Поняття земель сільськогосподарського призначення

Перетворення в структурі земельних відносин в Україні, у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ, зумовило пере­гляд відносин стосовно правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільського­сподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В ієрархії категорій земель, що визначені в ст. 19 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення посіда­ють перше місце, що підкреслює виняткову цінність земель сільсько­господарського призначення для України як для держави аграрно- промислового вектору розвитку.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прого­ни, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під госпо­дарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у влас­ність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського госпо­дарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення това­рного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та на­вчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, про­паганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та ор­ганізаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ве­дення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для роз­міщення власної інфраструктури.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ве­дення товарного сільськогосподарського виробництва використову­ються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають захо­ди з охорони земель.

До земель сільськогосподарського призначення належать також особливо цінні землі, склад яких передбачено ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України, серед яких, зокрема, чорноземи нееродовані несоло- нцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолон- цюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзо- лені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні гли­бокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфо­вища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені не­залежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття.

Визначальними факторами, що впливають на особливості пра­вового режиму земель сільськогосподарського призначення, є склад земель сільськогосподарського призначення (ч. 2 ст. 22, ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України) та цілі використання земель сільського­сподарського призначення, перелік яких не є вичерпним (ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України).

2.