Правове регулювання використання тваринного світу в сільському господарстві

Дикі тварини стають об'єктами аграрних правовідносин через використання їх у сільськогосподарській діяльності, добування їх су­б'єктами правовідносин в АПК і через знищення їх як шкідників сіль­ського господарства.

Особливості сільськогосподарського використання тваринного світу врегульовано законами України «Про тваринний світ», «Про за­хист тварин від жорстокого поводження», «Про мисливське господар­ство та полювання», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», які є базовими законодавчими нормативно- правовими актами фауністичного права.

На відміну від аграрного права, об'єктами фауністичного права згідно зі ст. З Закону України «Про тваринний світ» є дикі тварини (хордові й безхребетні) в усьому їх видовому і популяційному розмаї­тті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки), частини ди­ких тварин (роги, шкіра, ратиці, копита), продукти їхньої життєдіяль­ності (мед, віск тощо). Основною юридичною ознакою дикої тварини є її здатність самостійно жити в умовах екосистеми.

Разом з тим можливий перехід тварини від одного правового режиму до іншого. Наприклад, собаки і коти, які є наразі свійськими тваринами, в давнину були дикими тваринами, але одомашнені люди­ною, втратили здатність самостійно жити в умовах довкілля. Юридич­ним фактом, що зумовлює перехід будь-якої дикої тварини до свійсь­кої, є втрата нею здатності самостійно жити в екосистемі — в цьому разі вона стає свійською чи сільськогосподарською і на неї поширю­ються норми аграрного права. Цей юридичний факт може бути під­тверджений експертним висновком у разі виникнення суперечки щодо правового режиму тварини.

Можливий і зворотний процес: свійські тварини, які внаслідок тих чи інших обставин опинилися в диких умовах і набули здатності самостійно жити в екосистемі, можуть бути визнані дикими — на них поширюватиметься природноресурсове право, а не аграрне.

Щоправда, це право поширюється тільки на тварин, яких за зов­нішніми ознаками неможливо відрізнити від диких. Наприклад, риба, яка внаслідок повені потрапила з сільськогосподарського ставку до річки, відразу перестає бути об'єктом аграрного права і стає об'єктом природноресурсового права. Але, якщо йдеться про корову, вівцю чи інших сільськогосподарських тварин, яких легко можна відрізнити від диких тварин за зовнішніми ознаками, то тут діє ст. 340 ЦК, згідно з якою особа, що затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Тобто на такі тва­рини поширюється і надалі дія аграрного чи цивільного законодавст­ва.

Відповідно до ст. 4 Закону «Про тваринний світ» встановлю­ються 2 правових режими диких тварин: загальнодержавного й місце­вого значення. До об'єктів тваринного світу загальнодержавного зна­чення належать ті тварини, що перебувають у державній власності, а також ті, які перебувають у комунальній чи приватній власності, але визнані об'єктами тваринного світу загальнодержавного значення. До об'єктів тваринного світу місцевого значення належать ті тварини ко­мунальної та приватної власності, які не визнані об'єктами тваринного світу загальнодержавного значення.

Статті 16 та 17 Закону «Про тваринний світ» визначають фак­тичні ознаки розмежування загального та спеціального використання тваринного світу. Згідно з Законом, загальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється без вилучення їх із природного сере­довища (за винятком любительського і спортивного рибальства у вод­них об'єктах загального користування в межах, установлених законо­давством обсягів безоплатного вилову — цей вид використання тва­ринного світу належить до загального), а також без знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, гнізд, лігв, му­рашників, бобрових загат тощо), порушення середовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження.

До спеціального використання об'єктів тваринного світу на­лежать усі види використання (за винятком любительського і спорти­вного рибальства у водоймах загального користування), що здійсню­ються з їх вилученням (добуванням, збиранням) із природного середо­вища, зокрема знищення диких тварин. На спеціальне використання об'єктів тваринного світу потрібно отримати дозвіл і внести збір.

З точки зору аграрного права, цікавим є співвідношення припи­сів законодавства про тваринний світ і про захист рослин. Річ у тому, що відповідно до Закону України «Про захист рослин», суб'єкти агра­рного права зобов'язані своєчасно провадити комплекс профілактич­них і винищувальних заходів щодо боротьби із дикими тваринами, що є шкідниками сільського господарства. А згідно із Законом «Про тва­ринний світ», знищення диких тварин, хай навіть і шкідників сільсь­кого господарства, належить до спеціального використання тваринно­го світу і потребує отримання спеціального дозволу й внесення збору. Відповідно до цього Закону і ховрахи, і миші та пацюки, навіть павуки та комарі є об'єктами тваринного світу загальнодержавного значення і на їх знищення треба оформляти спеціальний дозвіл. Зрозуміло, що цю вимогу ніде не виконують. Більше того, якби раптом десь це пи­тання порушилось, будь-який державний орган виправдав би знищен­ня таких тварин без отримання дозволу на їх спеціальне використання. Виникає питання: на яких правових підставах? Ця проблема регулю­ється аграрно-правовим звичаєм, неписаним правилом поведінки, яке також є джерелом аграрного права. Можливість застосування право­вих звичаїв у вітчизняній правовій системі прямо закріплене у ст. 7 ЦК. І хоча за загальним правилом звичай не може суперечити право­вим актам, для аграрного і природноресурсового права робиться виня­ток у ст.

Справляння збору за спеціальне використання об'єктів тварин­ного світу диференціюється за видами тварин. Щодо спеціального ви­користання рибних ресурсів збір справляється згідно з Порядком справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 6 квітня 1998 р. № 449. Збір за спеціальне використання інших тварин справляється згідно з Тимчасовим порядком справляння плати за спеціальне використання диких тварин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 р. № 123.

Варто зазначити, що сільськогосподарське використання приро­дних ресурсів має провадитися на засадах невиснажування природних ресурсів, їх раціонального використання, комплексної охорони та створення сприятливих умов для відтворення природних ресурсів в інтересах теперішнього та прийдешніх поколінь.

5.