Правові засади виробництва, зберігання та реалізації зерна

Україна є визнаним у всьому світі виробником та експорте­ром зерна. У 20 1 О році Україна приєдналася до Конвенції про торгівлю зерном від 1995 року. Крім того правовідносини, що складаються під час його виробництва, зберігання та реалізації, регламентуються спеціальним законодавством, основою якого виступає Закон України «Про зерно та ринок зерна» від 4 липня 2002 року.

Стратегічна важливість зернових культур як об'єкта ринко­вих відносин в Україні та за її межами обумовлює законодавче регулювання ринку зерна - системи товарно-грошових відно­син, що виникають між його суб'єктами в процесі виробницт­ва, зберігання, торгівлі та використання зерна на засадах віль­ної конкуренції, вільного вибору напрямів реалізації зерна та визначення цін, а також державного контролю за його якістю та зберіганням.

Суб'єктами виробництва зерна є власники, орендарі та ко­ристувачі земельних ділянок, які використовують їх для ви­робництва зерна. Суб'єктами зберігання зерна є: зернові скла­ди (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб'єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб'єкти господарювання, які беруть участь у процесі збе­рігання зерна. Суб'єкти зберігання зерна відповідно до укладе­них договорів складського зберігання із суб'єктами ринку зер­на гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання. При цьому зерновий склад є складом загального користування і зо­бов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'яза­ний здійснити аналіз його якості. Питання укладення договору та видачі складських документів врегульовані постановою Ка­бінету Міністрів України «Про затвердження Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам та типового договору складського зберігання зерна» від 11 квітня 2003 року. У договорі зберігання зазвичай вказується конкретний строк, на який передається зерно, од­нак правомірним буде також строк зберігання зерна, визначе­ний моментом пред'явлення власником зерна вимоги про його повернення. Зерновий склад на підтвердження прийняття зер­на видає один із таких документів: а) подвійне складське сві­доцтво; б) просте складське свідоцтво; в) складську квитанцію.

Систему гарантування виконання зобов'язань за складсь­кими документами на зерно формує діяльність суб'єктів ринку зерна з організації і здійснення належного виконання зобов'я­зань зерновими складами перед власниками зерна, збереження стабільності ринку послуг із зберігання зерна та із захисту прав і законних інтересів володільців складських документів на зер­но. Головним елементом системи гарантування виконання зо­бов’язань за складськими документами на зерно є діяльність Гарантійного фонду який у порядку, передбаченому законодав­ством, координує діяльність зернових складів - учасників (тим­часових учасників) Гарантійного фонду. Ефективність системи гарантування виконання зобов’язань за складськими докумен­тами на зерно досягається за рахунок обов’язкової участі зер­нових складів у Гарантійному фонді. Гарантійний фонд є юри­дичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом пра­ва державної власності. Гарантійний фонд несе субсидіарну від­повідальність за зобов’язаннями зернових складів - учасників (тимчасових учасників) Гарантійного фонду. Гарантійний фонд гарантує кожному володільцю складських документів на зерно відшкодування вартості зерна у разі неспроможності зернового складу - учасника (тимчасового учасника) Гарантійного фонду в розмірі, що не перевищує 90 відсотків вартості зерна, переда­ного на зберігання такому зерновому складу і неповернутого у зв’язку з неспроможністю, на суму, що залишається невідшко­дованою в результаті самостійного відшкодування вартості не­повернутого зерна таким зерновим складом, визначену на під­ставі оцінки, порядок і спосіб проведення якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Держава дбає про належний рівень продовольчої безпеки, у тому числі відносно наявності достатньої кількості та якості зерна в запасі. У зв’язку з цим проводиться придбання зерна з метою закладення його до державного резерву, що регулюється Законом України «Про державний матеріальний резерв», а та­кож для поповнення Державного інтервенційного фонду, що регулюється Законом України «Про державну підтримку сільсь­кого господарства України». Державний інтервенційний фонд формується Аграрним фондом за рахунок фінансових інтервен­цій, заставних, форвардних і ф’ючерсних закупівель та вико­ристовується для здійснення товарних інтервенцій з метою за­безпечення цінової стабільності. З метою забезпечення продо­вольчої безпеки державний інтервенційний фонд стосовно кож­ного об’єкта державного цінового регулювання не може бути меншим ніж 20 відсотків обсягів їх річного внутрішнього спо­живання за попередній маркетинговий період.

13.3.