§ 7.1. Загальна характеристика ПЗФ України та проблеми його формування

Природоохоронні території відіграють ключову роль на Землі у збе­реженні її природного каркаса, відтворенні життя та біологічного різно­маніття. На сучасному етапі розвитку цивілізації жодній світовій про­блемі не було присвячено стільки рішень ООН, конвенцій, самітів керів­ників країн, вищих органів влади держав, світової громадськості тощо як збереженню біологічного різноманіття та його сталому використанню.

Нині людством практично знищено або дуже змінено близько 65 % угруповань та екосистем планети. Знищення біорізноманіття, його забруднення і розрив функціональних зв'язків призвели до гло­бальної екологічної кризи (зміни клімату; руйнування озонового ша­ру; забруднення материків та океанів важкими металами, хімічними сполуками, нафтопродуктами; спустелювання; кислотні дощі; зни­щення або погіршення біорізноманіття), яка протягом останніх 30-40 років істотно погіршила і світову економіку, і політичне життя, а че­рез хвороби, смертність і якість життя мільярдів людей, не кажучи вже про інші біосистеми.

Україна - найбільш розорана держава Європи (рілля займає 55 % території). Вона є «лідером» за площею еродованих земель (близько 30 % сільськогосподарських угідь). Це стосується і площі природної рослинності на одну людину, яка є найменшою і становить лише 0,35 га. Площа заповідних земель посередньо у 2,5 рази менша від се­редньоєвропейської. І навпаки, забрудненість атмосферного повітря у два - чотири рази більша, а кількість чистої води на одного мешканця - у 10 разів менша. У комплексі з іншими чинниками це негативно по­значається на здоров'ї та соціальних умовах життя людей і, відповід­но, на середній його тривалості, що на 10-12 років коротша, ніж у роз­винутих країнах^[335].

Постановою ВР України «Про Основні напрями державної політи­ки України у галузі охорони довкілля, використання природних ресур­сів та забезпечення екологічної безпеки» за підсумками аналізу стану довкілля стосовно стану заповідної справи в Україні зазначалося, що екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунту­ванням у процесі розвитку агропромислового комплексу, зарегулюван- ня стоку річок, осушення боліт, стихійний розвиток колективного саді­вництва та інші невпорядковані дії призвели до знищення майже 70 % цінних природних комплексів і ландшафтів України.

Площа ПЗФУкраїни зростає надто повільними темпами і стано­вить на сьогодні лише 2 млн га, або 3,4 % території країни, що є недо­статньою гарантією для забезпечення збереження і відтворення гено­фонду тварин і рослин та різноманіття природних екосистем, насам­перед на лівобережжі лісостепової зони Придніпров’я та у степовій частині Криму, де під охорону взято лише 0,2-0,7 % територій.

Існуючі ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки через недостатнє фінансування, слабку матеріально-технічну та лаборатор­ну базу нині не виконують функцій збереження і відновлення рідкіс­них і типових видів флори і фауни.

В умовах економічної та екологічної кризи у процесі переходу до ринкових відносин та різних форм власності без ефективних заходів з боку держави процес деградації генофонду флори і фауни, ценозів, екосистем і ландшафтів стане незворотним³⁴⁰.

З метою вирішення вказаних проблем цією ж Постановою ВР України передбачалася реалізація цілого ряду основних напрямів роз­витку заповідної справи і збереження біоресурсів, а також заходів, спрямованих на їх реалізацію. Зокрема, йшлося про створення опти­мальної репрезентативної мережі ПЗФ України та резервування у процесі земельної реформи цінних для заповідання природних тери­торій та об’єктів.

розвитку ООН в Україні ; Держ. служба заповідної справи М-ва охорони на­вколишнього природного середовища України [Електронний ресурс].

³⁴⁰ Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної без­пеки : постанова ВР України від 05.03.1998 № 188/98-ВР // Голос України. - 1998. - № 64.

Разом із тим, слід зазначити, що незважаючи на досягнення у сфері заповідної справи за останнє десятиліття, стан її розвитку ще залиша­ється незадовільним. Так, у ЗУ «Про Основні засади (стратегію) держа­вної екологічної політики України на період до 2020 року» стосовно стану заповідної справи наголошується, що, займаючи менше шести відсотків площі Європи, Україна володіє близько 35 відсотками її біорі- зноманіття. Біосфера України нараховує більше 70 тис. видів флори і фауни, зокрема, флори - більш ніж 27 тис. видів, фауни - більш ніж 45 тис. видів. Протягом останніх років спостерігається збільшення кілько­сті видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України.

До складу ПЗФ України входять більше 7608 територій та об'єктів загальною площею 3,2 млн га (5,4 % загальної площі країни) та 402,5 тис. га у межах акваторії Чорного моря. Частка природно-заповідних територій в Україні є недостатньою і залишається значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де площі, зайняті під природно- заповідні території, становлять посередньо 15 %.

За роки незалежності площа ПЗФ України збільшилася удвічі, але окремі його об'єкти знаходяться в управлінні центральних органів виконавчої влади, для яких природно-заповідна справа не є пріорите­том діяльності.

З метою припинення процесів погіршення стану навколишнього природного середовища необхідно збільшувати площі земель екоме- режі, що є стратегічним завданням у досягненні екологічної збалансо­ваності території України. Збільшення площі національної екомережі має насамперед відбуватися шляхом розширення існуючих і створен­ня нових об'єктів ПЗФ.

Завдання щодо охорони біорізноманіття не вирішується під час приватизації земель, підготовки і виконання програм галузевого, регі­онального і місцевого розвитку.

Для вирішення зазначених проблем законодавством передбачена необхідність доведення до 2015 року площі національної екомережі до 41 % території країни - рівня, необхідного для забезпечення екологічної безпеки країни, запровадження системи природоохорон­них заходів збереження біо- та ландшафтного різноманіття і розши­рення площі ПЗФ до 10 % у 2015 році та до 15 % загальної території країни у 2020 р.

Міністр екології та природних ресурсів Микола Злочевський за­значав, що природно-заповідний фонд - це не просто національне надбання України, це базовий елемент екологічно збалансованого соціально-економічного розвитку як окремих регіонів, так і всієї краї­ни, гарантія збереження її біорізноманіття, унікальних і типових при­родних ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу.

На сьогоднішній день загальна кількість територій та об'єктів ПЗФ становить 7 740 одиниць, які займають площу у 3 744 500 га. Найкоштов- нішими діамантами цього дорогоцінного намиста нашої держави є 19 природних заповідників, 4 біосферних заповідники та 47 НПП^[336].

Враховуючи вагомий внесок працівників природно-заповідної справи у збереження та відновлення біологічного і ландшафтного різ­номаніття, розвиток територій та об'єктів ПЗФ України, на підтримку ініціативи Мінприроди України Президентом України було встанов­лене професійне свято - День працівника природно-заповідної спра­ви, яке відзначається щорічно 7 липня^[337].

Збереження територій та об'єктів ПЗФ забезпечується шляхом:

- встановлення заповідного режиму;

- організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів;

- проведення комплексних досліджень з метою розробки науко­вих основ їхнього збереження та ефективного використання;

- додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів ПЗФ під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, роз­робки проектної та проектно-планувальної документації, землевпоря­дкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз;

- запровадження економічних важелів стимулювання їхньої охо­рони;

- здійснення державного та громадського контролю за додер­жанням режиму їхньої охорони та використання;

- встановлення підвищеної відповідальності за порушення ре­жиму їхньої охорони та використання, а також за знищення та пошко­дження заповідних природних комплексів та об'єктів;

- проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;

- проведення інших заходів з метою збереження територій та об'єктів ПЗФ.