Правове регулювання водокористування в сільському го­сподарстві

Поряд із землекористуванням водокористування є одним із ос­новних видів сільськогосподарського використання природних ресур­сів, оскільки під час здійснення сільськогосподарської діяльності спо­живаються найбільші обсяги води порівняно з іншими групами спо­живачів.

Право сільськогосподарського використання водних ресурсів має певні особливості правового регулювання залежно від цільового призначення: для задоволення питних та господарсько-побутових по­треб, потреб сільського, лісового, рибного, мисливського господарст­ва.

Використання водних ресурсів під час ведення сільського гос­подарства здійснюється громадянами та іншими фізичними особами переважно на праві загального водокористування. Відповідно до ст. 47 Водного кодексу України безоплатно та без надання спеціальних до­зволів можуть здійснюватися такі види загального водокористування, як забір води зі струмків, річок, водойм, інших водних об'єктів та кри­ниць без застосування спеціальних технічних пристроїв; водопій сіль­ськогосподарських тварин; любительське і спортивне рибальство з метою особистого споживання здобутої риби чи інших об'єктів водно­го промислу в межах обсягу безоплатного вилову тощо.

Якщо сільськогосподарське використання водних ресурсів здій­снюється із значним навантаженням на екосистему, наприклад для зрошення сільськогосподарських угідь, скидання дренажних вод або забруднюючих речовин у водні об'єкти та інших видів діяльності, які не віднесено до загального водокористування, господарюючі суб'єкти повинні мати спеціальний дозвіл на первинне або вторинне водокори­стування. Згідно зі ст. 42 Водного кодексу України до первинних во­докористувачів віднесено юридичних та фізичних осіб, що мають вла­сні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води та скидання стічних вод у водні об'єкти.

Порядок видачі дозволів на спеціальне використання водних ре­сурсів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 13 бе­резня 2002 р. № 321. Дозвіл на спеціальне водокористування видаєть­ся на підставі клопотання водокористувача з обґрунтуванням потреб у воді, погодженого з відповідними територіальними органами Держав­ного комітету по водному господарству, якщо використовуються по­верхневі води, з територіальними органами Державної геологічної служби, якщо використовуються підземні води, а також Міністерст­вом охорони здоров'я України у разі використання водних об'єктів, що є лікувальними.

Згідно зі ст. 49 Водного кодексу України дозволи на спеціальне використання водних ресурсів видаються залежно від охоронного ре­жиму водних об'єктів: Міністерством охорони навколишнього приро­дного середовища України (Мінприроди) у разі спеціального викорис­тання водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Ра­дою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севасто­польською міськими радами за погодженням із відповідними терито­ріальними органами Мінприроди — у разі спеціального використання водних об'єктів місцевого значення.

За спеціальне використання водних ресурсів справляється дер­жавний збір, порядок сплати і розміри якого визначаються згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2002 р. № 1494. Державний збір за спеціальне водокористування у вигляді збору за використання води водних об'єктів та збору за скидання в них забруд­нюючих речовин сплачують юридичні та фізичні особи, що здійсню­ють підприємницьку діяльність, зокрема у сфері сільського господарс­тва. Розмір збору за використання води визначається на основі норма­тивів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води.

З метою охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення чи вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та поліпшення стану во­дних об'єктів відповідно до ст. 87 Водного кодексу України навколо водних об'єктів встановлено водоохоронні зони. У межах даних тери­торій зі спеціальним водоохоронним режимом забороняється або об­межується городництво, садівництво, розорювання земель, облашту­вання пасовищ, застосування стійких або сильнодіючих пестицидів, влаштування гноєсховищ, звалищ сміття тощо. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486.

Певну специфіку має правове регулювання використання вод­них об'єктів під час розведення, вирощування та вилову водних живих ресурсів. Особливості їх правового режиму та перелік промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів та їхніх частин визнача­ється постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 1996 р. № 552.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України можуть передаватися у приватну власність земельні ділянки водного фонду, на яких розташовано замкнені водойми площею до 3 га, у складі угідь особистих селянських, фермерських та інших господарств. Варто за­значити, що для сільськогосподарського водокористування водойма­ми, які перебувають у приватній власності громадян України, не пе­редбачено одержання спеціальних дозволів для їхніх власників. При цьому повинні додержуватися права й обов'язки водокористувачів та екологічні вимоги, передбачені законодавством.

Інформацію про водні об'єкти, їх кількісні та якісні характерис­тики, а також про розподіл серед власників та первинних водокорис­тувачів можна одержати з державного водного кадастру, порядок ве­дення якого визначається постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1996р. № 413.

3.