Правове становище агрохолдингів за законодавством України

Сільськогосподарські підприємства на добровільних засадах можуть об'єднувати свою господарську діяльність з метою коор­динації їх виробничої та іншої діяльності для вирішення спіль­них економічних та соціальних завдань.

Незважаючи на те, що аграрні холдингові компанії (агрохол­динги) є порівняно новими суб’єктами аграрного права Укра­їни, вони відіграють значну роль у забезпеченні продовольчої безпеки держави та зростанні експортного потенціалу АПК і нині є найбільш конкурентоспроможною формою організації агропромислового виробництва в Україні.

Нормативні приписи щодо діяльності холдингових компаній в Україні містяться передусім у главі 12 Господарського кодексу України та спеціальному Законі України «Про холдингові ком­панії в Україні» від 15 березня 2006 року^[80].

У відповідності до ч. 5 ст. 126 Господарського кодексу Укра­їни, холдингова компанія визначається як публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджаєть­ся холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів ак­цій, що перебувають у державній власності). У свою чергу ст. 1 Закону «Про холдингові компанії в Україні» закріплює те, що холдингова компанія - це акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративни­ми пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоратив­них підприємств. Холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) вважається пакет акцій (часток, паїв) корпора­тивного підприємства, холдингової компанії, який перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує право ви­рішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства, холдингової компанії.

Таким чином, за організаційно-правовою формою холдинго­ва компанія є публічним акціонерним товариством, що має у власності пакет акцій (часток, паїв) інших корпоративних під­приємств, і цей пакет забезпечує вирішальний влив на госпо­дарську діяльність таких підприємств. Корпоративними підпри­ємствами у ст. 63 Господарського кодексу України та ст. 1 Закону «Про холдингові компанії в Україні» визнаються господарські товариства. Отже, холдингова компанія може володіти акціями (частками, паями) лише господарських товариств - акціонер­них, товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю, повних чи комавдитних товариств.

Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визна­ється банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну від­повідальність за зобов’язаннями корпоративного підприємства.

В юридичній літературі під агрохолдингом розуміють своє­рідне соціально-економічне об’єднання сільськогосподарських товаровиробників у цілях більш ефективного спільного веден­ня агробізнесу, що зберігають юридичну самостійність та пере­бувають в певній субординаційній економічній залежності від правових рішень, які приймаються головною компанією з вра­хуванням корпоративних комерційних інтересів учасників агро­холдингу’. З організаційно-правової точки зору, агрохолдинг яв­ляє собою не одну, а декілька юридичних осіб, пов’язаних еко­номічними інтересами та юридичними зв’язками.

З урахуванням законодавчого визначення холдингової ком­панії під аграрною холдинговою компанією (агрохолдингом) слід розуміти публічне акціонерне товариство, яке володіє, ко­ристується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше аграрних госпо­дарських товариств. Таким чином, агрохолдинги, як спеціалізо­вані сільськогосподарські виробничі структури, виступають різ­новидом холдингової компанії - публічного акціонерного то­вариства, що об’єднує й контролює аграрних товаровиробників. Проте в практиці використовуються й інші організаційно-пра­вові форми при створенні агрохолдингів, зокрема товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, а також формування підсобних або дочірніх сільськогосподарських під­приємств промисловими підприємствами.

Серед найпотужніших аграрних холдингів слід виділити: «Кернел», «Нібулон» «Миронівський хлібопродукт», «икгЬапб- Рагшіпд», «Українські аграрні інвестиції», «Астарта» та інші. Основними напрямками діяльності вітчизняних агрохолдингів є сільськогосподарське виробництво, зокрема вирощування зер­нових, олійних і технічних культур; експорт зернової продукції; тваринництво; переробка сільськогосподарської сирбвини; ви­робництво кінцевих продуктів харчування та їх реалізація. До­датковими напрямками їх діяльності виступають: дистрибуція сільськогосподарської техніки, добрив і засобів захисту рослин. В багатьох агрохолдингових структурах (46 %) тваринництво розвивається як підтримуюча галузь для підвищення продуктив­ності зернового господарства. Отже, агрохолдинги здебільшого спеціалізуються на виробництві найбільш високотехнологічних і високодохідних видів рослинницької продукції. Виробництво продукції тваринного походження є головним видом діяльності лише для 15 % холдингів, які переважно спеціалізуються на ви­робництві молокопродуктів на експорт, молока, молоко- і м'ясо­продуктів для потреб внутрішнього ринку.

Господарську діяльність агрохолдингів забезпечують як влас­ні, так і залучені фінансові ресурси компаній-засновників. До­слідження діяльності агрохолдингів як форми організації агро­промислового виробництва засвідчує, що основним шляхом їх створення є інвестування капіталу вітчизняного чи іноземного походження. При цьому агрохолдинги порівняно з іншими ор­ганізаційно-правовими формами сільськогосподарських това­ровиробників мають найбільше можливостей для залучення ін­вестицій, у тому числі й іноземних. Маючи сприятливі умови для залучення інвестицій, агрохолдинги активно запроваджують нові технології в аграрну та переробну галузі, здійснюють тех­нічне переоснащення сільськогосподарських підприємств, що входять в ці формування.

За рівнем масштабності та територіальної розосередженості агрохолдинги є міжрегіональними, оскільки присутні майже в усіх областях України.

Характерною особливістю діяльності аграрних холдингових компаній є переважне використання ними сільськогосподарсь­ких угідь для ведення сільськогосподарської діяльності на пра­вах оренди. Так, розмір земель сільськогосподарського призна­чення, які знаходяться в користуванні агрохолдингових струк­тур, залежно від їх спеціалізації, потужностей переробки і збе­рігання сільськогосподарської продукції коливається в межах від 4 до 550 тис. га. Розмір земельного банку, що припадає в се­редньому на один агрохолдинг, в останні роки становить близь­ко 60 тис. га на одне формування. Однак кількість таких струк­тур і загальні розміри їх землекористування з року в рік збіль­шуються. На даний час 129 агрохолдингових формувань кон­тролюють майже 8,7 млн га, тобто 21,0 % сільськогосподарських угідь країни.

Отже, останніми роками агрохолдинги розширюють сферу своєї сільськогосподарської діяльності шляхом концентрації ви­користовуваних ними сільськогосподарських угідь і у такий спо­сіб витісняють з ринку оренди землі малого і середнього сільсь­когосподарського товаровиробника, насамперед фермерські го­сподарства, що загострює соціально-економічну ситуацію на селі. Її основними характеристиками є: припинення існування сільськогосподарських підприємств у відповідній місцевості; втрата для певної кількості сільських жителів місця роботи; відсутність податкових надходжень до місцевих бюджетів; від­сутність фінансування розвитку соціальної інфраструктури села, що традиційно здійснювалося сільськогосподарськими підпри­ємствами. Як зазначає П. Ф. Кулинич, створення агрохолдингів продиктоване виключно об’єктивними економічними фактора­ми і не є наслідком цілеспрямованої законодавчої діяльності держави у сфері сільськогосподарського землекористування

Проте очевидно, що найменші за розмірами використовува­них сільськогосподарських угідь особисті селянські та фермерсь­кі господарства завдають меншої шкоди ґрунтам, ніж сільсько­господарські підприємства з великими площами оброблюваних угідь. Натоміть в агрохолдингах здійснення високоінтенсивного виснажливого землеробства, переважне виробництво монокуль­тур (зернові, цукровий буряк, соняшник, ріпак, соя) призводять до погіршення стану сільськогосподарських угідь.