2.2. Конституційні засади екологічного права

У регулюванні відносин власності на природні об’єкти та їх ресурси, охорони навколишнього природного середовища, визнання і захисту екологічних прав та законних інтересів громадян і суспільства Конституція України відіграє основоположну роль.

Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії. Конституційні норми виступають як юридична основа для формування і функціонування національної правової системи. Тому норми Конституції є фундаментальними джерелами усіх галузей права, у тому числі й екологічного права. Їх засадничий характер визначає юридичну основу екологічної доктрини держави і розвитку системи загальних і спеціальних норм екологічного права.

Конституційне закріплення екологічних положень перш за все стосується екологічних прав людини, її місця в суспільстві та державі, що визначає її конституційний екологічно-правовий статус. Наприклад, у ст. 3 Конституції України закріплено положення про визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

При аналізі Конституції України як джерела екологічного права у її змісті можна виділити три групи норм щодо охорони довкілля: безпосередні екологічні (природоохоронні) норми; норми, які містять положення щодо використання природних ресурсів; норми, що закріплюють компетенцію органів державної влади і органів місцевого самоврядування у сфері охорони навколишнього природного середовища. Такий розподіл конституційно закріплених екологічних норм права щодо використання природних об’єктів та охорони довкілля дозволяє розглядати їх більш системно.

До першої групи норм, що складають безпосередні екологічні (природоохоронні) норми, слід віднести положення ст. 16 та ст. 50 Конституції України. За ст. 16 Основного Закону країни, забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, є обов’язком держави. Відповідно до ст. 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Безпечне для життя і здоров’я людини довкілля – це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної ситуації та виникнення небезпеки для життєдіяльності населення в окремій місцевості, конкретному регіоні чи в країні у цілому. Критерії безпечного стану навколишнього природного середовища визначаються комплексом взаємопов’язаних між собою економічних, екологічних, організаційних, правових і технічних вимог, зокрема, екологічними стандартами і нормативами, санітарно-гігієнічними нормами, будівельними та іншими правилами щодо охорони довкілля.

Конституційне закріплення одержали також дві найважливіші складові стосовно реалізації екологічних прав громадянами країни: гарантованості права на відшкодування шкоди, заподіяної погіршенням стану довкілля, та гарантованості права на одержання і використання екологічної інформації. Згідно зі за ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», кожний громадянин України має право на подання судового позову до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище, а також на оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

За ч. 2 ст. 50 Конституції України, кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.

Разом з наведеним, згідно із ст. 66 Конституції України, кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, а у разі її вчинення – відшкодовувати завдані ним збитки. Крім цього, у ч. 7 ст. 41 Основного Закону, на власників покладаються певні екологічні обтяження, зокрема, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Принципове положення закріплено у ст. 92 Конституції України, якою передбачено, що засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку визначаються виключно законами України. Наведені вимоги Основного Закону мають важливе значення для забезпечення якості навколишнього природного середовища.

Другу групу конституційних положень складають норми, які містять вимоги щодо використання природних ресурсів. До них слід віднести норми ст. ст. 13 та 14 Конституції України, що закріплюють народну приналежність і загальнонаціональне значення використання природних ресурсів. Зокрема, за ст. 13 Основного Закону, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Важливим є положення ст. 14 Конституції України, у якій закріплено, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

До зазначеної групи конституційних норм з природноресурсовим змістом можна віднести положення ст. 142 Конституції України, у якій закріплено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, природні ресурси, що належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Особливостями цієї групи конституційних норм є те, що вони складають засади для встановлення законних меж здійснення права земельної та іншої природноресурсової власності й закріплення законодавчих обмежень прав на них.

Третю групу конституційних норм складають положення, що закріплюють компетенцію органів державної влади і органів місцевого самоврядування у сфері охорони довкілля. Вони є досить поширеними і містяться у відповідних розділах Конституції України. Наприклад, п. 6 ст. 85 Основного Закону до повноважень Верховної Ради України віднесено затвердження загальнодержавних програм охорони довкілля, а у п. 19 ст. 92 передбачено, що виключно законами України визначаються основи екологічної безпеки. Відповідно до п. 21 ст. 106, Президент України оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України. За п. 3 ст. 116 Основного Закону, Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Відповідно до ст. 137 Конституції України, Автономній Республіці Крим надані повноваження щодо здійснення нормативного регулювання з питань охорони історико-культурних заповідників, ведення мисливства та рибальства, а за ст. 138 Основного Закону їй належать повноваження щодо розроблення, затвердження та реалізації програм АРК з питань раціонального природокористування і охорони довкілля відповідно до загальнодержавних програм тощо.

У ст. 119 Конституції України закріплені повноваження місцевих державних адміністрацій на відповідній території щодо забезпечення виконання державних і регіональних програм охорони довкілля. Такими програмами є, наприклад, Загальнодержавна програма «Питна вода України» на 2006-2020 роки, Загальнодержавна цільова екологічна програма поводження з радіоактивними відходами, Загальнодержавна програма зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему та багато інших. До регіональних екологічних програм можна віднести, наприклад, Комплексну програму охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в Одеській області на 2014-2019 роки, затвердженої рішенням обласної ради від 21 лютого 2014 року № 1021-VI, Регіональну програму збереження та відновлення водних ресурсів у басейні Куяльницького лиману на 2012-2018 роки, затвердженої рішенням Одеської обласної ради від 28 жовтня 2011 року № 270-VI та інші програми.

Юридичне значення розглянутих положень Конституції України полягає у тому, що вони складають правову основу для розробки, затвердження та впровадження державної екологічної політики України. Саме в конституційних нормах визначені найважливіші вимоги щодо прийняття екологічного законодавства стосовно використання природних об’єктів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки в країні.