7.1. Загальна характеристика договірних відносини в сільському господарстві

Важливе місце в діяльності суб'єктів аграрного права посі­дають договірні відносини, оскільки саме на підставі укладання договорів здійснюється реалізація виробленої сільськогоспо­дарської продукції її товаровиробниками, суб'єкти агробізнесу вступають у відносини з банківськими установами щодо одер­жання кредитів та позик, здійснюють придбання засобів ви­робництва (мінеральних добрив, пально-мастильних матеріалів, давальницької сировини), проводять технічне обслуговування сільськогосподарської техніки, обладнання та устаткування на підприємствах агросервісу та вступають у відносини з іншими суб'єктами господарювання різних форм власності.

На договірні відносини поширюються норми Цивільного ко­дексу України, які є загальними для всіх договірних відносин будь-якої сфери, а також норми Господарського кодексу Укра­їни, які розповсюджують свою дію і на аграрно-правові дого­вори.

Стаття 67 ГК України закріплює, що відносини підприєм­ства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, ви­значенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідно­син, що не суперечать законодавству України, а також мають право самостійно реалізовувати всю продукцію як на території України, так і за її межами. Норми цієї статті є загальними для суб'єктів аграрного права, тому є сенс звернутися до спеціаль­них норм.

Так, ч. З ст. 24 Закону України «Про фермерське господар­ство» закріплює право фермерського господарства вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого са­моврядування'.

Частина 1 ст. 14 Закону України «Про колективне сільсько­господарське підприємство» встановлює, що підприємство має право вступати в договірні відносини з будь-якими державни­ми, кооперативними, громадськими та приватними підприєм­ствами, установами і організаціями, з окремими громадянами, самостійно вибирати партнерів, у тому числі зарубіжних, для укладення договорів^{[122] [123].}

У ст. 13 Закону України «Про сільськогосподарську коопера­цію» визначається, що сільськогосподарські виробничі коопера­тиви провадять господарську діяльність, основною метою якої є отримання прибутку та реалізують свою продукцію за цінами, що встановлюються самостійно на договірних засадах з покуп­цем, і є суб’єктами підприємницької діяльності^[124].

Право на ^іладення різноманітних договорів мають і інші су­б’єкти аграрного права, які за своїм статусом не відносяться до юридичних осіб.

Так, наприклад, ст. 7 Закону України «Про особисте селянське господарство» серед прав членів ОСГ зазначає право: укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству; реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним під­приємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним осо­бам; самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва; відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку; надавати послуги з використанням майна особистого селянсь­кого господарства^[125].

З урахуванням специфіки відносин, що складаються в аграр­ні й сфері, до ознак аграрно-правового договору можна відне­сти: він є юридичною формою організації виробничого процесу права й обов'язки сторін у договорі визначаються специфікою аграрного виробництва, він є правовою формою реалізації вза­ємних інтересів сторін з урахуванням юридичних, природно- кліматичних, екологічних можливостей. Тобто аграрні договори будуть мати або специфічний предмет, яким є сільськогоспо­дарська продукція чи сільськогосподарська діяльність, або од­нією із сторін буде виступати спеціальний суб'єкт, яким є аграр­ний товаровиробник.

Аграрні договори можна розподілити за трьома великими групами:

1) договори, спрямовані на виробництво сільськогосподарсь­кої продукції (вирощування, відгодівля молодняку худоби, со­ртовипробування сільськогосподарських культур, переробка сільськогосподарської продукції на корми тощо);

2) договори, спрямовані на реалізацію сільськогосподарської продукції (контрактація, купівля-продаж, поставка, комісія тощо);

3) договори, пов'язані з одержанням послуг (агрохімічне об­слуговування, виконання меліоративних робіт, ремонт техніки, наукові послуги, штучне запліднення тварин, страхування, кре­дитування, зберігання тощо).

За суб'єктами, які є сторонами в аграрних договорах, останні можуть набувати специфіки в залежності від форми власності, на якій створений зазначений суб'єкт, або за видом діяльності, яку здійснює такий суб'єкт.

Сучасний розвиток сільського господарства України також неможливо здійснювати без залучення на договірних засадах передових світових технологій аграрного виробництва до таких сфер, як: вирощування та реалізація продукції, що містить ге­нетично модифіковані організми, розвиток новітніх технологій виробництва біопалива, реалізація інших прогресивних техно­логічних проектів у АПК. Таким чином, суб'єкти агробізнесу укладають договори купівлі-продажу ноу-хау, ліцензійні догово­ри, договори комерційної концесії, договори про трансфер тех­нологій тощо.

7.2.