Поняття земель сільськогосподарського призначення, підстави та порядок виникнення прав на землю в сільському господарстві

Особливе місце у структурі земельного фонду України за­ймають саме землі сільськогосподарського призначення як най­більш важлива і значна частина усіх земель. Вони є унікальним природним ресурсом, основою економічного розвитку держави та матеріального добробуту народу України ’.

Правовому режиму земель сільськогосподарського призна­чення присвячено главу 5 ЗК України, яка за своїм об’ємом є найбільшою порівняно з главами, які присвячені іншим кате­горіям земель. Так відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльно­сті, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Під формулюванням «землі, призначені для цих цілей» (тоб­то для «виробництва сільськогосподарської продукції, здійс­нення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності») слід розуміти землі сільськогосподарського при­значення, що перебувають у запасі, а також ті, що підлягають сільськогосподарській рекультивації після видобування корис­них копалин; цілину, болота, піски, ділянки з чагарниками та малопродуктивним лісом, пустелі, напівпустелі тощо, що під­лягають сільськогосподарському освоєнню відповідно до пев­ного акта (затвердженого землевпорядного проекту проекту ре­культивації, проекту консервації тощо)¹.

На підґрунті нормативного визначення земель сільського­сподарського призначення у науковій літературі виокремлюють дві основні правові ознаки земель сільськогосподарського при­значення: 1) надання для потреб сільського господарства; 2) ви­користання у сфері сільськогосподарського виробництва^{[82] [83].}

Існують два критерії віднесення земель до категорії земель сільськогосподарського призначення, які можна назвати при­родно-економічним та юридичним.

Природно-економічний критерій передбачає віднесення до земель сільськогосподарського призначення всіх земель, які за своїми якостями є придатними для використання в якості за­собу аграрного виробництва. Юридичним критерієм віднесен­ня земельних ділянок до земель сільськогосподарського при­значення є:

а) передача земель у власність чи їх надання у користування громадянам та юридичним особам для виробництва сільського­сподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науко­во-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури;

б) призначення земель для виробництва сільськогосподарсь­кої продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослід­ної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробни­чої інфраструктури. Тобто такі землі повинні або надаватися, або бути призначеними для однієї з цілей, вказаних у кодексі¹.

При дослідженні права сільськогосподарського використання земель України ще в середині 70-х років ХХ. ст. було зроблено висновок, що до земель сільськогосподарського призначення мають бути віднесені всі землі, придатні для цієї мети. В основу такого розподілу пропонувалося покласти природні якості зем­лі, геоботанічні властивості фунтів, оскільки «придатність» під­креслює економічну доцільність та природну властивість ґрун­тів для використання їх у сільському господарстві, а «призна- ченістм є тільки свідченням того, що за тими чи іншими яко­стями ці землі адміністративним актом віднесені до фонду зе­мель сільськогосподарського призначення і тому з природної та економічної точок зору ці землі можуть використовуватися для вирощування сільськогосподарської продукції, у зв'язку з чим їм має надаватися статус земель сільськогосподарського при­значення^{[84] [85].}

Під сільськогосподарськими землями Н. І. Титова пропонує розуміти найбільш суспільно цінну категорію земель, які за при­родними властивостями ґрунтів (родючістю) здатні бути основ­ним засобом для вирощування сільськогосподарських культур за умов їх раціонального використання, а також для ведення тва­ринництва та інших сільськогосподарських галузей^[86].

Поняття земель сільськогосподарського призначення включає характеристику їх юридичної структури. Вони - багатострук- турні за своїм складом. Традиційно вважається, що в сільському господарстві землі функціонують як основний засіб виробницт­ва і як територіальний базис. Відповідно до цих способів ви­користання і здійснюється поділ земель сільськогосподарського призначення на види.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподар­ського призначення належать сільськогосподарські ^^ідя і не- сільськогосподарські угіддя. Найбільш цінними є сільськогос­подарські угіддя, тобто земельні угіддя, що систематично ви­користовуються для отримання сільськогосподарської продук­ції. Земельний кодекс не дає визначення сільськогосподарських угідь, а лише наводить вичерпний перелік земель, які входять до їхнього складу. До сільськогосподарських угідь належать: ріл­ля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги (ч. 2 ст. 22 ЗК України)¹. Офіційне визначення ріллі містилося у на­казі Державного комітету статистики від 5 серпня 2008 року «Про затвердження Методики проведення розрахунків основ­них показників обсягів виробництва продукції тваринництва у господарствах усіх категорій». Даний нормативний акт визначає ріллю як земельні ділянки, які систематично обробляються та використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари, пло­щі парників та теплиць^{[87] [88]. Рілля, або орні землі, є найціннішою складовою земель сільськогосподарського призначення. Саме вони характеризуються наявністю фунтового покриву який за­безпечує їх унікальну природну властивість родючості, їх зна­чення як основного засобу виробництва зернової продукції, ви­рощування технічних та інших сільськогосподарських культур[89] [90].}

Якщо рілля через певні обставини більше року, починаючи з осені, не використовується для посіву сільськогосподарських культур і не підготовлена під пар, вона перетворюється на пе­релоги. Тобто вони тимчасово виведені з активного сільсько­господарського обробітку (розорювання), як правило, з метою природного відновлення ґрунтів. До перелогів не відносять ро­зорані ділянки сінокосів і пасовищ, залишені для природною заростання травостоєм. Зустрічається також визначення пере­логів як одного з видів сільськогосподарських угідь, переважно орних, що втратили родючість і не були в обробітку протягом кількох років. На ділянках, зайнятих перелогами, формують­ся сприятливі умови для відновлення природного рослинного покриву".

Багаторічні насадження - це земельні ділянки, на яких ви­рощуються плодово-ягідні дерева і кущі, які плодоносять про­тягом тривалого періоду і призначені для отримання врожаю плодово-ягідної, технічної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій, боротьби з суховіями тощо. До них належать: сади, виноградники, плодові розплід­ники, плантації та ін. До багаторічних насаджень належать та­кож земельні ділянки, засаджені деревами і чагарниками з ме­тою боротьби з суховіями, снігозатримання тощо. їх основне призначення - збереження корисних властивостей землі, сі­ножатей і створення сприятливих умов для ведення сільського господарства на землях, які охороняються

У Додатку 4 (Перелік угідь згідно з Класифікацією видів зе­мельних угідь) до Порядку ведення Державного земельного ка­дастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, визначено, що багаторічні на­садження включають ділянки, зайняті насадженнями для отри­мання плодів, ягід, винограду, хмелю; насадження ефіроолійних культур, розсадники (крім лісових); плантації декоративних ба­гаторічних насаджень (квітники) для декоративного оформлення територій, а також для реалізації квітів; лікарські багаторічні на­садження (беладона, наперстянка, шавлія лікарська та інші)^{[91] [92].}

Необхідно наголосити на тому, що це не окрема група дерев, кущів чи рослин, а земельні угіддя та/або окрема земельна ді­лянка з розміщеними на ній деревами, кущами та іншими рос­линами як один цілий об'єкт. Тобто цільовим призначенням та­ких ділянок є садівництво. Призначення садових ділянок може бути основним та додатковим. До основного належить закла­дення багаторічних плодових насаджень та вирощування сільсь­когосподарських культур. Додатковим цільовим призначенням є зведення необхідних будинків та господарських споруд^[93].

Сіножатями називають земельні ділянки, покриті багаторіч­ною трав'янистою рослинністю, які систематично використо­вують для сінокосіння. Пасовища - природні і штучні сіль­ськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рос­линність з метою випасання худоби. Відповідно до класифікації видів земельних угідь, і до сіножатей, і до пасовищ необхідно відносити ділянки, які рівномірно вкриті деревинною та чагар­никовою рослинністю площею до 20 відсотків ділянки¹.

До несільськогосподарських угідь належать землі під госпо­дарськими шляхами і прогонами, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лі­согосподарського призначення, землі під господарськими бу­дівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації^{[94] [95]. Несільськогосподарські угіддя використовуються в якості про­сторового базису для розміщення об'єктів, технологічно тісно пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва[96]. У ст. 22 ЗК України визначено невичерпний перелік об'єктів, які можуть бути розташовані на несільськогосподарських угід­дях, із застереженням через слово «тощо» можливості розташу­вання на таких землях інших об'єктів, не перелічених у ст. 22 ЗК України.}

Юридична структура земель сільськогосподарського призна­чення дозволяє з'ясувати, хто і для чого використовує земельні ділянки цієї категорії земель.

Отже, юридична структура земель сільськогосподарсько­го призначення відображає, головним чином, публічний еко­номічний інтерес суспільства і приватний економічний інтерес власників і користувачів земельних ділянок у їх використанні для отримання кінцевого продукту сільськогосподарського зем­лекористування - продовольства для населення та сировини для промислового виробництва. На відміну від юридичної, фі­зична структура земель сільськогосподарського призначення ві­дображає як економічні, так і екологічні інтереси суспільства. З одного боку сільськогосподарські товаровиробники зацікав­лені в переведенні їх земельних ділянок у найбільш продуктивні та економічно вигідні сільськогосподарські угідя - ріллю та багаторічні насадження, що відображає їх приватні економічні інтереси, а з іншого - суспільство зацікавлене у підтриманні оптимального стану сільськогосподарських ландшафтів, який, у свою чергу, забезпечується оптимальним співвідношенням де­стабілізуючих (рілля) та стабілізуючих сільськогосподарських угідь (сінокоси і пасовища), що відображає публічні, суспільні екологічні інтереси

Таким чином, землі сільськогосподарського призначення є не тільки цінним багатством нашої країни, а й є особливим об’єктом правового регулювання і тому потребують встановлен­ня особливого правового режиму їх використання.

5.2.