Правове регулювання використання водних ресурсів у сільському господарстві

Поряд з використанням земель в агропромисловому ком­плексі водокористування є суттєвим чинником сільськогоспо­дарського виробництва. Обсяги споживання води в сільському господарстві у порівнянні з іншими галузями виробництва є найбільшим.

¹ Каракаш І. І. Право власності на природні об'єкти та їх ресурси в Україні: монографія. Одеса: Юрид. літ., 2017. С. 320. дексом України¹, законами України «Про меліорацію земель»^{[137] [138]}, «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»^[139] й іншими нормативно-правовими актами.

Відомо, що за чинним Водним кодексом України водоко­ристування може бути загальним і спеціальним. Використання водних ресурсів під час ведення сільського господарства здійс­нюється громадянами переважно на праві загального водокори­стування. Згідно зі ст. 47 Водного кодексу, загальне водокори­стування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне ри­бальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без за­стосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) без­коштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими осо­бами та без надання відповідних дозволів. Місцеві ради зобов'я­зані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування.

Відповідно до ст. 48 Водного кодексу спеціальне водокори­стування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із засто­суванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому чис­лі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування є строковим, платним і здій­снюється на підставі дозволу. Згідно зі ст. 49 Водного кодексу, дозвіл на спеціальне водокористування видається: Радою міні­стрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Се­вастопольською міськими державними адміністраціями - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного зна­чення; органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, об­ласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державни­ми адміністраціями - у разі використання води водних об'єк­тів місцевого значення; центральним органом виконавчої вла­ди, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного го­сподарства, - у разі використання води водних об'єктів у зоні відчуження та зоні безумовного (обов'язкового) відселення те­риторії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чор­нобильської катастрофи.

Порядок видачі дозволів на спеціальне використання водних ресурсів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року^[140]. Дозвіл на спеціальне водокористу­вання видається на підставі клопотання водокористувача з об­ґрунтуванням потреб у воді, погодженого з відповідними те­риторіальними органами Держводагентства, якщо використо­вуються поверхневі води, з територіальними органами Держ- геонадра, якщо використовуються підземні води, а також Мі­ністерством охорони здоров'я України у разі використання во­дних об'єктів для лікувальних цілей. У дозволі на спеціальне во­докористування встановлюються ліміт забору води, ліміт вико­ристання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання малово^ід ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозво­лу на спеціальне водокористування.

Використання водних ресурсів у сільськогосподарському ви­робництві відноситься до спеціального виду водокористування. Проте право сільськогосподарського водокористування має свої особливості. Так, за ст. 65 Водного кодексу, користування во­дами для потреб сільського господарства здійснюється у по­рядку як загального, так і спеціального водокористування. Під час зрошення земель сільськогосподарського призначення водо­користувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо попереджен­ня підтоплення, заболочення, засолення та забруднення цих зе­мель. Якість води, що використовується для зрошення земель сільськогосподарського призначення, повинна відповідати вста­новленим нормативам.

Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено обласними, Київською, Севастопольською місь­кими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері са­нітарного та епідемічного благополуччя населення, і централь­ним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветеринарної медицини. Зрошення сільськогосподарсь­ких угідь та скидання дренажних вод у водні об'єкти здійс­нюються на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається власнику зрошуваних угідь у встановленому по­рядку. Під час осушення земель сільськогосподарського при­значення повинні здійснюватися заходи щодо запобігання де­градації та вітровій ерозії цих земель, а також погіршення ста­ну водних об'єктів.

Особливі вимоги щодо використання водних ресурсів у сільському господарстві закріплені в Законі України «Про ме­ліорацію земель». Так, за ст. 1 вказаного Закону меліорація зе­мель - комплекс гідротехнічних, культуротехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних та інших меліоративних захо­ді в, що здійснюються з метою регулювання водного, теплово­го, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і під­вищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Комплекс меліоративних заходів охоплює широкі види гідро­технічної діяльності щодо земельних ресурсів. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про меліорацію земель», гідротехнічна меліора­ція земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення поліпшення земель з несприятливим водним ре­жимом (перезволожених, переосушених тощо), регулювання во­дного режиму шляхом створення спеціальних гідротехнічних спо­руд на схнлових та інших землях з метою поліпшення водного і повітряного режиму ґрунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія тощо). Під час гідротехнічної меліорації земель здійснюються зрошувальні, осушувальні, осу­шувально-зволожувальні, протиповіневі, протипаводкові, про­тисельові, протиерозійні та інші меліоративні заходи.

Серед комплексу меліоративних заходів особливе місце за­ймає агротехнічна меліорація та агролісотехнічна меліорація зе­мель. Згідно зі ст. 7 Закону «Про меліорацію земель», агротех­нічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу за­ходів, спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару фунтів. З цією метою здійснюються такі заходи, як плантажна оранка, глибо­ке меліоративне розпушення, щілювання, кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування тощо. За ст. 8 вказаного Закону агролісотехнічна меліорація земель передбачає здійснення ком­плексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного по­ліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних, сто- корегулюючих та інших властивостей захисних лісових на­саджень. З цією метою формуються такі поліфункціональні лі­сомеліоративні системи, як: площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, що забезпечують захист земель від ерозії, а во­дних об'єктів від виснаження та замулення шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм; лінійні (полезахисні) лісонасаадження, що за­безпечують захист від вітрової і водної ерозій та поліпшення Грунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг.

Особливої актуальності у даний час набули питання щодо виконання вимог Закону України «Про питну воду, питне во­допостачання та водовідведення» сільської місцевості. За поло­женнями ст. 1 вказаного Закону, питне водопостачання - це ді­яльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та по­стачанням питної води її споживачам, охороною джерел та си­стем питного водопостачання. Проте, за Основними засади (стратегією) державної екологічної політики України на період до 2020 року, особливе занепокоєння викликає стан водопоста­чання сільського населення, оскільки централізованим водопо­стачанням забезпечено лише 25 % сільських населених пунктів України.

Централізоване питне водопостачання являє собою госпо­дарську діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водо­провідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Отже основним завданням у даний час є поширення централізованого питного водопостачання сільського населення переважно із підземних водних джерел.

З метою охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та поліпшення стану водних об'єктів відповідно до ст. 87 Водного кодексу на­вколо водних об'єктів встановлено водоохоронні зони. На тери­торії водоохоронних зон забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомо­гильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стіч­них вод з використанням рельєфу місцевості (балок, пониззя, кар'єрів) тощо. У водоохоронних зонах може бути заборонено або обмежено городництво, садівництво, розорювання земель, облаштування пасовищ, влаштування звалищ сміття, зберігання та утилізації відходів тощо. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У ст. 36 Закону України «Про питну воду, питне водопоста­чання та водовідведення» передбачені відповідні обмеження го­сподарської та іншої діяльності в зонах санітарної охорони вод­них об'єктів питного водопостачання.

Варто звернути увагу і на те, що, відповідно до ч. 2 ст. 59 Зе­мельного кодексу України, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми загальною площею до 3 гектарів. Приватні власники на своїх земельних ділянках можуть у вста­новленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозій­ні та інші штучні водойми. Слід також зазначити, що для сіль­ськогосподарського користування водоймами, які перебувають у приватній власності громадян, не передбачено одержання спеціальних дозволів для водокористування, оскільки воно здій­снюється у межах права приватного землекористування.