§ 5.3. Об'єкти тваринного світу, їхнє правове визначення та право власності на них

ЗУ «Про тваринний світ» у ст. 3 зазначає, що об'єктами тваринно­го світу, на які поширюється його дія, є:

- дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молю­ски, голкошкірі та інші) в усьому їхньому видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки то­що), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напівві- льних умовах чи в неволі;

- частини диких тварин (роги, шкіра тощо);

- продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).

Об'єкти тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, ли­няння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є середовищем їхнього існу­вання та шляхами міграції, підлягають охороні.

При цьому у ст. 1 Закону наголошується, що відносини у галузі охорони, використання і відтворення сільськогосподарських, свійсь­ких тварин, а також діяльність, пов'язана з охороною і використанням залишків викопних тварин, регулюються іншими відповідним законо­давством України.

що перебувають під загрозою зникнення : наказ М-ва екології та природних ре­сурсів України, М-ва аграрної політики України від 16.04.2002 № 147/110 // Офі­ційний вісник України. - 2002. - № 24. - Ч. 2. - Ст. 1197.

²⁷³ Про введення тимчасового обмеження на спеціальне використання ки­топодібних Чорного та Азовського морів : наказ Мінприроди України від 31.03.2008 № 165 // Офіційний вісник України. - 2008. - № 33. - Ст. 1127.

²⁷⁴ Про затвердження переліків видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ), та видів тварин, що виключені з Червоної книги України (тваринний світ) : наказ Мінприроди України від 17.06.2009 № 313 // Офіційний вісник України.

Таким чином, як об'єкти тваринного світу розглядаються не всі тварини в біологічному розумінні, а лише ті, які підпадають під дію фауністичного законодавства України.

У теорії екологічного права сформовано позицію, відповідно до якої об'єктами екологічних відносин можуть бути лише ті предмети матеріального світу, які не втратили «екологічного зв'язку» з навко­лишнім природним середовищем^[273]. О. С. Колбасов зазначав, що не вважаються природними об'єктами предмети, які внаслідок докла­дання до них людської праці відокремлені від природного середови­ща, перетворені на сировину, знаряддя праці чи споживчі продукти^[274]. Подібна точка зору висловлювалась і щодо об'єктів тваринного світу. С. С. Константініді вказував, що для віднесення до об'єктів екологіч­ного права тварин останні повинні перебувати у стані природної волі, тобто в необмеженому людиною безпосередньому природному зв'язку з навколишнім природним середовищем^[275]. Таким чином, дикі тварини, у тому числі й водні живі ресурси, вилучені з природного середовища, згідно із зазначеною думкою, перестають бути природ­ними об'єктами, а отже, і об'єктами екологічних правовідносин. Вна­слідок докладання певної людської праці вони перетворюються на товарно-матеріальні цінності.

Разом із тим, на незавершеність такої думки стосовно об'єктів тваринного світу, які, навіть вилучені з природного середовища в жи­вому вигляді, можуть бути без проблем повернені до нього, вже вка­зувалось окремими дослідниками. Так, Т. В. Григор'єва з цього приво­ду стосовно водних живих ресурсів зазначала, що «наведена позиція, як вбачається, правильна, але вона не враховує специфіки водних жи­вих ресурсів як природного об'єкта. Водні живі ресурси належать до живих сил природи, і саме ця ознака є вирішальною під час порівнян­ня водних живих ресурсів з природними об'єктами. На відміну від інших об'єктів природи, водні живі ресурси можуть бути вилучені з природного середовища в живому стані.

З урахуванням специфіки розглядуваних ресурсів екологічне за­конодавство повинно регулювати (і в Україні регулює) весь комплекс відносин водних живих ресурсів, які знаходяться у різних умовах - природної волі, у неволі чи в напіввільних умовах. Це дозволяє забез­печити належний рівень їх охорони, створити умови постійного існу­вання всього видового й популяційного розмаїття»^[276].

Вбачається, що головною ознакою, яка характеризує особливості права власності на об'єкти тваринного світу, є пролонгація, збережен­ня їхнього статусу як природного об'єкта навіть у випадку їхнього вилучення з навколишнього середовища. Зважаючи на викладене, такий статус накладає на власників цих об'єктів цілий перелік прав і обов'язків, які не притаманні цивільному законодавству, а регулюють­ся саме екологічним законодавством і законодавством про тваринний світ, створюючи комплексне правове регулювання.

Така пролонгація пов'язана, насамперед, із тим, що такі об'єкти тваринного світу із легкістю можуть бути повернені до навколишнього середовища, де зможуть продовжити своє функціонування. На таких особливостях об'єктів тваринного світу наголошувалось ще у Дигестах Юстиніана^[277], де щодо об'єктів тваринного світу res пес mancipi існу­вало правило, що ці речі є безгосподарними, а тому особа, яка спійма­ла дикого звіра, птаха або рибу, виступає їх власником, доки вони пе­ребувають у її владі. Якщо ж вони вийдуть з-під нагляду та отримають природну волю, то знову стануть власністю першого ж, хто їх добуде. Під природною волею розумівся стан, коли тварина зникне з очей, або хоча й залишиться перед очима, але її переслідування буде ускладнено.

Якщо ж говорити про сучасний стан регулювання відносин влас­ності на об'єкти тваринного світу, то слід наголосити, що відповідно до ст.

Об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі й розташовані в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об'єктами права власнос­ті українського народу.

Від імені українського народу права власника об'єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійс­нюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Кожний громадянин має право користуватися об'єктами тварин­ного світу - об'єктами права власності українського народу відповідно до базового Закону та інших законів України.

Об'єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у держав­ній, комунальній та приватній власності.

Об'єкти тваринного світу в Україні знаходяться під охороною держави незалежно від права власності на них.

Слід вказати, що ця стаття доповнює норми Конституції України, де у ст. 13, на жаль, тваринний світ не знайшов свого окремого закріп­лення як об'єкт права власності українського народу. Таке становище аж ніяк не сприяє підвищенню правового статусу тваринного світу, адже законодавець, «замаскувавши» тваринний світ під словами «інші природні ресурси», по суті, закріпив його вторинний, похідний від інших природних об'єктів статус. Разом із тим, ЗУ «Про тваринний світ» знімає це протиріччя, прямо поширюючи статус об'єктів права власності українського народу і, в такий спосіб, «соціалізований» ха­рактер права власності на нього.

У ЗУ «Про тваринний світ» визначено також інші особливості права власності на об'єкти тваринного світу. Так, об'єкти тваринного світу, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами та організаціями державної або комунальної форми власності, є об'єктом права відповідно державної або комунальної власності.

Об'єкти тваринного світу, вилучені зі стану природної волі, роз­ведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим, не забороненим законом шляхом, можуть перебувати у приватній вла­сності юридичних і фізичних осіб.

Законність набуття у приватну власність об'єктів тваринного сві­ту (крім добутих у порядку загального використання) повинна бути підтверджена відповідними документами, що засвідчують законність вилучення цих об'єктів з природного середовища, ввезення в Україну з інших країн, факту купівлі, обміну, отримання у спадок тощо, які видаються в установленому законодавством порядку.

У передбаченому законом порядку права власників об'єктів тва­ринного світу можуть бути обмежені в інтересах охорони цих об'єктів, навколишнього природного середовища і захисту прав громадян.

При цьому поняття «неволя» або «напіввільні умови» розкриваються в ЗУ «Про мисливське господарство та полювання», де зазначено таке:

• «утримання мисливських тварин у напіввільних умовах - утри­мання набутих в установленому порядку мисливських тварин у шту­чно створених умовах, в яких вони живляться переважно природними кормами, але не мають можливості вільно переміщуватися за межі штучно ізольованої ділянки мисливського угіддя;

• утримання мисливських тварин у неволі - утримання мисливських тварин у відповідних спорудах, де вони не мають можливості живитися природними кормами та самостійно виходити за межі таких споруд».

Законом окремо передбачені правові підстави припинення права приватної власності на об'єкти тваринного світу. Так, право приватної власності на об'єкти тваринного світу припиняється у разі:

- жорстокого поводження з дикими тваринами;

- встановлення законодавчими актами заборони щодо перебу­вання у приватній власності окремих об'єктів тваринного світу.

Право приватної власності на об'єкти тваринного світу може припинятися і в інших випадках, передбачених законом.

Право приватної власності на об'єкти тваринного світу у випад­ках жорстокого поводження з дикими тваринами може бути припи­нене в судовому порядку за позовами органів контролю в галузі охо­рони, використання і відтворення тваринного світу або прокуратури.

Слід вказати, що навіть при існуючій системі правових приписів та виходячи із загальних принципів правового регулювання, є приро­дним висновок про необхідність регулювання відносин власності на тваринний світ у першу чергу нормами спеціального фауністичного законодавства, беручи до уваги, що питання власності на об'єкти тва­ринного світу безпосередньо пов'язані з питаннями їхньої охорони та використання.

Внаслідок такого становища створюється ситуація, коли особливо­сті реалізації права власності на об'єкти тваринного світу не знаходять свого належного відображення у спеціальному поресурсовому законо­давстві. На цій проблемі, зокрема, наголошував П. В. Тихий, який у сво­їй роботі вказував, що на відміну від попереднього фауністичного зако­нодавства, ЗУ «Про тваринний світ» інакше вирішує питання про статус тварин, які знаходяться у колективній та приватній власності, а саме, не відносить добутих із стану природної волі тварин до товарно- матеріальних цінностей. Ці тварини, потрапляючи під дію цивільного права, в той же час продовжують, згідно з ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про тваринний світ», залишатись у рамках екологічного законодавства, хоча визначен­ня співвідношення обсягів такого «подвійного» правового регулювання буде не на користь останнього. Власники диких тварин відповідно до своїх правомочностей можуть володіти згаданими об'єктами, спожива­ти їхні корисні властивості та якості, вирішувати їхню юридичну долю на власний розсуд, тобто діяти у межах цивільного, ветеринарного та іншого законодавства. Дія ж екологічного законодавства має тут суто охоронний, а не експлуатаційний характер.

Таким чином, використання дикої фауни, яке здійснюється влас­никами стосовно об'єктів своєї власності, не має суттєвого екологіч­ного значення і майже не врегульоване еколого-фауністичним зако- нодавством^[278].

Отже, розглядаючи питання регулювання відносин власності на об'єкти тваринного світу, слід звернути увагу на те, що в ЦК України у книзі ІІІ достатньо детально регламентовано питання права власно­сті та інші речові права. Разом із тим, цим же ЦК у ч. 1 ст. 9 передба­чено: «Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства». Таким чином, під час розгляду відносин власності на об'єкти тваринного світу необ­хідно активно використовувати норми цивільного законодавства.