Правосуб’єктність державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій

У формі державних (комунальних) сільськогосподарських під­приємств, установ та організацій створюються: сільськогосподарсь­кі науково-дослідні установи, дослідні господарства навчальних та наукових закладів, сортовипробувальні станції, племінні, кінні за­води, конюшні, селекційно-гібридні центри, тваринницькі ком­плекси, птахофабрики, парниково-тепличні комбінати, підприєм­ства з відтворення цінних видів риб і ті, що вирощують культури, які містять наркотичні та отруйні речовини тощо.

Державні сільськогосподарські підприємства, установи та ор­ганізації безпосередньо підпорядковуються Міністерству аграр­ної політики та продовольства України та Національній акаде­мії аграрних наук України (далі - УААН). Наприклад, у віданні УААН України перебувають: наукові установи - національні на­укові центри, інститути, державні сільськогосподарські дослідні станції, галузеві дослідні станції та ін.; підприємства та органі­зації - дослідні господарства, експериментальні і дослідні ви­робництва тощо^[75]. Незначна кількість державних сільськогоспо­дарських підприємств належить до відома Державного управ­ління у справах та Міністерству оборони України, але вони не знаходяться у цивільному обігу та їх діяльність регламентується відомчими актами та наказами відповідних відомств.

Загальні засади правового статусу державних і комунальних сільськогосподарських підприємств як юридичних осіб та суб’­єктів господарювання, порядок їх створення і припинення ді­яльності визначаються законодавчими актами цивільного та го­сподарського законодавства України: Цивільним кодексом Укра­їни, Господарським кодексом України, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підпри­ємців та громадських формувань» в редакції від 26 листопада 2015 року, Законом України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 22 грудня 2011 року та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, у главі 8 Господарського кодексу України визначе­но поняття, види та окремі особливості правового статусу дер­жавних та комунальних підприємств, незалежно від виду їхньої діяльності. Проте особливості правового становища державних та комунальних підприємств як сільськогосподарських товаро­виробників, на жаль, належним чином не відображені у нор­мативно-правових актах аграрного законодавства.

Державні сільськогосподарські підприємства залежно від спо­собу утворення (заснування) та формування статутного капіталу поділяються на унітарні (комерційні й казенні) та корпоративні. Всі комунальні підприємства є унітарними.

Державне (комунальне) унітарне сільськогосподарське під­приємство - це заснований на державній (комунальній) влас­ності самостійний статутний суб’єкт господарювання, який має статус юридичної особи публічного права і здійснює виробни­чу (виробляє продукти харчування, продовольство та сировину рослинного і тваринного походження) та підприємницьку ді­яльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Таке підприємство має відокремлене майно, самостійний ба­ланс, рахунки в установах банків та може мати печатки. Воно створюється компетентним органом державної влади (органом місцевого самоврядування) в розпорядчому порядку на базі від­окремленої частини державної (комунальної) власності, як пра­вило, без поділу її на частки, і входить до сфери управління цього органу.

Важливе значення для визначення правосуб’єктності дер­жавного (комунального) унітарного сільськогосподарського під­приємства має його статут, на основі якого воно діє, який за­тверджується власником майна суб’єкта господарювання чи його представниками. У статуті містяться відомості про най­менування й місцезнаходження підприємства, мету й предмет його діяльності, розмір і порядок утворення статутного та ін­ших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління та контролю, їхню компетенцію, про умови реорга­нізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також про інші особливості організаційної форми суб’єкта господарювання, пе­редбачені законодавством.

Державне унітарне комерційне підприємство діє на осно­ві статуту або модельного статуту та згідно з ч. 7 ст. 74 Госпо­дарського кодексу України може бути перетворене у державне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать дер­жаві, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України¹. В такий спосіб було утворено державне публічне акціонерне то­вариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України»^{[76] [77] та державне публічне акціонерне товариство Національна ак­ціонерна компанія «Украгролізинп)1.}

Головні ознаки державних та комунальних сільськогоспо­дарських підприємств: а) це організації з правами юридичної особи, які не є власниками закріпленого за ними майна, оскіль­ки їх майно перебуває в державній або комунальній власності; б) вони створюються не лише задля виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, їх діяльність спря­мована також на реалізацію національних і регіональних вироб­ничих та науково-технічних програм і розвиток аграрного сек­тора економіки в цілому; в) внутрішньогосподарське управління здійснюється керівником підприємства, що призначається ор­ганом, до сфери якого входить відповідне підприємство.

Обсяг прав та обов’язків державних і комунальних унітарних сільськогосподарських підприємств залежить передусім від пра­вового режиму майна, закріпленого за ними.

Слід зазначити, що на даний час в Україні не існує сільсь­когосподарських казенних підприємств, але теоретично зберіга­ється можливість їх створення^{[78] [79]. Сучасні комунальні сільського­сподарські підприємства діють лише як комунальні комерційні підприємства, тому майно закріплюється за ними на праві го­сподарського відання.}

Право господарського відання є речовим правом державного (комунального) комерційного сільськогосподарського підприєм­ства, яке володіє, користується і розпоряджається майном, за­кріпленим за ним власником, з обмеженням правомочності роз­порядження щодо окремих видів цього майна. Такі обмеження зумовлені волею власника майна (відповідних органів державної влади або місцевого самоврядування), який здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна без­посередньо або через уповноважений ним орган, не втручаю­чись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське під­приємство не має право безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. В^^^^вати майнові об'єкти, що нале­жать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу до сфери управ­ління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки діяльність державного (комунального) сільського­сподарського підприємства пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу ви­робництва, то йому надаються ці землі відповідними органами виконавчої влади або місцевого самоврядування на праві по­стійного та орендного землекористування. Зокрема, ст. 92 Зе­мельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та ко­мунальної власності набувають підприємства, установи та ор­ганізації, що належать до державної та комунальної власності, у тому числі й державні (комунальні) сільськогосподарські під­приємства. Сутність права постійного користування полягає в можливості використовувати земельну ділянку без установлення конкретного строку такого користування. Проте постійні земле­користувачі не мають права здійснювати будь-які дії або функ­ції щодо розпорядження цими земельними ділянками, оскільки це прерогатива виключно власників земельних ділянок - дер­жави та органів місцевого самоврядування.

4.6.