2.3. Закони України в системі джерел екологічного права

Ефективними та поширеними джерелами сучасного екологічного права є закони. Це означає, що в законах мають бути визначені головні засади правового регулювання суспільних відносин власності на природні об’єкти та їх ресурси, встановлені основні вимоги щодо природокористування й охорони навколишнього природного середовища, врегульовані екологічні права й обов’язки людини і громадянина, передбачені засадничі положення механізму забезпечення і захисту прав суб’єктів екологічних відносин тощо.

Важливим джерелом екологічного права є кодифіковані закони, до яких відносяться природноресурсові кодекси, що містять широке коло еколого-правових норм. Так, Земельний кодекс і Кодекс про надра містять спеціальні розділи про охорону земель і про охорону надр, а Водний і Лісовий кодекси, крім охоронних розділів, передбачають спеціальні глави, присвячені відтворенню водних і лісових ресурсів. Незважаючи на переважно ресурсовий зміст вказаних кодифікованих законів, регламентація відповідних видів природокористування в них одночасно забезпечує дбайливе ставлення до природних ресурсів та їх ощадливе використання, що є однією з ефективних форм охорони навколишнього природного середовища. У цьому якраз полягає особливість природноресурсових кодексів як джерел екологічного права.

Серед найважливіших спеціальних законів як джерел екологічного права є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Він визначає правові, економічні й соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища як єдиного, інтегрованого об’єкта екологічних відносин. Крім цього, вказаний Закон по суті заклав правову основу для розвитку усієї системи галузевого екологічного законодавства та подальшого вдосконалення поресурсових нормативно-правових актів, які існували до його прийняття.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» складається з преамбули та 16 розділів, що включають 72 статті.

За час існування вказаного Закону та у розвиток його окремих положень була прийнята ціла низка спеціальних законів з відповідним екологічним змістом. До них, зокрема, можна віднести Закони України: «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення»^[36], «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»^[37], «Про пестициди і агрохімікати»^[38], «Про поводження з радіоактивними відходами»^[39], «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання»^[40], «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»^[41], «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання»^[42] та інші законодавчі акти. Наведений перелік законів з природоохоронним і екологічним змістом надає підстави для висновку про те, що регулювання екологічних відносин на рівні спеціальних законів має тенденцію поступового та послідовного розширення.

Важливе значення для регулювання екологічних відносин у даний час має спеціальний Закон України «Про оцінку впливу на довкілля», з введенням у дію якого Закон України «Про екологічну експертизу» втратив чинність.

До інших спеціальних законодавчих актів щодо охорони довкілля відносяться: Закон України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначає радіаційно уражені території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища, що потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення, спрямованих на обмеження додаткового опромінення населення; Закон України «Про відходи»^[43], що визначає засади діяльності, пов’язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на довкілля та здоров’я людини; Закон України «Про Червону книгу України»^[44], завданнями якого є регулювання суспільних відносин у сфері охорони, використання та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, з метою попередження зникнення таких видів із природи та забезпечення збереження їх генофонду; Закон України «Про екологічний аудит» від 24 червня 2004 року, що визначає основні правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту і спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб’єктів господарювання. До спеціальних законодавчих актів щодо охорони довкілля відносяться також вищевказані Закони України: «Про природно-заповідний фонд України»; «Про рослинний світ»; «Про тваринний світ»; «Про охорону атмосферного повітря» та інші законодавчі акти.

Не менш важлива роль у регулюванні екологічних відносин належить спеціальним законам з еколого-ресурсовим чи ресурсово-екологічним змістом. До таких законів можна віднести, наприклад, Закон України «Про екологічну мережу України»^[45]. Він розроблений і прийнятий у контексті вимог щодо подальшого вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995) стосовно формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту. Згідно із ст. 2 Закону «Про екологічну мережу України», завданням законодавства про екологічну мережу є регулювання суспільних відносин у сфері формування, збереження та раціонального використання екомережі як однієї з найважливіших передумов забезпечення сталого й екологічно збалансованого розвитку України, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства.