктам вони можуть переда­ватися лише у користування.

Уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об\'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Вони встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

■ для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

в для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

■ для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів;

■ для морів та навколо морських заток і лиманів — за проектами землеустрою;

■ у межах населених пунктів - на основі містобудівної доку­ ментації.

Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення, а на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов\'язаних з судноплавством, установлюються берегові смуги.

3.