Правове забезпечення інвестиційної договірної діяльності у сільському господарстві

Розширення виробничого потенціалу аграрної сфери в умо­вах ринкових відносин здійснюється за допомогою додаткових матеріальних і грошових вкладень, тобто інвестицій. За Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єк­ти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект^[134].

Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші ма­теріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; су­купність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та ви­робничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права ко­ристування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Аграрні підприємства для забезпечення ефективного функ­ціонування здійснюють інвестиційну діяльність, якою є сукуп­ність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Об'єктами аграрних інвестицій є різні види новоствореного чи модернізованого майна, що перебуває у приватній, держав­ній, комунальній чи інших формах власності.

Суб'єкти аграрної діяльності - це інвестори, замовники, підрядники, користувачі об'єктів капіталовкладень. Інвесто­ри здійснюють капіталовкладення із використанням власних або залучених грошових коштів. Ними можуть бути фізичні чи юридичні особи, державні органи, органи місцевого самовря­дування або іноземні суб'єкти підприємницької діяльності, за­мовники (фізичні чи юридичні особи), котрі уповноважені ре­алізувати інвестиційні проекти.

У випадках можливості та необхідності аграрні підприємства можуть здійснювати реінвестиції. Під реінвестиціями розумі­ють повторне вкладення коштів, отриманих у формі доходу від функціонування початкового інвестиційного проекту.

Розрізняють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові перед­бачають купівлю цінних паперів аграрних підприємств, а також цільові грошові внески у виробництво. Реальні інвестиції - це вкладення капіталу в приріст аграрних основних фондів і мате­ріальних ресурсів. У сільськогосподарському виробництві інве­стування здійснюється за такими напрямами: заміна зношених або застарілих машин і устаткування; розширення виробництва сільськогосподарської продукції; розвиток нових виробництв; впровадження нової техніки і технології.

Обов'язковими елементами інвестиційної політики в аграр­ний сектор є: орієнтація на швидку віддачу затрат; вибір ін­вестиційних проектів на конкурсній основі; маркетингове об-

ґрунтування інвестицій; врахування можливостей конкурентів. На інвестиційну діяльність аграрних підприємств активно впли­ває держава через проведення кредитної та амортизаційної по­літики, надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, суб­сидій і субвенцій, податкової політики.

Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок:

- інвестування, що здійснюється громадянами, недержав­ними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організація­ми, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

- державного інвестування, що здійснюється органами дер­жавної влади за рахунок коштів державного бюджету, позичко­вих коштів, а також державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичкових коштів;

- місцевого інвестування, що здійснюється органами міс­цевого самоврядування за рахунок коштів місцевих бюджетів, позичкових коштів, а також комунальними підприємствами та установами за рахунок власних і позичкових коштів;

- державної підтримки для реалізації інвестиційних про­ектів;

- іноземного інвестування, що здійснюється іноземними державами, юридичними особами та громадянами іноземних держав;

- спільного інвестування, що здійснюється юридичними особами та громадянами України, юридичними особами та гро­мадянами іноземних держав (ст. 2)^[135].

До власних інвестиційних ресурсів належать, прибуток, амор­тизаційні відрахування, грошові надходження від ліквідації основних засобів, виручка від реалізації вибракуваної худоби. Власними джерелами є також первинні внески у статутний ка­пітал підприємства на час його створення і додаткові внески засновників при розширенні виробництва. Привабливість фі­нансування інвестиційної діяльності за рахунок власних джерел зумовлена відсутністю додаткових виплат (відсотків, комісійних тощо).

Позичкові джерела інвестування представлені банківськими та бюджетними кредитами, облігаційними позиками. У рин­кових умовах основним джерелом інвестицій для сільського­сподарських підприємств є кредити комерційних банків. Од­нак кредитування капітальних вкладень комерційними банками може мати і серйозні недоліки, коли потрібні високі відсоткові ставки за кредит або коли кредити надаються на порівняно ко­роткий період.

Залучені інвестиційні ресурси отримуються від продажу ак­цій, пайових та інших внесків громадян або юридичних осіб.

Бюджетні інвестиційні асигнування держава здійснює част­ково або повністю для реалізації важливих капіталомістких про­ектів у розвиток сільського господарства. Прикладом у сучасних умовах є бюджетні асигнування для розвитку в Україні садів­ництва і виноградарства.

Іноземні інвестиції використовуються тоді, коли вітчизняне сільське господарство не в змозі забезпечити належного рівня виробництва товарів власними коштами. В скрутній економіч­ній ситуації зовнішні фінансові ресурси дуже часто є найваж­ливішим засобом розвитку сучасного сільського господарства. І на сучасному етапі значна частина машин, устаткування, об­ладнання і технологій, необхідних для виробництва, надходячи у вітчизняну аграрну економіку з промислово розвинутих країн, забезпечується здебільшого зовнішнім фінансуванням.

Фактична величина інвестицій аграрних підприємств за­лежить від їх інвестиційного потенціалу. Він визначається під- сумуванням чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, по­зичкових і змучених коштів.

В сільському господарстві, що працює в ринкових умовах, на прийняття інвестиційного рішення можуть впливати чинни­ки, які умовно можна поділити на дві групи. Першу становлять чинники, які залежать від товаровиробника, а другу - ті, що від нього не залежать.

До першої групи відносять: вибір об'єкта інвестицій; вибір техніки і технології для виробництва сільськогосподарської про­дукції; урожайність сільськогосподарських культур і продуктив­ність худоби ; витрати виробництва; рівень продуктивності пра­ці; виробничу спеціалізацію; канали збуту сільськогосподарської продукції.

До другої групи належать: паритет цін на сільськогосподарсь­ку і промислову продукцію; природно-кліматичні умови аграр­ного виробництва; сезонність виробництва; інфляційні проце­си; відсоткові ставки; податкові ставки на підприємницьку ді­яльність; динаміка світових цін на сільськогосподарську про­дукцію.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідно­сини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (уго­да).

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві про інвестицій­ну діяльність України, то застосовуються правила міжнародного договору.

7.8.