2.5. Міжнародні договори як джерела екологічного права

Згідно з ч. 1. ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У зв’язку з цим особливим видом джерел екологічного права є міжнародні конвенції, міждержавні багатосторонні угоди та двосторонні договори.

У різні часи українською державою, як суб’єктом міжнародного права, визнана дія на території України понад 30 міжнародних конвенцій екологічної спрямованості. Ними, зокрема, є: Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (підписана 2 лютого 1971 року в Рамсарі (Іран), Україна приєдналася до Конвенції згідно із Законом від 29 жовтня 1996 року); Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (підписана 19 вересня 1979 року в Берні (Швейцарія) і ратифікована Законом України від 29 жовтня 1996 року); Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (підписана 23 червня 1979 року в Бонні (ФРН) і ратифікована Законом України від 19 березня 1999 року); Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (прийнята на конференції країн – ЧЕС 21 квітня 1992 року в Бухаресті (Румунія) і ратифікована постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року); Конвенція про охорону біологічного різноманіття (підписана 5 червня 1992 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) і ратифікована Законом України від 29 листопада 1994 року); Конвенція щодо співробітництва по охороні та сталому використанню ріки Дунай (конвенція про охорону ріки Дунай), підписана 17 червні 1994 року в Софії (Болгарія) і ратифікована Законом України від 17 січня 2002 року); Конвенція про доступ до інформації, участі громадськості в процесі прийняття рішень і доступу до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища (підписана 25 червня 1998 року в Орхусі (Данія) і ратифікована Законом України від 6 липня 1999 року); Конвенція про охорону та відтворення транскордонних водотоків та міжнародних озер (підписана в Лондоні (Великобританія) 19 червня 1999 року) і ратифікована Законом України від 9 липня 2003 року); Рамкова конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат (підписана 22 травня 2003 року в Києві (Україна) і ратифікована Законом України від 7 квітня 2004 року); Європейська ландшафтна конвенція (підписана 17 червня 2004 року у Страсбурзі (Франція) і ратифікована Законом України від 7 вересня 2005 року) та інші міжнародні конвенції й акти міжнародного права.

Слід зазначити, що сучасна українська держава дотримується принципу пріоритетності міжнародного права над національним правом, тобто, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про охорону навколишнього природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору.