Правове забезпечення використання об’єктів рослинного і тваринного світу у сільськогосподарській діяльності

Проте у сільськогосподарському виробництві інтенсивно ви­користовується природна рослинність та її ресурси. Тому ці від­носини також піддані правовому регулюванню. Особливості ви­користання дикої флори у сільськогосподарському господарстві врегульовані Законом України «Про рослинний світ»^[152], який є базовим законодавчим актом сучасного флористичного права. Законом, зокрема, визначені об'єкти рослинного світу та при­родні рослинні ресурси. До об'єктів рослинного світу віднесені дикорослі та інші несільськогосподарського призначення су­динні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угру­повання. До природних рослинних ресурсів відносяться об'єкти рослинного світу, що використовуються або можжуть бути вико­ристані населенням, для погреб виробництва та інших потреб.

Критерій розмежування правового регулювання використан­ня, охорони і відтворення об'єктів природного рослинного світу та рослин сільськогосподарського призначення полягає у тому, що об'єктом флористичного законодавства і права є дикорослі та інші судинні рослини, їх угруповання та природне місцезро­стання, на відміну від аграрного законодавства і права, де об'єк­том правового регулювання є сільськогосподарська діяльність, зокрема щодо зрощування, використання та переробки сільсь­когосподарських (культурних) рослин та їх ресурсів.

У ст. 4 Закону України «Про рослинний світ» природні рос­линні ресурси за своїм значенням поділяються на загальнодер­жавні та місцеві. До природних рослинних ресурсів загально­державного значення, зокрема, належать: рідкісні і такі, що пе­ребувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохопо­дібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України^[153]; рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України '.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення від­носяться дикорослі та інші несільськогосподарського призна­чення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних рослинних ресурсів за­гальнодержавного значення. Саме законодавче поділення при­родних рослинних ресурсів на їхнє загальнодержавне та місцеве значення надає підстави для твердження про те, що у сільсь­кому господарстві в основному використовуються природні рос­лини та їх ресурси місцевого значення.

Сільськогосподарське використання дикого рослинного світу, як і використання інших природних об'єктів та їх ресурсів, по­діляється на загальне і спеціальне. До них належать види діяль­ності, які тотожні загальному лісокористуванню та спеціально­му лісокористуванню. Для спеціального використання об’єктів рослинного світу загальнодержавного значення необхідно мати дозвіл, який видається територіальними органами Мінприроди України. Спеціальне використання об'єктів рослинного світу місцевого значення здійснюється на підставі дозволів, які ви­даються місцевими радами за погодженням з відповідними те­риторіальними органами Мінприроди України.

Варто зазначити, що спеціальне використання природних рослинних ресурсів у сільському господарстві є платним. Однак для потреб бджільництва здійснюється безоплатне користувань як дикорослими, так і культурними рослинними ресурсами та без отримання спеціального дозволу Дозвільний режим не за­стосовується до власників і користувачів, які використовують дикорослу рослинність (крім занесених до Червоної або Зеленої книг України) на належних їм земельних ділянках.

Особливості сільськогосподарського використання тваринно­го світу врегульовані законами України «Про тваринний світ^{[154] [155], «Про мисливське господарство та полювання»[156], «Про захист тва­рин від жорстокого поводження»1, «Про бджільництво»[157] [158], «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них»[159], «Про аквакультуру»[160] та іншими законодавчими актами, які складають юридичну основу сучасного фауністичного права.}

Згідно зі ст. З Закону України «Про тваринний світ», об’єк­тами тваринного світу є: дикі тварини - в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку, які пе­ребувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі; частини диких тварин; продукти їхньої жит­тєдіяльності тощо. Основною юридичною ознакою дикої фау­ни є її здатність самостійно існувати в умовах природного се­редовища. Проте дикі тварини стають об’єктами аграрного пра­ва через використання їх у сільськогосподарській діяльності, зо­крема, шляхом добування наземної фауни, знищення шкідників сільського господарства тощо.

Слід зазначити, що до дикої фауни не відносяться сільсько­господарські тварини, тварини, породи яких виведені людиною селекційно, а також ті, що стали свійськими і втратили здат­ність існувати в екосистемі самостійно. Правовий режим таких тварин визначається відповідно аграрним або цивільним зако­нодавством, На відносини їх використання, охорони та відтво­рення не розповсюджується природноресурсове законодавство, зокрема, на них не поширюється дія Закону України «Про тва­ринний світ».

Сільськогосподарське використання природних ресурсів має провадитися на засадах невиснажування природних ресурсів, їх раціонального використання, комплексної охорони та створен­ня сприятливих умов для відтворення природних ресурсів в ін­тересах теперішнього та майбутнього поколінь. У зв’язку з цим важливими є вимоги Закону України «Про тваринний світ» про те, що об’єкти тваринного світу, зокрема, нори, хатки, лігва, му­рашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, міс­ця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їх існування та шляхами міграції, підлягають охо­роні.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про тваринний світ», дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, та інші об'єкти тваринного світу, які перебувають у державній власності, а також об'єкти тварин­ного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті у комунальну або приватну власність, належать до природних ре­сурсів загальнодержавного значення. У зв'язку з цим у ст. 5 фа­уністичного закону встановлено, що об'єкти тваринного світу можуть перебувати у державній, комунальній та приватній влас­ності. При цьому законом передбачено, що кожний громадянин має право користуватися об'єктами тваринного світу відповідно до вказаного закону та інших законів України. Одночасно Закон передбачає, що тваринний світ знаходяться під охороною дер­жави незалежно від права власності на них.

В Законі України «Про тваринний світ» визначені основні ознаки розмежування загального та спеціального використан­ня об'єктів тваринного світу. Так, за ст. 16 Закону, громадянам гарантується право безоплатного загального використання об' - єктів тваринного світу для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо). Загальне використання об^'єктів тваринного світу здійснюється без ви­лучення об'єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у во­дних об'єктах загального користування в межах встановлених законодавством обсягів безоплатного вилову). У порядку за­гального використання об'єктів тваринного світу здійснюєть­ся використання корисних властивостей життєдіяльності тва­рин - природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо, а також використання об^'єктів тваринного світу в на­укових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших ці­лях, не заборонених законом.

Суб'єкти аграрного права можуть у порядку загального ко­ристування об'єктами тваринного світу одержувати корисні властивості життєдіяльності тварин (природних санітарів се­редовища, запилювачів рослин тощо), виловлювати рибу у во­доймах загального користування, тобто в усіх водоймах, що пе­ребувають у державній власності та не закріплені на праві спе­ціального користування іншим особам, здійснювати інші види використання тваринного світу без вилучення представників наземної та водної фауни з природної волі чи знищення.

Дещо інші вимоги передбачені для спеціального викори­стання об'єктів тваринного світу, у тому числі сільськогоспо­дарськими підприємствами. Відповідно до ст. 17 Закону, до спе­ціального використання об'єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спор­тивного рибальства у водних об'єктах загального користуван­ня), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища. Спеціальне використання об' - єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і риб­ного господарства здійснюється з наданням відповідно до зако­ну підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об'єктами. Спеціальне використання тваринного світу здійснюється лише за відповідними дозволами чи іншими доку­ментами, що видаються в порядку, визначеному Кабінетом Мі­ністрів України¹ та за встановленими Правилами їх видачі^{[161] [162]. За­значені вимоги поширюються і на власників землі чи користу­вачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об 'єкти тваринного світу.}

Цікавим є співвідношення приписів законодавства про тва­ринний світ та про захист рослин.

Зазначена колізія між двома законами у даний час вирішу­ється на засадах аграрно-правового звичаю традиційного зне­шкодження шкідників, який є одним з видів джерел аграр­ного права. Можливість застосування правових звичаїв у віт­чизняній правовій системі закріплене у ст. 7 Цивільного ко­дексу України^[163]. Проте, за ч. 2 ст. 7 Цивільного кодексу, звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. Поряд з цим нор­ма ст. 333 Цивільного кодексу в подібних випадках надає пев­ні підстави щодо здійснення дій відповідно до закону та міс­цевого звичаю. Отже, у даний час стародавній і усталений зви­чай знешкодження шкідників у сільському господарстві у пев­ній мірі суперечить положенням писаного права. Шляхом ви­рішення цього питання може стати внесення у ч. 1 ст. 17 Закону України «Про тваринний світ» відповідних змін і доповнень по­рад з іншими винятками.