Особливості державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сільському господарстві

У сучасному глобалізованому світі зовнішньоекономічна ді­яльність посідає одне з провідних місць у структурі ринкових відносин у сільському господарстві. Відповідно до загально­го Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року під зовнішньоекономічною діяльністю ро­зуміється діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території Укра­їни, так і за її межами.

Тарифне регулювання означає державний вплив на зовніш­ньоекономічні відносини за допомогою встановлення та корегу­вання рівня мита, тобто плати за перетин кордону товаром. За­ходи тарифного регулювання у сфері аграрних правовідносин ре­гламентуються, зокрема, міжнародним договором «Вступ Укра­їни до СОТ Внутрішня підтримка та експортні субсидії у сільсь­когосподарському секторі», а також законами України «Про ви­візне (експортне) мито на живу худобу та шкіряну сировину» від 7 травня 1996 року, «Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур» від 10 вересня 1999 року, «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарсь­кої продукції» від 17 липня 1997 року тощо. Законом України «Про Митний тариф України» від 19 вересня 2013 року вста­новлено перелік ставок загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України і си­стематизовані згідно з Українською класифікацією товарів зов­нішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД).

Якщо держава приділяє особливу увагу імпорту сільського­сподарської продукції, оскільки це може вплинути на вітчизня­ного виробника, то експорт практично не обмежується. Однак у випадку ввезення української сільськогосподарської продукції на територію іншої держави починають діяти імпортні правила цієї держави. Особливо це стосується підтвердження певного рівня якості та безпечності продукції.

Не усі зовнішньоекономічні відносини у сфері сільського го­сподарства можливо врегулювати за допомогою тарифів, осо­бливо з огляду на взяття Україною багатьох міжнародних зо­бов’язань відносно зниження тарифного регулювання. У зв’язку з цим Митний кодекс України під заходами нетарифного ре­гулювання зовнішньоекономічної діяльності розуміє не пов’я­зані із застосуванням мита до товарів, що переміщуються через митний кордон України, встановлені відповідно до закону за­борони та/або обмеження, спрямовані на захист внутрішнього ринку, громадського порядку та безпеки, суспільної моралі, на охорону здоров’я та життя людей і тварин, охорону навколиш­нього природного середовища, захист прав споживачів товарів, що ввозяться в Україну, а також на охорону національної куль­турної та історичної спадщини.

Одним з найбільш поширених засобів нетарифного впливу на зовнішньоекономічну діяльність є квотування, тобто кількіс­не обмеження на ввезення чи вивезення продукції. Наступним різновидом нетарифного регулювання зовнішньоекономічної ді­яльності є ліцензування. Законом України «Про зовнішньоеко­номічну діяльність» ліцензування зовнішньоекономічних опе­рацій визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання до­зволу на здійснення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів. Ліцензування експорту (імпорту) то­варів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування. Автоматичне ліцензування застосовується щодо експорту чи імпорту товарів, до яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне ліцензування ек­спорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню. Неавтоматичне ліцензування застосовується щодо експорту (імпорту) товарів, до яких встановлюються певні квоти (кількісні або інші обме­ження).

Законодавством встановлено, що ліцензування експорту то­варів запроваджується в Україні, зокрема, в разі значного пору­шення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, що мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні, осо­бливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості. Таке ліцензування має тим­часовий характер і застосовується до моменту відновлення рів­новаги щодо певних товарів на внутрішньому ринку.

Сільськогосподарська продукція, яка ввозиться на митну територію України, підлягає радіологічному, а в разі ввезення окремих об'єктів державного контролю (товарів 1- 5, 7, 10, 12, 14- 16, 19, 21, 23 груп згідно з УКТЗЕД) - державному кон­тролю, що здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих по­казників якості харчових продуктів, та центральний орган ви­конавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ветери­нарної медицини.

Зовнішньоекономічна діяльність сільськогосподарських то­варовиробників стає все більш активною у зв'язку з посилен­ням інтеграційних процесів. Це, зокрема, приводить до появи нових способів регулювання даних відносин. Так, зона вільної торгівлі між Україною та ЄС, передбачена Угодою про асоціа­цію, утворена з 1 січня 2016 року а з середини 2014 року ЄС в односторонньому порядку відкрив свій ринок для українських товарів, скасувавши мита на 83,4 % сільськогосподарських това­рів та продуктів харчування, одночасно ввівши нульові тарифні квоти на ряд товарів АПК. Відтак в українських сільськогоспо­дарських товаровиробників з'явилась можливість здійснювати безмитний експорт продукції у рамках квот до країн ЄС. Прак­тика показує, що по деяких товарних позиціях вітчизняні ек­спортери вичерпали свої квоти впродовж перших місяців запро­вадження нового режиму, а деякі - не були закриті навіть про­тягом року. Основною причиною стала невідповідність високим вимогам щодо якості та безпечності сільськогосподарської про­дукції, що висуваються в країнах ЄС.