Поняття, принципи та види використання природних ре­сурсів у сільському господарстві.

Ведення сільського господарства є неможливим без викорис­тання грунтів та інших природних ресурсів — у цьому полягає специ­фіка галузі. Сільськогосподарське використання природних ресурсів є складним міжгалузевим правовим інститутом, який являє собою суку­пність як аграрно-правових норм, так і норм природоресурсного, ци­вільного, адміністративного та інших галузей права, що регулюють суспільні відносини у сфері використання природних об'єктів, приро­дних ресурсів та природних комплексів під час діяльності, пов'язаної з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської про­дукції.

Використання природних ресурсів у сільському господарстві здійснюється на основних принципах, передбачених переважно нор­мами екологічного, зокрема природоресурсного права. Умовно їх мо­жна поділити на чотири групи. До першої групи належать міжнародні еколого-правові принципи: стійкого (сталого) розвитку як основи для розв'язання глобальних екологічних та продовольчих проблем сього­дення; екосистемного підходу до природи, врахування інтегрованості та взаємозв'язку всіх природних процесів і явищ, які відбуваються на планеті; міжнародного екологічного співробітництва у різноманітних сферах, пов'язаних із сільськогосподарським використання природних ресурсів.

До другої групи принципів сільськогосподарського використан­ня природних ресурсів належать конституційно-правові принципи: гуманізму — пріоритетності прав людини, в т. ч. екологічних, зокрема на якісні та безпечні продукти харчування (статті 3, 50 Конституції України); націоналізації природних ресурсів — належності природних ресурсів Українському народу, виключної загальнонародної власності на природні ресурси (ст. 13 Конституції України); гарантування зага­льного природокористування (ст. 13 Конституції України) та його бе­зоплатний характер; принцип землі як основного національного багат­ства (ст.

До третьої групи принципів сільськогосподарського викорис­тання природних ресурсів належать міжгалузеві аграрно-правові, зе­мельно-правові, еколого-правові, адміністративно-правові та інші принципи: пріоритету вимог екологічної безпеки; забезпечення про­довольчої безпеки; системності у регулюванні екологічних відносин; комплексності забезпечення охорони природних ресурсів; раціональ­ного використання природних ресурсів; платності спеціального при­родокористування; гарантування прав громади при прийнятті екологі­чно значущих рішень; особливої охорони цінних природних територій та об'єктів; юридичної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.

Четверту групу принципів сільськогосподарського викоритан- ня природних ресурсів становлять такі галузеві правові принципи, як рівність прав власності на землю (ст. 5 Земельного кодексу України); басейнового управління водними ресурсами (ст. 13 Водного кодексу України) тощо.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», існують такі види використання при- родниз ресурсів: загальне і спеціальне.

Загальне використання природних ресурсів полягає в безпере­шкодному використанні природних ресурсів громадянами для задово­лення своїх життєвих потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних та ін.) і має певні правові ознаки. Воно здійснюється: а) безоплатно; б) без отримання будь-яких дозволів; в) без закріплення окремих природних об'єктів за певними суб'єктами (без права воло­діння).

Спеціальне використання природних ресурсів, — це такий вид використання природних ресурсів, який відзначається тим, що: а) природні об'єкти цілком або частково закріплюються за певними су- б'єктами на різних правових підставах (здійснюється право володіння ними); б) на його здійснення треба отримати спеціальний дозвіл; в) воно є платним.

Фактичне розмежування загального і спеціального використан­ня природних ресурсів провадиться за ступенем екологічного ризику використання природних ресурсів. Критерії такого розмежування міс­тяться в окремих актах природноресурсового законодавства.

Правова форма використання природних ресурсів — певний правовий режим або закріплений у нормативних актах порядок вико­ристання природних ресурсів. Законодавство України розрізняє такі правові форми спеціального використання природних ресурсів: а) пра­во власності; б) оренди; в) господарського відання; г) оперативного управління.

Право природокористування як форму спеціального викорис­тання природних ресурсів слід відрізняти і від використання природ­них ресурсів, позаяк воно є лише однією з правових форм спеціально­го використання природних ресурсів разом з правом власності, орен­ди, господарського відання, оперативного управління тощо.

На відміну від права загального природокористування, сільсько­господарське використання природних ресурсів на праві спеціального природокористування має на меті одержання прибутку, тому є плат­ним, надається переважно юридичним, а також фізичним особам, на підставі спеціального дозволу (ліцензії) із частковим або повним за­кріпленням за ними відповідного природного об'єкта в правових фор­мах, передбачених цивільним законодавством (на праві власності, оренди, господарського відання, оперативного управління тощо).

До основних юридичних ознак використання природних ресур­сів на праві спеціального природокористування також належить за­стосування технічних пристроїв, механізмів або спеціальних споруд під час сільськогосподарської діяльності.

Залежно від строків сільськогосподарське використання при­родних ресурсів може здійснюватися на праві постійного та тимчасо­вого природокористування. Зокрема юридичним особам публічного права у постійне користування, тобто без заздалегідь встановленого строку, можуть передаватися лише земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності. На праві тимчасового приро­докористування можуть використовуватися як земельні ділянки, так і ділянки надр, лісу, водних об'єктів тощо.

Відповідно до законодавства сільськогосподарське використан­ня природних ресурсів на праві тимчасового природокористування поділяється на короткострокове та довгострокове. Як уже зазначало­ся, земля може передаватися у короткострокове користування термі­ном до 5 років, а у довгострокове — до 50 років (ст. 93 Земельного кодексу України). Водні ресурси можуть надаватися у короткостроко­ве користування терміном до 3 років, а у довгострокове — від 3 до 50 років (ст. 50 Водного кодексу України). Для тимчасового користуван­ня надрами встановлено терміни короткострокового надрокористу- вання до 5 років і довгострокового — до 20 років (ст. 15 Кодексу України про надра). Тимчасове лісокористування може здійснюватися на строк відповідно від 1 року до 50 років (ст. 18 Лісового кодексу України). Особливістю користування мисливськими угіддями під час ведення мисливського господарства є встановлення нижньої гранич­ної межі тимчасового користування терміном не менше 15 років (ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Залежно від рівня природоохоронного режиму сільськогоспо­дарське використання природи поділяється на користування природ­ними ресурсами загальнодержавного значення та користування при­родними ресурсами місцевого значення. Крім того, сільськогосподар­ське використання земельних, водних та лісових ресурсів за способа­ми виникнення поділяється на первинне та вторинне про що йтиметь­ся далі.

2.