3.1.Визначення поняття й основні ознаки об’єктів екологічного законодавства і права

В еколого-правовій літературі традиційно виділяються диференційовані, інтегровані та комплексні об’єкти екологічного законодавства і права. Диференційованими об’єктами є відносно відокремлені природні об’єкти – земля, надра, води, рослинний світ, тваринний світ, атмосферне повітря тощо.

Для внутрішніх і зовнішніх меж охоронюваного навколишнього природного середовища характерні відповідні ознаки. До них слід віднести можливості оцінки впливу антропогенної діяльності на стан довкілля і здоров’я людини, а також реальні засоби державно-правового втручання у середовищеохоронні процеси. Внутрішні межі такого втручання визначаються природнозалежним, антропозміненим та екологовартісним характером об’єкта, доступним для державно-правової охорони. Зовнішні межі охоронюваного законом навколишнього природного середовища окреслюються рамками атмосфери і навколоземного простору в тій їх частині, у якій вони зазнають антропогенних змін, впливу земної природи та космічних факторів.

Природним об’єктам, на відміну від товарно-матеріальних цінностей, притаманні по меншій мірі наступні ознаки: природне походження, взаємозв’язок з природною екосистемою та виконання функцій життєзабезпечення. Природне походження об’єктів навколишнього середовища спирається на об’єктивні закономірності свого розвитку, результатом дії яких з’явилося утворення планетарної системи, створення біосфери та її складових – атмосфери, гідросфери, літосфери, тропосфери, появи рослинного і тваринного світу тощо.

Природні об’єкти кількісно і якісно обмежені у планетарному просторі та є неповторюваними (унікальними) у навколишньому середовищі. У природних об’єктів відсутня їх вартість у вигляді суспільно необхідних витрат людської праці для виробництва речей. Це не виключає можливості застосування праці для відновлення чи відтворення природних речовин деяких об’єктів природного походження, наприклад, водних і лісових ресурсів, об’єктів тваринного і рослинного світу тощо. Проте така діяльність не створює, а поновлює те, що спожито людиною і суспільством.

Проте, слід зауважити, що природне походження не в усіх випадках є абсолютним критерієм визначення належності елементів матеріального світу до природних об’єктів. Так, земля, що заповнює квіткові горшки, вода, що витікає з водопровідного крану, нафта, що подається нафтопроводом, тварини в домашніх клітинах та інші природні компоненти також виникли природним шляхом, але їх не можна відносити до природних об’єктів. У таких випадках для позначення природних об’єктів визначальним є їхній екологічний взаємозв’язок з природним середовищем, що забезпечує їх функціонування у складі природної екосистеми.

Ознака екологічного взаємозв’язку дозволяє розмежувати об’єкти природного середовища від тих природних компонентів природи, які, маючи природне походження, вибули із сфери взаємозв’язку з навколишнім природним середовищем. Вони за волею людини чи суспільства перейшли зі світу природного у світ соціальний, у якому діють інші закономірності функціонування та розвитку природної матерії.

В результаті впливу зазначених закономірностей одні природні компоненти переходять у стан товарно-матеріальних цінностей, включаються у систему соціально-економічних зв’язків і набувають товарно-матеріальну вартість. Інші становляться елементами соціального оточення незалежно від їх бажаності чи ігнорування, корисності чи шкідливості, до яких, наприклад, можна віднести надмірне скупчення голубів або бродячих тварин у містах.

Подібні явища і процеси у сучасний період взаємодії людини і суспільства з природним середовищем досить поширені та різноманітні.

Важливою ознакою об’єкта природного походження є виконання ним функції життєзабезпечення, що має не тільки екологізований, а і важливий соціалізований характер. Він проявляється у здатності природного об’єкта «працювати» на якість навколишнього природного середовища та впливати на життя і діяльність людини та суспільства. Природні явища і процеси, що походять від природного об’єкта та протистоять умовам існування й інтересам людини і суспільства, не можуть включатися до кола охоронюваних законодавством. До них, наприклад, відносяться: виверження вулканів і землетруси, селеві потоки і повені, пилові бури й опустелювання земель та інші екологічно небезпечні для людини і суспільства природні явища і процеси.

Складнішім є визначення та віднесення до складу природних об’єктів штучно створених або змінених у результаті діяльності людини і суспільства, які іноді називають природно-антропогенними об’єктами. В окремих випадках екологічне законодавство прямо вказує на екологічну правооб’єктність штучно створених об’єктів. Так, за ст. 3 Закону «Про природно-заповідний фонд України», до штучно створених об’єктів віднесені ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Аналогічні положення можна знайти й у природноресурсових кодексах. Так, згідно ст. 3 Водного кодексу України, до складу водного фонду країни включені штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, а за ст.

Проте, ускладненим є віднесення до об’єктів екологічного права таких з них, що штучно створені в результаті поєднання природних явищ і процесів та господарської діяльності. Вони є об’єктами екологічного права, що підлягають правовій охороні, якщо їхнє функціональне призначення носить екологічний характер, наприклад, полезахисні чи водоохоронні лісонасадження. І, навпаки, об’єкти господарської діяльності не відносяться до об’єктів правової охорони, якщо їхнє функціональне призначення не носить економічного характеру, наприклад, сільськогосподарські культури чи свійські тварини.

У зв’язку з наведеним особливе місце займають так звані «змішані» об’єкти, що утворюються в процесі взаємодії людини і природи. Ознака екологічного взаємозв’язку є визначальним для віднесення їх до природних об’єктів. При цьому цілі відтворення природного середовища свідчать про наявність такого зв’язку, а цілі споживання – про їхню відсутність. Складніше обстоїть справа з тими об’єктами, у яких обидві цілі збігаються або тісно переплітаються. Це має місце, наприклад, при будівництві гідровузлів та гідромеліоративних споруджень, зведених з урахуванням природних закономірностей їх функціонування.

Зазначені види штучно створених об’єктів не можна віднести виключно до природних, і одночасно вони не є тільки господарськими. У цьому зв’язку у даний час в коло охоронюваних еколого-правовими нормами об’єктів не входять: соціальні цінності, що створені людиною; компоненти природи, що вийшли з екологічного зв’язку з природним середовищем або не мають істотного впливу на природу, людину і суспільство; природні об’єкти, явища і процеси, охорона яких не можлива на даному етапі розвитку науки і техніки або практично не є доцільним.

Не дивлячись на складності стосовно відмежування об’єктів природного походження від неприродних і штучно створених, наведені ознаки все ж таки дозволяють визначити природні об’єкти як складові частини або компоненти навколишнього природного середовища, які мають ознаки природного походження і знаходяться в екологічному взаємозв’язку з природними системами, здатні виконувати екологічну функцію і забезпечувати якість середовища існування людини і суспільства, охоронювані нормами екологічного законодавства. Наведене визначення охоплює основні ознаки, властиві об’єктам природного походження та пов’язані з навколишнім природним середовищем.