§ 5.1. Загальна характеристика тваринного світу та проблем його охорони і використання

Значення тваринного світу для будь-якої сучасної держави, у то­му числі й для України, важко переоцінити, оскільки він є не­від’ємним компонентом навколишнього природного середовища, на­ціональним багатством, джерелом духовного та естетичного збага­чення і виховання людей, об’єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової та лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей.

Розуміючи важливість усебічного захисту та охорони тваринного світу, вище керівництво нашої держави в особі ВР України, Президен­та України та Уряду України, починаючи з 1991 р. й дотепер, вживає постійні заходи, спрямовані на розвиток і вдосконалення національ­ної системи охорони тваринного світу. Водночас зауважимо, що за­значене завдання є надзвичайно складною ділянкою роботи, оскільки, по-перше, у нас історично склалося так, що на об’єкти тваринного світу, з огляду на їхні величезні запаси, як на державному, так і на недержавному рівнях дивилися як на невичерпне джерело, здатне задовольнити будь-які потреби суспільства. Подібне ставлення до тваринного світу призвело до того, що раціональність, економність і плановість його використання стали другорядною справою. По-друге, проведення широкомасштабної природоохоронної роботи, спрямова­ної у тому числі й на охорону тваринного світу, вимагає чималих фі­нансових та людських ресурсів, яких, з огляду на постійні економічні негаразди в країні, завжди не вистачає. По-третє, на сьогодні в Украї­ні ще не напрацьовані у достатній мірі сучасні методики природоохо­ронної діяльності. По-четверте, спеціалізовані природоохоронні орга­ни здійснюють свою діяльність у переважній більшості випадків са­мостійно, тобто без підтримки інших державних та недержавних суб’єктів, а також населення.

Економічні зміни, що тривають, формування нових пріоритетів у соціально-економічній та інших сферах життя дозволяють констату­вати той факт, що на сучасному етапі питання охорони та викорис­тання тваринного світу не належить до пріоритетів державної політи­ки в цілому та екологічної політики зокрема. Так, одним із засадни- чих нормативних актів в екологічній сфері є Постанова ВР України, якою було затверджено «Основні напрями державної політики Украї­ни у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» ^[252]. Хоча вказаний нормативно- правовий акт не має сили закону, важко недооцінити його значення, оскільки відповідно до п. 6 ст. 85 Конституції України, саме до пов­новажень ВР України віднесено визначення засад внутрішньої та зов­нішньої політики. Зважаючи на це, саме на реалізацію напрямів, за­кладених у положеннях цього нормативного акта, і повинна бути зо­рієнтована діяльність як законодавчого органу влади, так і органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Разом із тим, шляхом простого текстуального аналізу положень цієї постанови можна зробити висновок, що питання охорони та ви­користання тваринного світу висвітлені дуже поверхово і, на відміну від багатьох інших напрямів, не створюють підґрунтя для подальшого розвитку фауністичного законодавства.

Зокрема, у главі 14 розділу 1 «Стан довкілля» постанови визначено основні проблеми за таким напрямком, як «Тваринний світ, мисливство та рибні ресурси». Тут, вказано, що основними проблемами в галузі охорони і регулювання використання тваринного світу є його недоста­тня вивченість, відсутність достовірних даних щодо запасів промисло­вих видів та обсягів їхнього добування, погіршення природних умов існування диких тварин через зростаючий антропогенний вплив та по­слаблення їхньої охорони від незаконного використання та знищення.

Ще більший подив викликає той факт, що в розділі IV «Основні заходи щодо збалансованого використання і відновлення природних ресурсів», який, по суті, являє собою перелік заходів, що здійснюють­ся для подолання негативної екологічної ситуації, яка склалася, вза­галі не приділено окремої уваги заходам у фауністичній сфері. Тут обмежилися окремими згадками про об'єкти тваринного світу в розді­лах, присвячених земельним, водним відносинам, а також заповідній справі. Таке становище об'єктивно не сприяє ефективності заходів щодо охорони та використання об'єктів тваринного світу, а в умовах обмеженості можливостей фінансування таких заходів за рахунок державних коштів фактично мова йде про їх ігнорування.

Разом із тим, окреслюючи питання подальшого розвитку екологіч­ного законодавства, кодифікації його перспективних актів, було перед­бачено «розроблення та затвердження нормативно-правових актів Мін- екобезпеки, а саме: Правил вилучення об'єктів тваринного світу в нау­кових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях із природного середовища; Правил використання тварин з метою одержання продук­тів їх життєдіяльності; Правил утримання, розведення, використання та охорони диких тварин у неволі чи напівневільних умовах; Правил добування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин для розведення в спеціально створених умовах та у нау­ково-дослідних цілях; Правил ввезення в Україну і вивезення за її ме­жі об'єктів тваринного світу; Правил вилучення і реалізації незаконно добутих диких тварин; Правил відшкодування збитків, завданих по­рушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, інших актів відповідно до законодавства України».

Таким чином, навіть в умовах незначної акцентованості вищеза­значеної постанови на вирішення проблем у фауністичній сфері, із семи нормативно-правових актів, які необхідно було прийняти на рівні центрального органу виконавчої влади з питань охорони навко­лишнього природного середовища, шість безпосередньо мали б стосу­ватись об'єктів тваринного світу.

Фактично не змінилась ситуація і з прийняттям Основних засад (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року^[253]. Так, у цьому Законі лише констатується, що, займаючи менше 6 % площі Європи, Україна володіє близько 35 % її біорізнома- ніття. Біосфера України нараховує понад 70 тис. видів флори і фауни, зокрема, флори - більше 27 тис. видів, фауни - понад 45 тис. видів. Протягом останніх років спостерігається збільшення кількості видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України.

Україна розташована на перетині міграційних шляхів багатьох видів фауни, через її територію проходять два основних глобальних маршрути міграції диких птахів, а деякі місця гніздування мають міжнародне значення. Більше 100 видів перелітних птахів охороня­ються відповідно до міжнародних зобов’язань.

Основною загрозою для біорізноманіття є діяльність людини та знищення природного середовища існування флори і фауни. Спосте­рігається катастрофічне зменшення площі територій водно-болотних угідь, степових екосистем, природних лісів. Знищення навколишньо­го природного середовища відбувається внаслідок розорювання зе­мель, вирубування лісів з подальшою зміною цільового призначення земель, осушення або обводнення територій промислового, житлового і дачного будівництва тощо. Поширення неаборигенних видів у при­родних екосистемах викликає значний дисбаланс у біоценозах. Управління збереженням біорізноманіття прісноводних та морських екосистем розвивається не так швидко, як для екосистем суші, що не­гативно впливає на обсяг рибних запасів та середовище існування во­дних живих ресурсів.

Разом із тим, у процесі здійснення стратегічного планування що­до припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формування екологічної мережі в цій сфері, законом визначено такі завдання:

- створення до 2015 р.

- удосконалення до 2015 р. нормативно-правової бази щодо сис­теми здійснення контролю за торгівлею видами дикої флори і фауни, які перебувають під загрозою зникнення;

- створення до 2020 р. мережі центрів штучного розведення та реакліматизації рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зник­нення, видів рослин і тварин;

- створення до 2020 р. системи економічних важелів сприяння збереженню біо- та ландшафтного різноманіття та формуванню еко- мережі на землях усіх форм власності;

- вжиття до 2015 р. адміністративних заходів з припинення ката­строфічного зменшення запасів водних живих ресурсів унаслідок їх­ньої надмірної експлуатації та погіршення стану навколишнього при­родного середовища.