Юридичні засади зайняття рослинництвом у сільському господарстві

На початку незалежності України стан рослинництва і тва­ринництва оцінювався фахівцями приблизно на однаковому рівні, проте на сьогодні рослинництво розвивається виперед­жаючими темпами.

Вітчизняне законодавство не надає визначення поняттю рос­линництва, тому для його дефініції варто звернутися до науко­вої літератури. Так, професор В. М. Єрмоленко пропонує під рослинництвом розуміти галузь сільськогосподарського вироб­ництва, яка ґрунтується на виро^уранні культурних сільського­сподарських рослин з метою одержання продуктів харчування і сировини для переробної промисловості^[CCIX]. В аграрному законо­давстві України діє велика кількість законів та підзаконних нор­мативно-правових актів, які регулюють відносини у різних сфе­рах рослинництва, однак єдиного законодавчого акта, що ре­гулював би загальні засади здійснення господарської діяльності у рослинництві, не прийнято. Серед спеціальних законів мож­на назвати такі як Закон України «Про зерно та ринок зерна», Закон України «Про державне регулювання виробництва і ре­алізації цукру», «Про виноград та виноградне вино», «Про охо­рону прав на сорти рослин», «Про насіння та садивний мате­ріал», «Про захист рослин», «Про пестициди та агрохімікати» тощо. Положення цих та інших законодавчих актів у сфері ве­дення рослинництва будуть детальніше розглянуті у наступних підрозділах.

Здійснення ефективного та високопродуктивного рослин­ництва прямо залежить від дотримання землекористувачем аг­ротехнічних правил, зокрема, вимог щодо проведення науково обГрунтованої сівозміни, тобто чергування сільськогосподарсь­ких культур і парів у часі і на території або тільки в часі. Про­ведення правильної сівозміни дозволяє забезпечувати стабільно високі врожаї та не понижувати родючість Грунтів на земельній ділянці, що використовується. Чергування сільськогосподарсь­ких культур є однією з основних екологічних вимог охорони зе­мель від негативних наслідків антропогенної діяльності. У ба­гатьох зарубіжних країнах правила сівозміни закріплені на рівні законодавства, а їх дотримання забезпечується примусовою си­лою держави. Законодавчі засади проведення сівозмін в Україні не уніфіковані та ще потребують свого удосконалення. У 2009 році був прийнятий Закон України «Про внесення змін до де­яких законодавчих актів України щодо збереження родючості Грунтів», яким було доповнено Земельний кодекс вимогою про те, що земельні ділянки сільськогосподарського призначен­ня для ведення товарного сільськогосподарського виробницт­ва мають використовуватися відповідно до розроблених та за­тверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель. При цьому передбачався перехідний період, а саме: на період до 1 січня 2015 року ця вимога поширювалася лише на тих влас­ників та користувачів, які використовували земельні ділянки за­гальною площею більш як 100 гектарів. Однак Законом Укра­їни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12 лю­того 2015 року передбачені вимоги щодо обов’язковості роз­робки та затвердження відповідних проектів сівозмін було ска­совано. Наразі ці правовідносин врегульовані Законом України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року, у якому зазначається, що проекти землеустрою, які забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляють­ся за заявою землевласників або землекористувачів з метою ор­ганізації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь та земле- користувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращення природних ландшафтів.

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, визначають: а) розміщення виробничих будівель і споруд; б) організацію землеволодінь та землекористувань з виділенням сівозміни, ви­ходячи з екологічних та економічних умов, формування ін­женерної та соціальної інфраструктури; в) визначення типів і видів сівозміни з урахуванням спеціалізації сільськогосподарсь­кого виробництва; г) складання схем чергування сільськогоспо­дарських культур у сівозміні; ґ) проектування полів сівозміни; д) розробку плану переходу до прийнятної сівозміни; е) пере­несення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозмі­ни. Порядок розробки проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2011 року. Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкуван­ня угідь, розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками. Під час розробки проекту землеустрою обов’язково використо­вуються Нормативи оптимального співвідношення культур у сі­возмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах, за­тверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року.

У ст. 211 ЗКУ передбачено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідаль­ність відповідно до законодавства за відхилення від затвердже­них в установленому порядку проектів землеустрою, а також за використання земельних ділянок сільськогосподарського при­значення для ведення товарного сільськогосподарського вироб­ництва без затверджених у випадках, визначених законом, про­ектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґ­рунтування сівозміни та впорядкування угідь.

13.2.