Правова охорона ґрунтів та інших природних ресурсів у сільському господарстві

Серед великої кількості наявних у нашій країні типів грунтів найпоширенішими є чорноземи. Їм властива висока природна родю­чість через високий вміст гумусу.

Правова охорона грунтів — складова правової охорони земель.

Перша особливість правової охорони грунтів виявилася у запро­вадженні в земельне законодавство категорії «особливо цінні землі». Згідно зі ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних зе-

мель належать: 1) ділянки сільськогосподарського та іншого призна­чення з особливо цінними видами грунтів, а саме: чорноземи нееродо- вані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі оггідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново- буроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбе­режжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; 2) землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; 3) землі при­родно-заповідного фонду; 4) землі історико-культурного призначення.

Друга особливість правової охорони грунтів зумовлена тим, що грунти як природну субстанцію можна відокремити від материнської основи, що може негативно позначитися на їх природних властивос­тях, зокрема на виконанні грунтами екологічної, сільськогосподарсь­кої та інших функцій.

Певні кроки зроблено в напрямі створення законодавчої системи стимулювання переходу на прогресивні методи ведення сільського господарства. Зокрема, прийнято закони України «Про охорону зе­мель», «Про державний контроль за використанням та охороною зе­мель». Закони прийняті відповідно до положень Земельного кодексу України та покликані започаткувати нову систему охорони ґрунтів у сільському господарстві.

Закон України «Про охорону земель» передбачає систему захо­дів щодо охорони грунтів та інших природних ресурсів у сільському господарстві. Важливою складовою цієї системи є налагодження пов­ноцінного моніторингу за станом використання земель у сільському господарстві. Передбачається комплекс заходів із сільськогосподарсь­кого районування земель, господарське стимулювання грунтоохорон- них і ресурсоощадних заходів, удосконалення системи нормування використання грунтів. Встановлюються заборони та обмеження на діяльність, що може негативно вплинути на якісний стан грунтів. Пе­редбачається відшкодування збитків заподіяних власникам або корис­тувачам сільськогосподарських грунтів у зв'язку з їх використанням для несільськогосподарських цілей.

Важливим законодавчим актом, який регулює охорону надр при веденні сільськогосподарської діяльності є Кодекс України про надра України. Кодекс встановлює обмеження на видобування корисних ко­палин місцевого значення і торфу із застосуванням спеціальних техні­чних засобів, які можуть призвести до небажаних змін у довкіллі.

Використання надр для захоронення відходів сільського госпо­дарства, засобів хімізації, скидання стічних вод сільськогосподарських підприємств допускається на підставі ст.

Закон покладає на користувачів надр при здійсненні сільського­сподарської діяльності обов'язок охороняти надра, забезпечувати без­пеку людей, майна та довкілля. Відповідно до ст. 55 кодексу користу­вання надрами для сільськогосподарської діяльності здійснюється за відповідними проектами, в яких мають передбачатися заходи, що за­безпечують знешкодження стічних вод, шкідливих речовин і відходів сільського господарства або локалізацію їх у визначених межах, а та­кож запобігають їх проникненню в інші природні об'єкти. Невиконан­ня цих обов'язків може потягнути за собою позбавлення права надро- користування чи обмеження сільськогосподарської діяльності в над­рах.

Важливим законодавчим актом, який регулює порядок охорони вод при веденні сільськогосподарської діяльності, є Водний кодекс України. Ним передбачено нормування водокористування, зокрема, встановлення нормативів гранично допустимого скидання сільського­сподарських стічних вод, лімітів забору води для сільськогосподарсь­ких потреб, нормативів якості води, обмеження сільськогосподарської діяльності у водоохоронних зонах тощо.

Відповідно до ст. 65 Водний кодекс України, користування во­дами для потреб сільського господарства може здійснюватися як у порядку загального, так і спеціального використання водних ресурсів. Під час зрошення земель сільськогосподарського призначення водо­користувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо попередження під­топлення, заболочення, засолення та забруднення цих земель.

Особливі вимоги законодавство ставить до водних об'єктів, що використовуються для рибництва. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» ви­рощування риби чи інших водних живих ресурсів у рибогосподарсь­ких водних об'єктах (їх ділянках) та континентальному шельфі Украї­ни дозволяється суб'єктам господарства за наявності позитивної вете­ринарно-санітарної оцінки стану водних об'єктів державними органа­ми ветеринарної медицини. Відповідно до ст.

Законодавство регулює скидання сільськогосподарських стічних вод у водні об'єкти. Зокрема, ставляться вимоги щодо отримання до­зволів на спеціальне використання водних об'єктів для цих потреб, встановлення і дотримання нормативів гранично допустимих концен­трацій шкідливих речовин у стічних водах і гранично допустимого скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти. Забороняється ски­дати стічні води без встановлення нормативів гранично допустимого скидання та використовувати для цього рельєф місцевості: балки, по­низзя, кар'єри тощо. У разі перевищення встановлених нормативів скидання сільськогосподарських стічних вод може бути обмежене або й заборонене.

Закон встановлює особливий режим сільськогосподарської дія­льності у водоохоронних зонах. Зокрема, в них забороняється змен­шувати природний рослинний покрив і лісистість, розорювати заплав­ні землі та застосовувати на них засоби хімізації, провадити осушува­льні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у вер­хів'ях річок, здійснювати сільськогосподарську діяльність, що може негативно вплинути на стан водного об'єкта.

Законодавство встановлює вимоги щодо охорони об'єктів тва­ринного і рослинного світу при веденні сільського господарства. Йдеться про дикі тварини і дикорослі рослини, які хоча не є об'єктами аграрного права, але підлягають охороні від негативних наслідків сільськогосподарської діяльності. Важливими законодавчими актами в цій галузі є закони України «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України», а також Положення про Зелену книгу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р.

Зазначені закони передбачають обов'язок суб'єктів аграрного права під час ведення сільськогосподарської діяльності зберігати умо­ви існування видового й популяційного розмаїття тваринного й рос­линного світу, не допускати погіршення середовища існування, шля­хів міграції та умов розмноження диких тварин, а також умов місце­зростання дикорослих рослин. Законодавство встановлює загальний обов'язок запобігати негативному впливу сільськогосподарської дія­льності на рослинний і тваринний світ.

При веденні сільського господарства, зокрема, бджільництва, допускається використання корисних властивостей диких тварин, на­приклад, здатність диких комах запилювати сільськогосподарські рос­лини. При цьому забороняється вилучати та знищувати диких тварин.

Важливою з точки зору екологічних аспектів ведення сільського господарства є ст. 50 Закону України «Про тваринний світ», яка пе­редбачає заборону на самовільне переселення, акліматизацію і схре­щування диких тварин. Непродумане переселення тварин у місцевості, не властиві для їхнього проживання, може бути згубним для довкілля.

Особливі правила встановлені для ведення лісового господарст­ва і для охорони лісів від вирубки, забруднення та засмічення, хвороб та шкідників, пожеж та інших негативних впливів. Важливим актом у цій царині є Лісовий кодекс України. Зазначений кодекс і численні підзаконні акти, що прийняті на його виконання, регулюють порядок лісокористування і ведення лісового господарства, а також режим охо­рони лісів України.

Важливим законодавчим актом, у сфері охорони атмосферного повітря є Закон України «Про охорону атмосферного повітря». Для тих сільськогосподарських підприємств, технологічні процеси яких передбачають наявність стаціонарних джерел викидів в атмосферне повітря шкідливих речовин, закон передбачає необхідність отримання дозволів і встановлення нормативів гранично допустимого викиду шкідливих речовин. Для стаціонарних джерел фізичних або біологіч­них впливів на атмосферне повітря, наприклад, тваринницьких ферм зі стійким запахом, закон передбачає встановлення нормативів грани­чно допустимого впливу фізичних і біологічних чинників.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про охорону атмосферного по­вітря», діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ для потреб сільського господарства (виклик дощу, розстріл із гармат хмар із градом тощо) може провадитися тільки за дозволами, виданими органами Мінприроди за погодженням з орга­нами Міністерства охорони здоров'я, місцевими державними адмініс­траціями та місцевими радами.

Пестициди та агрохімікати мають використовуватися способа­ми, які не впливають негативно на стан атмосферного повітря. Скла­дування, розміщення, зберігання або транспортування сільськогоспо­дарських відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря смородом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наяв­ності спеціального дозволу на визначених місцевими державними ад­міністраціями й радами територіях із додержанням нормативів еколо­гічної безпеки й законодавства про відходи.

Всупереч широко поширеній практиці, ст. 20 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» забороняє спалювати відходи сільського господарства на території сільськогосподарських підпри­ємств і населених пунктів, за винятком випадків, коли це здійснюється з використанням спеціальних установок при додержанні екологічних нормативів. Сільськогосподарські підприємства зобов'язані забезпечу­вати переробку, використання та своєчасне вивезення сільськогоспо­дарських відходів на підприємства, що використовують їх як сирови­ну, або на спеціально відведені місця чи об'єкти.

3.